6. Процедура внесення змін до ку.

Суб’єктами права подання до ВР законопроектів про внесення змін до КУ, пропозицій та поправок до них є ПУ та народні депутати.

Вони повинні зазначити у письмовій формі, хто в разі необхідності представлятиме їхні правові позиції під час підготовки і розгляду у ВР та її органах поданих ними документів (до трьох осіб; ними можуть бути лише депутати).

Законопроект, пропозиція та поправка про внесення змін до КУ подається із підписом суб’єкта подання та з положенням про термін набрання чинності (Президент або 1/3 нардепів; у разі внесення змін до 1,3,13 частин – Президент або 2/3 нардепів).

Законопроект про внесення змін До частин І, ІІ, ХІІІ КУ не повинен містити положень про внесення змін до інших розділів КУ, за винятком редакційно уточнюючих змін, які викликані відповідними змінами норм, та навпаки.

У разі внесення комплексних змін до розділів КУ, ініціатор подає одночасно два окремих законопроекти, у разі неприйняття одного з них, другий, пов'язаний з ним, не набирає чинності.

Альтернативні законопроекти подаються протягом 14 днів після наданням нардепом законопроекту про внесення змін до КУ

Відкликання законопроектів здійснюється за письмовим зверненням ініціатора, у разі, якщо законопроект не подано до порядку денного сесії ВР. В разі якщо законопроект вже внесено, але постанова про звернення щодо нього ще не направлена до КСУ, може бути відкликаний лише за згодою ВРУ.

Звернення повинно бути підписано більшістю нардепів, що подавали законопроект, але не менш як третиною від конституційного складу (у разі зак-ів ст.154,155 КУ) та не менш як 2/3 у разі законопроектів згідно із ст.156 КУ.

Пропозиція та поправка може бути відкликана за письмовим зверненням ініціатора до моменту голосування ВРУ щодо її прийняття.

Головний Комітет та інші комітети, перед внесенням до порядку денного сесії законопроекту готують висновки:

1) чи належний суб’єкт подання

2) чи потребує законопроект системного внесення змін до інших розділів КУ

3) чи є повторним законопроект, відповідність ч.2 ст.156

4) чи не призведуть запропоновані зміни до порушення міжнародних зобов’язань

5) щодо соціальної, економічної, політичної доцільності

6) про наявність чи відсутність, які у висновках КСУ визнавались такими, що обмежують права та свободи, незалежність, територіальну цілісність, положень.

7) чи існують сумніви щодо відповідності ст..157 і 158.

8) про наявність висновку КСУ щодо відповідності положень вимогам ст..157,158 КУ

9) стосовно правових наслідків для суб’єктів правовідносин.

10) щодо повноти, чіткості, несуперечливості та системності регулювання положеннями

11) щодо доцільності відправлення законопроекту на наукову, юридичну чи іншу експертизу

12) чи доцільно опубліковувати законопроект для всенародного обговорення

13) про доцільні строки проведення всеукраїнського референдуму

14) з питань виділення коштів на проведення всеукраїнського референдуму

15) щодо пропозицій розгляду поданого законопроекту

Пов’язані законопроекти готуються до включення до порядку денного сесії одним питанням.

Головний комітет подає ВР висновки:

1) чи включати чи ні до порядку денного цей законопроект

2) який з альтернативних законопроектів включити, а який –ні, чи не включити жодного

3) щодо строку прийняття ВР постанови про звернення до КСУ стосовно законопроекту про внесення змін до КУ

4) щодо діяльності створення тимчасової спеціальної комісії для продовження роботи над законопроектом

До висновків комітет готує необхідні проекти актів, які візуються та подаються до ВР. Якщо головний комітет не подає проектів актів, то Голова ВРУ на пленарному засіданні вносить їх від свого імені.

Висновки, додані до них проекти рішень ВР та інші матеріали надаються нардепам не пізніш як за 10 днів до дня розгляду ВР питання про включення законопроекту про внесення змін до КУ до порядку денного сесії.

Питання про включення законопроекту починається з обговорення. Після внесення законопроекту до порядку денного сесії ВР, він направляється до КСУ для отримання висновку чи прийняти чи направити його Президентові для винесення питання на всеукраїнський референдум у незмінній редакції. Рішення про включення до порядку денного сесії ВР приймається більшістю нардепів.

Результати обговорення можуть бути такими:

1) включення законопроекту, або двох пов’язаних до порядку денного

2) перший пункт + звернення до КСУ про надання висновку

3) відкладання прийняття рішення

Якщо жодний з трьох варіантів не підтриманий – законопроект вважається знятим з розгляду

Приймаючи рішення про включення законопроекту до порядку денного сесії ВР, ВР вирішує питання:

1) підготовку питання про прийняття ВР постанови про звернення до КСУ

2) опублікування для всенародного обговорення до звернення до КСУ

3) направлення його на наукову, юридичну експертизу

4) відкладення прийняття постанови про звернення до КСУ

У разі, якщо не було рішення про опублікування законопроекту для всенародного обговорення, законопроект підлягає опублікуванню у офіційних джерелах.

