2.2 Ягелони в Угорщині

Природним наслідком польсько–литовської унії було значне зростання у Східній Європі престижу династії, котра її уклала. Ягелони стали найважливішою династією після Габсбургів, і щоразу, коли виникала політична криза або треба було обирати нового правителя, сусіди Польщі звертали свої погляди на Краків і Вільно. Саме так сталося і в Угорщині після смерті Альберта. Але обставиною, що спонукала угорських магнатів шукати допомоги в Польщі було зростання турецької загрози. Нищівна поразка сербів на Косовому Полі була першим попередженням Угорщині, що вона може стати наступною жертвою турків.

В Угорщині боротьба за трон в цей час точилася між: Лігою баронів на чолі з Ульриком Цилею і Ласло Гараї, які підтримували претензії на трон зі сторони вдови Альберта Ержебет та її сина Ласло Посмертного, їм протистояли прибічники польського короля Владислава ІІІ Варненчика на чолі з Яношем Хуняді. 8 березня 1440 року цей претендент був обраний королем Угорщини під іменем Уласло І (Див. додаток 3). Хоча ще 20 лютого прибічникам Ержебет вдалось викрасти корону і 15 травня 1440 року коронувати нею Ласло V, прибічники Уласло І 17 липня в Секешфехерваре коронували його іншою короною [10,393].

Маючи підтримку більшості пануючого класу Уласло і утвердився при владі в результаті збройної боротьби з прибічниками Ержебет лише в кінці 1442 року: 13 грудня в Дєрє між ними був підписаний договір. Але наслідки цієї боротьби давали про себе знати ще довго. Ержебет заложила в 1440 році ряд міст і замків Західної Угорщини, в тому числі Шопрон, а також угорську корону німецькому королю Фрідріху ІV Габсбургу (з 1442 року – німецький імператор Фрідріх ІІІ). Йому ж вона передала, як опікуну, малого короля Ласло V. Так Фрідріх ІІІ отримав привід для свого впливу на угорські справи. Крім того, після смерті Ержебет 19 грудня 1442 року її найманці на чолі з Яношем Іскрою продовжували займати частину Верхньої Угорщини. Самостійні володіння Іскри були ліквідовані лише в травні 1461 року, коли він перейшов на службу до Матяша. До цього часу боротьба центральної влади з Іскрою була безуспішною. В 1442, 1447, 1449, 1450 і 1452 рр. Янош Хуньяді, будучи головою центральної влади, вимушений був заключати мирні договори з Іскрою, який виступав в якості „головного капітана” Ласло V. Все це затримало обіцяний похід Уласло І проти турків. Підбадьорені панським легатом Чезаріні король і Хуньяді в 1443 році вторглися на Балкани, де мали великі успіхи. Хуньяді взяв Ніш та дійшов до Софії. Султан Мурад ІІ запросив миру, пообіцявши повернути Сербію Георгію Бранковичу. Вважається, що в Сегеді був укладений мирний договір, дотримуватися якого заприсягся Уласло І. За цим договором не лише отримала свободу Сербія, але й Волощина відійшла до Угорщини.

Проте, за переказами, папський легат, кардинал Чезаріні, переконав короля не дотримуватися мирного договору, а продовжити хрестовий похід проти турків – на тій підставі, що християнин не зобов’язаний дотримуватися угоди з невірними. Уласло І був покараний за відступництво – його військо вщент розбите у битві при Варні в 1444 році, а король з легатом наклали там життям. Однак ця традиційна оцінка подій 1444 року потребує певного перегляду. Короля Уласло І можна беззаперечно звинувачувати лише в тому, що він прийняв пропозицію султана розпочати мирні переговори в резиденції султана в Адріанополі і пообіцяв затвердити умови виробленого договору. Мурад ІІ, воліючи перевести своє військо до Малої Азії, де йому загрожувала нова небезпека, погодився на зазначені вище умови та прийняв договір, який мав бути скріплений угорським королем у Сегеді.

Немає сумніву, що Георгій Бранкович уклав угоду про перемир’я, але король, схоже, за порадою легата відмовився ратифікувати договір, уже підтверджений султаном, і визнав за краще продовжити хрестовий похід. Дійсно, шанси на перемогу здавалися непоганими і за відсутності сербського контингенту. Очікувалося, що венеціанський флот зашкодить султанові перекинути головні сили з Малої Азії до Європи, а невелике військо короля зможе розбити турків і допомогти візантійському імператорові в його скруті. На жаль Уласло не зміг розпочати свою кампанію так швидко, як планував. Ця затримка і неспроможність християнського флоту зашкодити перевезенню Мурадового війська через Босфор і Дарданелли на європейський берег виявилися фатальними для походу короля [ 22,49].

