5. Феномен козацької демократії

КОЗАЦЬКА республіка включала досить велику територію, куди входили землі як Лівобережжя, так і Правобережжя, за винятком Волині й Галичини, що залишалися в Польщі. На підвладній козакам території було запроваджене козацьке правління. Ми пам'ятаємо, що ще гетьман М.Дорошенко створив полкове самоврядування серед реєстрових козаків. Тепер же, після того, як були досягнуті значні успіхи в національно-визвольній війні. Україна ділилася на 16 полків. Полк являв собою не просто військове формування, а військово-адміністративне, а влада полковника обіймала також адміністративні й судові справи. Територія полку в свою чергу дробилася на сотні, де військово-адміністративні функції виконував сотник. Низовою ланкою такого поділу було містечко чи село, в якому головував отаман. Сотники, отамани утворювали привілейований стан козацької старшини, проте ці посади тривалий час були виборними і лише пізніше стали спадковими. Вершиною козацької військово-адміністративної піраміди був гетьман. Посада гетьмана була виборною. Це свідчило як про демократизм, так і про республіканізм козацької держави. Проте, ми знаємо, що демократія - це не вседозволеність, а республіки бувають демократичними й аристократичними. До якого ж типу демократії та республіканізму належала козацька держава? На жаль, не лише в навчальній, а й у науковій літературі цим питанням приділяється недостатня увага. Тому створюється таке враження, що в Козацькій республіці панував найширший демократизм, і такою ж була державна система. Це не зовсім так. Дійсно, принципи виборності всіх щаблів виконавчої влади, а також гетьмана підтверджують демократичність козацької системи. Проте недарма ми говоримо саме про «Козацьку республіку», а не якусь іншу. Хто такі були козаки - ми з'ясували. Це був один із станів українського суспільства, який ніс ідеали свободи, соціальної та національної незалежності. Він близько стояв до селянства, але й відрізнявся від нього, бо був вільним. Він також відрізнявся ще більшою мірою від міщан, особливо тих, хто користувався привілеями Магдебурзького права. З цього приводу інколи навіть траплялися конфлікти. Отже, Козацька республіка найбільшою мірою репрезентувала інтереси козацького стану, які в принципі мали загальнодемократичний характер. Але истема виборів гетьмана, будучи демократичною, не була досконалою. На цю обставину, до того ж виставляючи її як недолік «козацької демократії», звернув увагу В.Антонович. Критикуючи пункти Переяславської умови, він пише про те, що невідомо, хто має право обирати гетьмана:

«В принципі головні права, права суверенітету належать ніби до всього народу, але в пунктах умови не поставлено, з кого має складатись така народна рада. Через те після смерті Хмельницького вибирають, ми бачимо, гетьманів на трьох видах ради: іноді на раді старшини, інколи на раді козацькій військовій, а іноді на чорній раді».

Нагадаємо:

• «рада старшин» включала полковників і сотників,

• «козацька рада» складалися із усіх тих, хто був у військовому поході;

• «чорна рада» - зібрання всього народу.

З приводу останнього В.Антонович зауважує:

«Це, розуміється, була утопія: увесь народ зібрати було неможливо. Ця чорна рада не мала жодної організації: справа рішалася звичайно галасуванням і бійкою».

Зазначимо, що така система склалася після правління Б.Хмельницького. Сам же він всерйоз обмірковував ідею стати князем в Україні й зробити цю посаду спадковою. Тим не менш реально влада гетьмана була обмеженою з боку так званих генеральних рад, тобто «ради старшин», які з часом втрачали свій вплив і вагу в державі, особливо під час Руїни. Натомість гетьман, крім командування військом, вів зовнішню політику, наглядав за судочинством, здійснював контроль за скарбницею та земельним фондом, конфіскованим у поляків. Допоміжним органом у гетьмана була «генеральна старшина», яка виконувала функції генерального штабу та кабінету міністрів. До її складу належали:

1. генеральний писар, до повноважень якого входили обов'язки складати урядові тексти, встановлювати регламент засідань ради і наглядати за зовнішні їй зносинами;

2. генеральний обозний – військові справи;

3. генеральний суддя - контроль за судовими справами;

4. генеральний осавул та генеральний хорунжий виконували спеціальні доручення гетьмана.

Такою в загальному була державна система Козацької республіки, яку самі козаки називали Військом Запорізьким, а російські царі та поляки, відповідно, - Малоросією та Україною.