У разі включення законопроекту до порядку денного сесії ВР, ВР може прийняти рішення про створення тимчасової спеціальної комісії як головної для продовження роботи над законопроектом про внесення змін до КУ.

Під час народного обговорення пропозиції і зауваження, що надійшли до ВР, узагальнюються і попередньо розглядаються комітетами ВР, яким доручено опрацювання законопроекту. Після чого ці комітети готують висновки для розгляду ВР питання про прийняття постанови про звернення ВР до КСУ. Одночасно готується й законопроект, яким передбачається виділення коштів на всеукраїнський референдум (ці документи подаються не пізніше як за 10 днів до дня їх розгляду ВР).

Рішення, стосовно пов’язаних законопроектів, направляється ВР за одним зверненням до КСУ. Якщо ВР не прийняла постанову про звернення до КСУ і не визначила подальший зміст роботи над законопроектом, він вважається знятим з розгляду.

Після прийняття постанову до КСУ проводиться голосування щодо прийняття на першому читанні законопроекту, яким передбачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму.

Отриманий висновок КСУ надається нардепам і ПУ, та про його отримання головуючий робить повідомлення на пленарному засіданні. Якщо у висновку КСУ законопроект визнається таким, що відповідає вимогам ст..157,158 КУ, то він включається до порядку денного пленарного засідання не раніше ніж через 7 днів після надання нардепам висновку головного комітету.

Постанова до ВРУ повинна містити положення про:

1) звернення про надання висновку КСУ щодо відповідності включеного до порядку денного сесії ВР вимогам статей 157, 158;

2) направлення цієї постанови до КСУ;

3) дату набрання чинності цією постановою.

До звернення надається текст законопроекту.

Одночасно із зверненням до КСУ направляється:

1) копія зареєстрованого звернення до ВР ініціатора подання законопроекту

2) пояснювальна записка

3) текст постанови ВР про включення законопроекту до порядку денного сесії

4) висновки комітетів, документи та інші матеріали

5) стенограми пленарних засідань

Питання про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до КУ не може розглядатися ВР на останній сесії строку її повноважень (воно включається до порядку денного першої сесії новообраної ВР без голосування).

Якщо ж рішенням КСУ законопроект визнається таким, що в цілому або його окремими положеннями не відповідає вимогам статей 157, 158 КУ, а також у разі застережень у висновку КСУ, ВР вирішує питання про подальшу роботу над законопроектом і визначає

1) строк подання відповідними суб’єктами пропозицій, поправок до законопроекту;

2) строк опрацювання пропозицій, поправок до законопроекту голінним та іншими визначеними комітетами

3) строк надання відповідних документів нардепам

4) дату розгляду питання про розгляд пропозицій, поправок до законопроекту

Головний комітет та інші комітети, яким була доручена підготовка питання про розгляд пропозицій, поправок до законопроекту, готують щодо кожної пропозиції, поправки та остаточної редакції законопроекту.

Зазначені висновки комітетів разом з підготовленою порівняльною таблицею законопроекту про внесення змін до КУ та іншими документами подаються нардепам у строки, визначені ВР.

Внесення поправок здійснюється ВР тією ж кількістю голосів нардепів, якою згідно із ст.155 КУ здійснюється попереднє схвалення відповідного законопроекту чи його прийняття згідно із частиною першою ст..156 КУ.

Тема #4: Організація діяльності комітетів та тимчасових комісій ВРУ.

ЗУ "Про комітети ВРУ" 2005 і Регламент ВРУ (глава на цю тему).

Розмежування 3 комісій! - Самостійно!!!

Тема #5: Конституційно-правовий статус народного депутату України.

1. Народний депутат українського народу у ВР. Підстави і порядок, виникнення та припинення повноважень народного депутата.

2. Організаційно-правові форми діяльності народних депутатів. Депутатський запит і депутатське звернення.

3. Організація роботи народного депутата з виборцями.

4. Порядок призначення, права та обов'язки помічника консультанта народного депутата.

1. Народний депутат.

Парламентар (в Україні - народний депутат Україні) - особа, яка за законодавчо визначеними підставами є членом парламенту.

Відповідно до ЗУ "Про статус народного депутату України" в редакції від 22.03.2001 зі змінами, народним депутатом в Україні є обраний відповідно до ЗУ "Про вибори народних депутатів Україні" представник українського народу у ВР, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати ті повноваження, які визначені Конституцією та ЗУ.

Будучи представником всього українського народу, народний депутат користується вільним мандатом, тобто він є представником всього народу, виборці його округу не мають права давати йому зобов'язуючи накази, а також не можуть відкликати такого депутату, навіть якщо на їх думку цей депутат неналежно виконує свої обов'язки.