Таким чином після смерті Уласло І 10 листопада 1444 року і повернення Яноша Хуньяді в країну Державні збори в кінці квітня – початку травня в 1445 році визнали королем малого Ласло V, виразив надію, що Фрідріх ІІІ звільнить його разом з короною. В противному випадку, передбачалось обрання нового короля. Угорські феодали два рази безуспішно звертались до Фрідріха ІІІ з проханням про звільнення Ласло V.

В першій половині червня 1446 року Державні збори, виходячи з признання Ласло V королем, вирішило замінити стару форму державної влади на нову. Правителем одностайно обрали Яноша Хуньяді, який мав виконувати свої функції від імені Ласло V до його повноліття і звільнення від опіки Фрідріха ІІІ. 1 вересня 1452 року Фрідріх ІІІ передав короля Ласло V Ульрику Цілеї. В кінці грудня 1452 року Янош Хуньяді з’явився до короля у Відень і склав свої повноваження правителя.

21–30 січня 1453 року в Пожоні на Державних зборах Ласло V приніс присягу, яка зобов’язувала виконувати викладені письмово побажання магнатів і дворян. Вже в грудні Янош Хуньяді був призначений головним капітаном країни і розпорядником королівських доходів. Але малолітній Ласло V залишався у владі ліги Цілеї – Гараї. 28 жовтня 1453 року Ласло V коронували ще й як короля Чехії. Більшу частину свого правління (він помер 23 листопада 1457 року в Празі) Ласло V прожив в Відні та Празі.

Після Ласло V на угорському троні мінялись один за одним угорські феодали, таке становище тривало аж до 1490 року коли Державні збори нарешті обрали представника Ягелонської династії Уласло ІІ (1490-1516), котрий був коронований 28 вересня 1490 року. Уласло являвся одночасно і королем Чехії, з якою Угорщина тепер була об’єднана особистою унією. При своєму обранні Уласло підписав пропоновані Державними зборами умови, які передбачали збереження „старих привілей” пануючого класу. Уласло ІІ зобов’язався також підписати декрет, який розробили магнати та дворяни до його коронації.

Крім Уласло ІІ, на угорський трон претендував син Фрідріха ІІІ Максиміліан І, обраний в 1486 році римським королем, і польський герцог Ян Альбрехт Ягелон. Максиміліан захопив після смерті Матяша Відень, Вінернейштадт і Нижню Австрію. Маючи підтримку магнатів Задунав’я і Славонії, Максиміліан вторгся в вересні 1490 року в Угорщину, зайняв Сопрон, Кесег, Загреб, Веспрем. 16 листопада йому вдалося захопити Секешфехервар, населення якого здійснило опір Максиміліану. В грудні 1490 року Максиміліан вимушений був покинути Угорщину. Але заключний в Пожоні 7 листопада 1491 року від імені Уласло і угорськими сановниками – єпископом Тамашем Бакоцем, магнатом Імтваном Баторі – мирний договір з Максиміліаном і імператором Фрідріхом ІV, містив тяжкі для Угорщини умови: відмова від австрійських володінь і Відня, контрибуція в 100 тисяч флоринів, визнання за Максиміліаном прав наступника угорської корони у випадку відсутності в Уласло ІІ сина.

7 березня 1492 року, не дивлячись на різку опозицію дворянства, Державні збори схвалили Пожонський договір. Встановлення миру на західних кордонах було необхідно для ліквідації небезпеки з боку Польщі, звідки 21 червня 1490 року вторглось військо претендента на угорську корону Яна Альберта. На бік польського герцога перейшов воєначальник Балаш Мадяр. Уласло ІІ підтримали Іштван Заполяї, єпископ Тамаш Баком, Іштван Баторі та інші світські і церковні магнати. У вересні 1490 року владу Уласло ІІ визнав Янош Корвін.

Ян Альберт захопив Єперєєш і осадив Кашму. Зимою 1490 – 1491 років Уласло ІІ за допомогою „чорного війська” найманців вдалось звільнити від осади Кашму. В 1492 році було відбито друге вторгнення Яна Альберта і він відмовився від претензій на угорський престол. Відносини Уласло ІІ з іншими Ягелонами були врегульовані на їхньому сімейному з’їзді в Лече в квітні 1494 року.