Наявність вільного мандату не означає, що депутат не підтримує зв'язків з виборцями.

Протилежним принципом вільного мандату - є принцип імперативного мандату (місцеві ради).

Відповідно до ст.79 КУ нардепи складають присягу перед ВР Яку зачитує найстарший депутат перед відкриттям сесії, після чого депутати скріплюють присягу своїм підписом. Відмова скласти присягу має наслідком втрати мандату.

За КУ ст.78 встановлює вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності. Так народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі, не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на іншій службі (не можуть обіймати виборні посади (представляти народ на іншій посаді)).

ЗУ "Про статус народного депутата України" деталізує положення ст.78 КУ та визначає, що народний депутат, виходячи із принципу несумісності депутатського мандату не має права: 1) бути 2) бути депутатом місцевої ради, або сільським селищним головою 3) займатися будь-якою іншою оплачуваною роботою 4) залучатися як експерт органами досудового слідства, прокуратурою, а також займатися адвокатською діяльністю 5) входити до складу керівництва правління або ради підприємства, установи чи організації, що має на меті одержання прибутку.

Нардепи можуть займатися, в тому числі оплачуваною, викладацькою, науковою, творчою, медичною практикою, інструкторською та суддівською практикою із спорту, що здійснюється у тому числі у робочій час (Рішення КСУ від 06.10.2010 #21-рп/2010). Якщо нардеп Призначений або обраний на посаду несумісної з депутатським мандатом - він допускається до виконання обов'язків не раніше дня подання ним до ВР заяви про складення повноважень народного депутату.

Ч.1 ст.38 КУ гарантує право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Рішення КСУ 06.07.99 громадянин може бути одночасно обраний народним депутатом України, депутатом місцевої ради та сільським селищним головою, але після отримання громадянин повинен вибрати який мандат він буде реалізовувати.

Повноваження нардепів припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР.

Достроково повноваження народних депутатів припиняється. У разі:

1) за особистою заявою

2) в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нар депу

3) у разі визнання депутату судом недієздатним або безвісно відсутнім

4) у разі припинення його громадянства або виїзду за кордон для постійного проживання

5) у разі смерті

Рішення про дострокове припинення повноважень депутату приймається більшістю від конституційного складу ВР. У разі невиконання вимог несумісності повноваження припиняються із вирішенням суду. Згідно із кодексом про адміністративне судочинства адміністративна заява подається Головою ВР або його заступником, рішення прийняте за результатами розгляду є остаточним і оскарженню не підлягає. Не прибуття депутату в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Організаційно правові форми

Відповідно до ЗУ депутат має право

1) брати участь у засіданнях ВР

2) брати участь у роботі фракцій/груп

3) брати участь у роботі комітетів

4) брати участь у роботі комітетів тимчасових комісіях

5) брати участь у проектах інших

6) звертатися із депутатським запитом або депутатським зверненням

7) право ухвального голосу щодо питань, що розглядаються в ВР та її ораганами членом якого він є

Нардепи зобов'язані брати участь у засіданнях ВР та її органах, до складу яких вони обрані.

Лобіювання - в процесі своєї діяльності народні депутати піддаються впливу груп тиску зацікавлених у прийнятті певного рішення. Такий тиск в теорії конституційного права називається лобіювання.

ЗУ встановлює цілу низку прав, права депутатів.

Однією із форм депутатської діяльності є подання депутатського запиту і депутатського звернення.

Депутатський запит – вимога дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Запит виноситься в письмовій формі. Внесення запиту, відповідно до рішення КУ від 14.10.2003 зі змінами, не потребує прийняття рішення ВР. Депутатський запит до Президента відповідно до п.34 ч. 1 ст. 85 КУ має бути попередньо підтриманий не менш  як третиною від складу ВР (150). Відповідно до рішення КСУ, після того як депутатський запит до президента отримав попередню підтримку, має бути схвалений більшістю від складу ВР.

Суб’єкти, до яких звернуто депутатський запит повинні в письмовій формі в 15-денний строк повідомити про результати його розгляду. Якщо з об’єктивних причин запит не може бути розглянутий в цей строк – за погодженням із суб’єктом його внесення, строк може бути подовжений, але не повинен перевищувати одного місяця. Суб’єкт, до якого звернуто запит, повинен повідомити депутата про час його розгляду не пізніше ніж за три дні, а народний депутат має право бути присутнім на розгляді запиту. Відповідь на запит надається голові ВР і народному депутатові який його вніс (при групі депутатів – першому в списку). Суб’єкт, який вніс запит, має право дати оцінку відповіді на нього та ініціювати проведення обговорення відповіді на запит, якщо на цьому наполягає 1/5 від складу ВР.

Депутатське звернення – викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. Відповідно до рішення КСУ від 01.04.2008 №4-рп/2008 – право на запит та право на звернення реалізуються депутатами незалежно один від одного. Звернення розглядається протягом 10 днів (до 30 з подовженням).

Депутат має право бути присутнім при розгляді звернення, про що його мають повідомити за день.

Відповідь на звернення надсилається письмово тільки депутату, обговорення звернення не проводиться. Відповідно до рішення КСУ від 11.04.2000 №4-рп/2000, депутат не має права звертатися до органів прокуратури, прокурорів з вимогами, пропозиціями, вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадян або держави в суді, з питань нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, з питань нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства в конкретних кримінальних справах. Відповідно до рішення КСУ від 19.05.1999 №4-рп/1999 народний депутат не має право звертатися з вимогами чи пропозиціями до судді, до голів судів, до суддів, стосовно конкретних судових справ, керівники служби безпеки не зобов’язані виконувати вимоги і пропозиції щодо перевірки будь якої інформації про окремих громадян. Вимога чи пропозиція депутата, як не містить достатньо інформації про злочин не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів.

ЗУ "Про засади запобігання і протидії дискримінації"

Відповідно до рішення КСУ від 20.03.2002 №4-рп/2002 – народний депутат не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання, досудового слідства, з вимогами чи пропозиціями, які стосуються конкретних кримінальних справ. Відповідно 05.03.2003 №5-рп/2003 – народний депутат має право звертатися до голови НБУ із запитом про надання інформації, яка становить банківську таємницю, а також із запитом про здійснення наглядових дій і застосування заходів впливу до банків та інших осіб, на яких поширюється нагляд НБУ. Однак, Голова НБУ при розгляді таких запитів повинен діяти відповідно до вимог чинного законодавства.

Закріплюється право народного депутата на невідкладний прийом з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами, розташованих на території України, органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, громадських організацій і політичних партій. Відповідно до рішення КСУ від 10.04.2003 №7-рп/2003 – право на невідкладний прийом означає, що народний депутат з питань його депутатської діяльності має бути прийнятий поза чергою, його прийом не може бути відкладений на тривалий час і має здійснюватися раніше прийому інших посадових осіб та громадян, відповідно до попередньо погодженого місця і часу, однак, це право не поширюється на президента України. Також передбачено право народного депутата безперешкодно відвідувати органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, на території України, незалежно від їх підпорядкування, форми власності, та режиму секретності при пред’явлені посвідчення народного депутата України. Забороняється вимагати пред’явлення або оформлення інших документів, особистий огляд депутата, перевірка його речей, якщо інше не передбачено законом. Рішення КСУ від 10.04.2003 №7-рп/2003 – це право слід розуміти так, що воно не може бути обмежене з підстав підпорядкування, форми власності, або режиму секретності об’єкта, однак, у разі існування на об’єкті спеціального режиму – доступ до нього народного депутата здійснюється з урахуванням вимог, що випливають з цього режиму.

Характеристика обов’язків народного депутата.

Можна поділити на дві групи: загальні (захищати якісь інтереси, додержуватися конституції та законів), спеціальні (випливають з діяльності в комітетах, комісіях, з виборцями чи громадянами).

Гарантії статусу народного депутата України.

До гарантій таке:

- ніхто не має права обмежувати повноваження народних депутатів, крім випадків, визначених конституцією та законами України. Повноваження депутата не можуть бути обмежені в тому числі в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

- держава гарантує депутату необхідні умови для здійснення ним своїх повноважень. Всі органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, їх посадові та службові особи, політичні партії і громадські організації зобов’язані сприяти депутатові у його діяльності.

Депутатський імунітет (недоторканність) – відповідно до ст.. 80 КУ встановлюється, що народному депутатові гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Це означає, що нардеп не може бути без згоди ВРУ притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий або заарештований. Обшук, затримання, огляд особистих речей, багажу, транспорту, жилого або службового приміщення депутата, порушення його таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, та застосування інших заходів, що обмежують права і свободи депутата, допускаються лише у разі, якщо ВРУ надала згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності. Відповідно до рішення КСУ від 26.06.2003 №12-рп/2003, визначено, що – затримання може бути кримінально процесуальним або адміністративно процесуальним, і обидва затримання передбачають надання згоди на це ВРУ. Затримання народного депутата та арешт – згода має надаватися окремо від надання згоди на притягнення депутата до кримінальної відповідальності. Відповідно до р. КСУ від 10.04.2003 №7-рп/2003 – до народного депутата без згоди ВРУ можуть бути застосовані лише ті запобіжні заходи чи стягнення за правопорушення, які не пов’язані з його затриманням або арештом.

Депутатський індемнітет – невідповідальність за висловлювання та інші дії при здійсненні повноважень (ч.2 ст. 80 КУ). Або винагорода парламентаря, що може складатися з різного роду виплат.