Період 1490-1526 року для Угорщини став новим етапом економічного і політичного посилення класу феодалів, які в 90-і роки ХV – початку ХVІ століття максимально використовують свою безпосередню участь в державному управлінні. Для закріплення своєї влади вони використовують законодавчі акти. Декрет 1492 року розповсюджував на жителів містечок обов’язок внесення дев’ятини натурою. Закони 1495 і 1504 років закріпили погіршення умов виводу селян. Відбувається посилення економічних та політичних позицій малих та середніх феодалів не лише по відношенню до селян, але і до магнатів, короля і держави. На новому етапі свого соціально-політичного і економічного посилення (1490 – 1526) дворяни змінили відношення до питання про самостійність королівської влади. Вони відчули себе достатньо сильними, щоб вже самостійно, без союзу з королем, протистояти баронам і прелатам.

Результатом такої позиції дворян і магнатів було обрання Уласло ІІ на умовах, які значно обмеживши королівську самостійність. Відмовивши королю в сплаті однофлорінового податку, феодали залишали його без засобів для утримання війська найманців. Використавши їх в боротьбі проти Максиміліана і Яна Альберта, Уласло ІІ перестав їм платити жалування і найманці стали жити грабунком.

В кінці 1492 року восьмитисячне „чорне військо” під командуванням Хаугвіца було розбито в битві на річці Саве, біля села Халасвальва королівським воєначальником Палом Кініжи і перестало існувати. В 1506 році частина найманців, які служили в Белграді і Боснії, залишила свої гарнізони через невиплату жалування. Для поповнення казни Уласло ІІ закладав доходи від гірських промислів, митниці Дохід короля в 10-і роки ХVІ століття від гірських промислів впав до 25 тисяч флоринів в рік. Порушуючи підписані в 1490 році умови, Уласло ІІ видавав розпорядження про збір податку в один флорин з селянського господарства. В 1493 році йому вдалось добитися згоди на це в Державних зборах, а в 1494 році – і згода магнатів.

Проти зборів податків частіше всього виступали дворяни. В 1494 році трансільванські дворяни підняли бунт, протестуючи проти збору податків. Він був подавлений воєводою Берталаном Драгфі. В ході внутрішньополітичної боротьби в 1490-1526 роках король зазвичай блокувався з частиною магнатів. Останнім виступом магнатів проти короля став бунт південноугорського барона Лерінца Уйлакі, якому допомагали Янош Корвін і хорватський магнат Дьєрдь Франкопан.

На державних зборах 1492 року був закріплений законом обов’язок короля і великих магнатів захищати країну, а також положення про те, що загальне ополчення може бути оголошено лише у випадку потреби. В поході за кордон дворяни можуть виступати, тільки якщо будуть отримувати пожалування від короля. Закон звільняв дворян і священиків від сплати податків. В 1495 році закон зобов’язував короля скликати на державні збори не представників, а все дворянство персонально. На Державних зборах 1498 року з’явились всі дворяни королівства. Декрет цих зборів, складений ідеологом дворянської „партії” магнатом Іштваном Вербеци, передбачав скорочення представництва до двох представників від баронів і прелатів і збільшення до 16 числа дворян, які засідали в королівському суді; вісім з цих засідателів ставали членами королівської ради. Стаття 1 закону 1504 року підкреслювала право Державних зборів висувати однофлоріновий податок.

В 1505 році різко загострились відносини між королем і „партією” Яноша Заполяї. Загони озброєних дворян, які зібрались в комітетах, погрожували скинути Уласло ІІ і зробити Яноша Заполяї правителем. Уласло ІІ звернувся до імператора Максиміліана, Венеції і чеського дворянства. Імператора підтримував Томаш Баком. В вересні 1505 року Максиміліан оголосив війну угорським феодалам під приводом захисту короля. Зібравшись в тому ж році на Державні збори на Ракошському полі під Пештом озброєні загони дворян добились 13 жовтня прийняття постанови, згідно з якою, у випадку народження у Уласло ІІ сина, він буде спадкоємцем престолу; якщо ж король помре, не залишивши спадкоємця, то королем оберуть угорця, а не іноземця. Барони та прелати вимушені були приєднатись до дворян, створивши конфедерацію проти Максиміліана. Однак ці рішення король не затвердив. Янош Заполяї, бажаючий здобути корону, уклав таємно угоду з Томашем Бакоцем та баронами, завірив їх в вірності королю.