Гарантією народного депутата є його правом мати помічників-консультантів.

«Положення про працівника – консультанта народного депутата України».  

До 31 працівника консультантів.

Конституційно-правовий статус Президента України.

1. Загальна характеристика, становлення і розвиток інституту президента в Україні.

2. Порядок обрання президента.

3. Функції і повноваження.

4. Підстави дострокового припинення повноважень президента.

5. Організація роботи адміністрації президента України.

1. Президент – це, як правило, одноособовий, виборний голова держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається громадянами або парламентом на 4-7 років.

Президенти є в 150 країнах світу (з біля 200).

Монархи – спадковість влади, довічність влади, відсутність відповідальності монарха перед народом.

Вперше президент з’явився у США.

Під поняттям «інститут президентства» прийнято розуміти систему норм, що регулюють відносини щодо діяльності глави держави. Коли «інститут президента» - специфічне державно-правове утворення, наділене відповідними повноваженнями.

Як правило, президент обирається громадянами шляхом прямих виборів, однак у парламентських республіках президент обирається не прямими виборами (парламентом чи іншими суб’єктами). Основними цензами, передбаченими до президентів конституціями зарубіжних держав є: громадянство (іноді навіть за народження), проживання на території держави протягом певного часу (10-15 років), повне володіння громадянськими і політичними правами, досягнення певного віку (25-45 десь, а іноді є і верхня межа), в деяких державах, що мають однопартійну систему, необхідною умовою для президента є належність до цієї партії, а в державах із панівною релігією – вимагається ще й належність до (сповідування) цієї релігії. В деяких державах встановлюється вимога щодо обмеження балотування особи на пост президента. Такі обмеження бувають наступними: не більше 2-х разів за життя, не більше 2-х разів підряд, лише 1 раз, або немає обмежень взагалі. Урочистий вступ президента держави на посаду називається інаугурацією, що включає, зазвичай, складення ним присяги. В залежності від форми правління в державі, статус президента має свої відмінності. В парламентській республіці президент виконує переважно представницькі і церемоніальні функції. В цих державах уряд не підпорядкований президенту (Італія, Німеччина). У президентських республіках, президент є главо державою і главою виконавчої влади одночасно (США – президент і прем’єр міністр – Обама (наразі)). В таких державах президенту підпорядковані всі міністри, а посада прем’єр міністра є символічна або взагалі відсутня. У державах із змішаною формою правління президенти наділяються широкими правами щодо виконавчої влади, а також нормотворчими і координаційними повноваженнями.  Таких державах президент в системі влади знаходиться над гілками влади, виконує функцію координатора або арбітра щодо них (це пішло із Франції та її конституції). На практиці в змішаних республіках обсяг повноважень президента залежить від розстановки політичних сил у парламенті.

Лекція 24.10.2012

Про заснування поста президента та внесення змін до КУ СРСР Та ЗУ. Про президента України, яким зазначалося, що президент буде очолювати виконавчу владу.

1 грудня 1991 року на конституційній основі шляхом прямих виборів було обрано президента України.

За КУ 1991 Президент визначається як глава держави, що виступає від її імені, однак за Конституцією президент не очолює виконавчу влади і не належить до жодної із гілок влади.

Згідно із ст. 102, президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Основні точки зору, щодо місця президента в місці державної влади:

1) президент - координатор. Президент може налагоджувати взаємодію між гілками влади, однак не має права втручатися в їх діяльність. (Фрицький)

2) президент - арбітр. Президент не просто координує діяльність гілок влади, а у випадку виникнення конфлікту - може втручатися в їх діяльність з метою розв'язання конфлікту. (Шаповал)

3) президент уособлює окрему президентську гілку влади.

Чи потрібен ЗУ "Про президента"?

1) Постійна бійка між парламентом і президентом за закон. 2) Міг би бути тільки збіркою процесуальних норм, які не потребують визначення на рівні закону.

2. Порядок обрання Президента України.

Відповідно до ст.103 КУ визначено конституційні засади виборів ПУ. Порядок проведення виборів ПУ визначений ЗУ "Про вибори ПУ" в редакції від 18.03.2004. Відповідно до цього закону вибори президента можуть бути черговими, позачерговими і повторними.

Чергові вибори президента проводяться в останню неділю жовтня останнього року його

Позачергові вибори проводяться в період 90 днів

Повторні проводяться якщо до бюлетеня до голосування було ключено не більше двох кандидатів і жоден із них був обраний.

Від повторних виборів треба відмежовувати повторне голосування. Воно проводиться у разі якщо до бюллетеня було включено більше двох кандидатів, однак жоден із них не був обраний. Відмінність потворних виборів від повторного голосування полягає в тому, що при повторних виборах повторюється всі етапи виборчого процесу, тоді як при повторному голосуванні відбувається лише голосування, встанволення підсумків і допускається передвибонна агітація.

Виборчий процес по виборам президента включає такі етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення дільниць;

3) територіальних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування.

Можуть бути також такі етапи:

- повторне голосування;

- встановлення підсумків потворного голосування.

Права висування кандидата на пост президента належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування.

Вибори президента проводяться за єдиним загальнодержавним, одномандатним виборчим округом, що охоплює всю територію України, яка поділяється на 225 виборчих округів. В свою чергу виборчі округи включають виборчі дільниці, які можуть бути: звичайними, спеціальним та закордонними.

Вибори президента організовують та проводять центральна виборча комісія, окружні та дільничні комісії. Обрані у день виборів президентом вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні (абсолютна більшість).

Якщо жоден кандидат у президенти не здобув такої кількості голосів проводиться повторне голосування, за якого до бюлетеня для голосування включається два кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів виборців. При повторному голосування обраним вважається кандидат якій отримав більше голосів виборців за іншого кандидата (відносна більшість).

Новообраний президент вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного проголошення результатів виборів з моменту складання присяги народові на урочистому засіданні ВР. Приведення ПУ до присяги здійснює голова КСУ. Процедура вступу - інаугурація.

3. Функції та повноваження.

До функцій ПУ належать:

1) забезпечення єдності державної влади;

2) представництво держави;

3) забезпечення державного суверенітету і національної безпеки;

4) забезпечення реалізації прав і свобод громадян;

5) установча функція;

6) нормотворча;

7) кадрова;

8) функція керівництва зовнішньою політикою.

На виконання зазначених функції, ПУ виконує такі групи повноважень:

1) державне будівництво;

2) нормотворча діяльність;

3) забезпечення конституційної законності;

4) повноваження у галузі національної безпеки і оборони;

5) забезпечення прав і свобод громадян;

6) зовнішня політика і міжнародні відносини;

7) нагородна політика.

Повноваження у сфері державного будівництва:

1) установчі повноваження щодо створення реорганізації та ліквідації органів державної влади;

2) номінаційні повноваження, що полягають персонального складу державних органів;

3) процедурні повноваження, щодо формування органів державної влади.

Повноваження у сфері нормотворчої діяльності:

1) право законодавчої ініціативи (є суб'єктом законодавчої ініціативи);

2) право вето;

3) повноваження щодо підписання і обнародування законів (промульгація) (Рішення КСУ 16.04.2008 згідно із яким процедура підписання і оприлюднення законів не застосовується до законів прийнятих на референдумі);

4) призначати всеукраїнський референдум щодо внесення змін до КУ;

5) право проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

Повноваження щодо конституційної законності:

1) право ПУ звертатися до КСУ (ст.150 КУ) (щодо питань конституційності актів, тлумачення, міжнародних договорів);

2) повноваження скасовувати акти кабінету міністрів та ради міністрів АРК;

3) право скасовувати рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать КУ, законам та іншим актам законодавства;

4) право приймати рішення про введення в Україні або на окремих місцевостях надзвичайного стану з наступним затвердженням цього рішення ВРУ (порядок запровадження надзвичайного стану визначений ЗУ "Про надзвичайний стан").

Повноваження в галузі національної безпеки та оборони:

1) Президент є верховним головнокомандувачем ЗСУ, призначає на посади та звільняє з посад вищє командування збройних сил, інших військових формувань, здійснює керівництво в сферах національної безпеки та оборони;

2) ПУ очолює РНБО. Діяльність РНБО керується законом України "Про РНБО". Основним завданням РНБО є координація та контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Очолює РНБО ПУ, він же формує її персональний склад. За посадою до РНБО входять Прем'єр-Міністр, Міністр Оборони, Внутрішніх та Закордонних Справ. Рішення РНБО вводяться в дію указами ПУ;

3) ПУ вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання збройних сил у разі збройної агресії проти України. Приймає рішення про часткову мобілізація та проведення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях (ЗУ "Про воєнний стан").

ЗУ ПРО ВИБОРИ ПУ

Повноваження ПУ

1-2 питання з теми Кабмин

порядок здійснення помилування ПУ регулюються положенням про порядок здійснення помилування затвердженим указом ПУ від 16.09.2010 #902/2010

Указом ПУ від 11.08.2011 #811 запроваджено посаду уповноваженого Президента з прав дитини, який забезпечує здійснення президентом конституційних повноважень щодо забезпечення додержання прав дитини за виконаннням Україноб міжнародних зобов'язань у цій сфері.

Повноваження у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин:

- представляє державу в міжнародних відносинах

- здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю

- веде пеговори та укладає міжнародні договори

- приймає рішення про визнання іноземних держав

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнаодних організаціях

- приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників

- може здійснювати й інші повноваження визначені КУ

ПУ не може делегувати свої повноваження свої повноваження іншим особам або органам.

На виконання КУ та ЗУ Президент видає укази та розпорядження які є обов'язковими до виконання на території України.