„Партія” баронів в боротьбі з групою Яноша Заполяї шукала підтримки у Габсбургів. В березні 1506 року Уласло ІІ уклав з Максиміліаном договір, який підтвердив права Габсбургів на успадкування угорського престолу. У випадку народження в Уласло сина, він мав стати угорським спадкоємцем. Саме так і сталось. У Уласло ІІ народився син Лайош ІІ, який був польським королем з 1506 по 1526 роки, а також одночасно чеським і угорським з 1516 по 1526 роки. Але фактично всім заправляли його вчителі – представники баронської „партії” Томаш Баком, Георг Гогенцолерн і Янош Борнеміса. Протестуючи проти них, дворяни добились в 1516 році участі в королівські раді 16 своїх представників при шести баронах і шести прелатів. Зібравшись в вересні 1518 року в Баче для похода на турків, феодали провели тут Державні збори, які постановили доручити збір податків двом дворянам – скарбникам, а не королівському скарбнику, як було раніше. В 1518 році Бакоца вивели з королівської ради.

Так був зроблений крок до створення однієї з воюючих фракцій феодалів власних органів державної влади. Одночасно йшов процес укріплення і вдосконалення державного апарату (казначейства, канцелярії). З’явились професійні кадри чиновників, а також юристів. Це спричинювало краще виконання державною владою її соціальних, внутрішніх і зовнішньополітичних функцій. Але загострення внутрішньополітичної боротьби, перенесення її в сферу державного управління не могло не порушити нормального функціонування державної центральної влади [6,470].

Після розгрому повсталих в 1514 році дворянська „партія” магнатів, вочевидь перестала рахуватися з державною владою. На Державні збори її прибічники з’являлись озброєні і заставляли баронів приймати підготовленими керівниками дворянської „партії” постанови. Так, декрети 1498 і 1518 років були складені Іштваном Вербеци. Від імені Ракошського поля, де збирались Державні збори, веде своє походження польське слово „роком” – феодальна війна, бунти дворян. В ході боротьби за владу „партія” Яноша Заполяї зазнала поразки. В 1519 році баронам вдалося розігнати загони озброєних дворян, які з’явились під стінами Буди, щоб обрати палатином Яноша Заполяї. Ця посада дісталася його супротивнику Іштвану Баторі. В 1524 році угорський двір закріпив зв’язки з Габсбургами: Лайош ІІ одружився з онучкою Максиміліана Марією, а його сестра Анна вийшла заміж за австрійського герцога Фердинанда (король Угорщини з 1526 по 1564 роки). Наступні п’ять років характерні загостренням боротьби між дворянською і баронською „партіями” магнатів, яка розхитувала державну владу.

В 1521 році державні збори ліквідували обов’язок дворян брати участь в ополченні. За рішеннями зборів 1522 року король був зобов’язаний розслідувати розпорядження прелатів. В 1523 році за вимогами дворян король відсторонив Іштвана Баторія від посади палатина. Літом 1524 року Іштван Баторі знову зайняв її, а дворяни були виведені з королівської ради. 22 травня 1525 року барони заключили союз з Яношем Заполяї „для захисту авторитету короля”. Тоді Іштван Вербеци закликав дворян до державних зборів в Хорватії, які 5 червня були заборонені королем. Зібралось біля 10 тисяч дворян. Один з керівників „партії” двора – архієпископ Ласло Салкаї – відмовився від канцлерства та обіцяв Яношу Заполяї коронацію після смерті Лайоша ІІ. Замість Іштвана Баторі палатином обрали Іштвана Вербеци. Георг Гогенцолерн залишив країну.

Виходячи з усього сказаного можна зробити висновок, що правління Ягелонів в Угорщині, а саме Уласло ІІ, тобто Владислава ІІІ Варненьчика і Лайоша ІІ – Людовіка ІІ припадає на період феодальної боротьби в Угорщині. В результаті цієї боротьби владу в країні взяла а свої руки феодальна верхівка, влада ж короля стає номінальною Треба сказати, що на відміну від становлення угорської феодальної державності, на становлення польської феодальної державності не впливав такий зовнішній фактор, як турецька загроза.