Укази - рішення ПУ, що як правило містять загальні правові приписи не визначеному колу осіб, розраховані на довготривале і багаторазове застосування. Їх можна поділяти на нормативні і ненормативні.

!!!!! Знайти по 3 нормативних і ненормативних указів !!!!!

Видання ПУ нормативних указів зумовлено в першу чергу значним відставанням відчізняного законодавства від сучасних потреб

Межа регулювання суспільних відносин на рівні указів ПУ полягає в тому, що ПУ не може видавати укази з питань які вже регламентовані законом або щодо яких КУ містить пряму вказівку про те, що вони повинні бути регламентовані ЗУ. Крім того укази ПУ повинні базуватися на його компетенції, визначеній КУ.

Розпорядження це владний акт ПУ виданий у межах його компетенці, що має обов'язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким воно адресовано. Це організаційно-оперативні акти, які мають допоміжне значення в правовому регулюванні глави держави.

Процедурні аспекти підготовки проектів актів ПУ визначені положенням "Про порядок підготовки та внесення проектів актів ПУ" затвердженим указом ПУ від 15.11.2006 #970.

Акти ПУ видані в межах повноважень, передбачених статтею 106 КУ скріплюється підписами прим'єр-міністра та міністрат та міністра, відповідального за акт. Таке скріплення називається контрасигнатурою та контрасигнуванням. Метою такого скріплення є:

убезпечення від зловживання Президентом своїми повноваженнями;

розділити між суб'єктами, що здійснюють скріплення, відповідальності.

Процедура контрасигнування визначена ЗУ "Про кабінет міністрів", відповідно до ч.3 якого Прем'єр-Міністр та Міністр зобов'язані скріпити своїми підписами відповідний акт в п'ятиденний строк з дня надходження акта для скріплення.

Послання ПУ. Відповідно до п.2 ч.1 ст.106 КУ ПУ звертається з посланнями до народу та з щорічними та позачерговими посланнями Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становищє країни.

Змінами до ЗУ "Про кабінет міністрів України" за 2012 рік ст.3 визначо, що послання ПУ є якими уряд має керуватися при здійсненні своєї діяльності.

Відповідно до ст.105 ПУ має право вносити конституційні подання, підписувати різного роду листи, запити, які не є нормативно-правовими актами.

Некоституційний акт ПУ можна сокражити до КСУ (п.1 ч.1 ст.150 КУ). Відповідно до рішення КСУ 27.03.2002 перевіруі на предмет конституційності Конституційним Судом підлягають будь-які акти ПУ незалежно від того мають вони нормативно-правовий або індивідуальний характер. Законність може розглядатися Вищим Адміністративним Судом України (Кодекс Адміністративного Судочинства ст.171-3).

4.

За КУ ст.108 ПУ виконує свої повноваження до вступу на пост новообранного ПУ.

Достроково можуть

1) відставки

2) неможливість виконувати за станом здоров'я

3) усунення з поста в порядку імпічменту

4) смерт

Відповідно до КУ Президент за ч.1 ст.105 ПУ користується правом недоторканності своїх повноважень. Згідно із рішенням КСУ 10.12.2003 #19 це положення означає, що ПУ на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності і проти нього не може бути порушено кримінальну справу. Згідно з КУ звання ПУ охороняється законом та зберігається за ним довічно, якщо тільки ПУ не був усуненийз поста в порядку імпічменту.

Відставка набуває чинності з моменту оголошення ним особисто заяви про відставку на заіданні ВР.

Неможливість виконання ПУ повноважень за станом здоров'ям має бути встановлено на засіданні ВР та підтверджено рішенням більшості від її складу на підставі подання ВСУ за зверненням ВР і медмчного висновку.

Імпічмент. Ст.111 КУ - ПУ може бути усунений з поста в порядку імпічменту у разі вчиення ним державної зради або іншого злочину. Відповідно до рішення КСУ від 10.12.2003 визначено, що процедура розслідування справи про усунення ПУ в порядку імпічменту здійснюється без порушення проти нього кримінальної справи, оскільки імпічмент за своєю правовою природою є позасудовим конституційним процесом, метою якого є усунення ПУ з поста, що надає можливість після цього притягнути його до кримінальної відповідальності у звичайному порядку.

Підставою для імпічменту ПУ може бути лише державна зарада, або інший злочин. Питання про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту ініціюється більшість від складу ВР. У разі включення до порядку денного сесії питання про імпічмент ВР утворює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять народні депутати з урахуванням принципу пропорційного представництва фракцій, спеціальний прокурор і троє спеціальних слідчих.

На посади спеціального прокурора та спеціальних слідчих може бути обрана особа, яка є громадянином України, проживає на території України не менше 10 років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту, не менш як 10 річний стаж роботи на посаді атестованого прокурора або слідчого правоохоронних органів та не має судимості. Про утворення такої комісія ВР приймає постанову, ця комісія готує висновки та пропозиції за результатами розлідування та за наявності підстав готує висновок про звинувачення ПУ. За результатами розгляду такого висновку ВР таємним голосуванням, шляхом подачі бюллетені приймає рішення про звинувачення двома третинами від свого складу. Про звинувачення ПУ приймається постанова.

Після цього ВР звертається до КСУ для отримання його висновку щодо конституційності процедури розслідування справи про імпічмент та до ВСУ, для одержання висновку щодо того, чи є в діяннях ПУ ознаки злочину. Якщо висновку КСУ і ВСУ позитивні ВРУ таємним голосуванням, шляхом подачі бюлетенів, примає постанову про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту не менш як 3/4 від свого складу.

У разі дострокового припинення повноважень ПУ на період до його обрання і вступ На пост виконання повноважень ПУ покладається на Прем'єр-Міністра Україна, однак лише в частині визначеною ст.112 КУ (лише загальні (управлінські)повноваження, політичні не має). 95 днів може продовжуватися виконання повноважень ПУ Прем'єр-Міністром.

5.

Допоміжним органом при президентові України, що утворюється ним самим в межах коштів передбачених у державному бюджеті є Адміністрація Президента України, яка діє на підставі положення затвердженого указом ПУ від 02.04.2010. Структура адміністрації визначається указом ПУ від 05.04.2011 #352.

Державним органом, що утворюється згідно з КУ, з метою сприяння виконанню в автономній республіці повноважень Президента є Представництво Президента в АРК, що діє на підставі ЗУ від 02.03.2000.

Представництво ПУ в АРК!!!

1. Поняття виконавчої влади та система її органів

2. Конституційно-правовий статус КабМіну

3. Конституційно-правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

4. Конституційно-правовий статус Місцеви державних адміністрацій

ЗУ: "Про Кабінет Міністрів" від 07.10.2010 зі змінами; "Про центральні органи виконавчої влади" віж 17.03.2011; "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 року зі змінами.

Відповідно до ст.6 КУ передбачено існування виконавчої влади. Виконавча влада - одна із гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання зконів та інших актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорони прав і свобод, людини і громадянина що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпоярдкованості системи спеціально-створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.

Державне управління - вид діяльності державних органів, що має виконавчий та розпорядчий характер та полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміністравно-політичній сферах шляхом застосування державно-воадних повноважень.

Державне управління є більш широким поняттям ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється в межах виконавчої влади, а і в межах діяльності практично будь-якого органу державної влади у внутрішньо-організаційній сфері.

Діяльність виконавчої влади в конкретній державі залежить від форми авління в цій державі, форми її територіального устрою, політичного режиму, особливостей виборчої системи, історичних умов, формування конституційного законодавства, стану політичної системи, харазматчиність та особисті якості прем'єр-міністра.

Найбільший вплив на організацію виконавчої влади в державі має фомма правління держави.

В залежності від форми правління ми можемо говорити:

1) за парламентською формою правління уряд формується парламентом, а глава уряду відіграє визначальну роль в організації державної влади в цілому.

2) в президентських республіках виконавчу владу очолює Президент. В таких державах уряд може не формуватися, або виступати допоміжним органом при Президентові.

3) в державах і змішаною парламентсько-президентською формою правління ПУ не включений в систему виконавчої влади, однак він має певні повноваження виконавчі за своїм змістом, які він реалізує через уряд, або через його санкції (контрасигнуваання).

4) у президентсько-парламентських республіках спостерігається дуалізм виконавчої влади. Тобто виконавча влада розподілена між ПУ та урядом. Зазвичай у таких державах президент не належить до виконавчої влади, однак має коремі функції в сфері виконавчої влади.

Систему органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів, що є вищим органом в системі органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади - міністерства, служби, агенства, інспекції та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцеві органи виконавччої влади - місцеві державні адміністрації, що здійснюються виконавчу владу в областях, районах в містах Києві та Севастополі. Також це органи спеціальної компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним та відповідним місцевим органам державної влади (територіальні органи міністерств в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, районах, района-містах та в містах обласного значення).

Рада Міністрів АРК. Згідно зі ст.35 К АРК Рада Міністрів АРК є органом, що самостійно здійснює виконавчі функції, віднесених до відання АРК КУ та К АРК. РАда Міністрів АРК також виконує державні виконавчі функції і повноваження делеговані їй законами України. З питань виконання цих державних функцій і понважень Рада Мінстрів АРК підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів.

Система органів виконавчої влади побудована в Україні за принципом ієрархії. Окремі повноваження органів виконавчої влади можуть надаватися органам місцевого самоврядування. Однак до системи органів виконавчої влади органи місцевого самоврядування не належать навіть у випадку виконання ними делегованих повноважень.