Тема8. Діамантування низу діаманта.

Ставлення клинків на гранях низу. Вияви браку та способи їх усунення.

 Виготовлення клинів низу Кр-57—це завершальна операція виготовлення нижньої частини ювелірної вставки Кр-57. Шліфування клинів низу розпочинають із кутових граней, що дає змогу зменшити кількість перемикань фіксатора. Для цього гвинтом точного настроювання кута нахилу граней до площини рундиста роблять півоберту за ходом годинникової стрілки, що відповідає збільшенню кута нахилу на 1-1,5 градусів за кутомірною шкалою. За допомогою гвинта точного настроювання роблять бічне зміщення напівфабрикату на одну малу поділку по лімбу вправо.

          Напівфабрикатом доторкуються до зони диска та полірують протягом 1-2 с. Далі підіймають пристрій і перевіряють початок шліфування грані. Якщо шліфування є, то з правого боку грані, знизу біля ребра з’явиться нова площина, що називається парним клином низу. Парним його називають тому, що на кожній із граней ставиться два клини—правий і лівий, тобто пара. Форму майбутнього клина визначають на початковій стадії його обробки, для чого зрівнюють ліве ребро грані і ліве ребро клина. Вони не повині бути паралельними. Яких-небудь  певних засобів визначення правильності ставлення клинів немає. Визначенння робиться тільки візуально, на око.

          Якщо форма оброблюваного клина низу наближається до форми, що відповідає технічним умовам, шліфування можна продовжити до досягнення 80 % його майбутнього розміру. Потім ще раз контролюють розмір клина і, якщо він має правильну форму, збільшують його до заданих розмірів. Висота клинів за технічними вимогами становить 75-90 % висоти низу. Найзручніше обробляти клини, висота яких становить  80 % висоти низу, оскільки клини в цьому разі розміщуватимуться не на  граничних точках за технічними умовами.

          Дуже важливо перший клин на грані низу обробити згідно з технічними вимогами, оскільки допущена помилка повториться під час обробки наступних трьох правих клинів. Наступні клини низу шліфуються так само, як і перший. Переходять до них, перемикаючи ручку фіксатора через кожні 4 клацання.

          Після закінчення обробки чотирьох правих клинів на кутових гранях ручкою переводять фіксатор на одне клацання вправо і виконують пробне шліфування лівих клинів низу. Переконавшись  у тому, що шліфування  клина є, визначають його форму.

          Правильно поставивши на кутовій грані лівий клин, наступні клини потрібно обробляти після повертання ручки фіксатора через кожні 4 клацання. Якщо пристрій справний і правильно настроєний решта  три клини на кутових гранях будуть однаковими й ідентичними першому.

          Перед обробкою клинів на основних гранях низу головку огранувального пристрою потрібно розвернути на 180 градусів. Ручку фіксатора повертають на одне клацання вправо. Тепер робоче положення займає основна нижня грань. Порядок обробки восьми клинів полягає в тому, щоб усунути злами ребер граней, зрівняти клини по висоті і ширині, а також не допустити накладання клинів один на одного. Закінчивши ставлення правого клина на основній грані послідовним перемиканням ручки фіксатора через 4 клацання, обробляють усі праві клини, а потім починають обробку лівих клинів, для чого ручку фіксатора слід повернути вправо на одне клацання. Виготовлення лівих клинів низу на основних гранях аналогічне виготовленню клинів на кутових гранях. На цьому діамантування низу ювелірної вставки Кр-57 закінчується.

Раціональна організація і досконала техніка проведення експертизи мають велике значення для отримання об’єктивного, науково обґрунтованого висновку.

Дефектність діаманта - це ступінь його чистоти, прозорості та порочності, що визначаються наявністю в діаманті внутрішніх та зовнішніх дефектів. Якість та місцезнаходження внутрішніх включень суттєво впливають на ціну діаманта. У природі дуже рідко трапляються чисті алмази, тому ціна їх є дуже високою.

Оцінка дефектності (чистоти) діамантів в Україні здійснюється залежно від допустимих дефектів діамантів .

Чистоту діаманта, згідно з технічними умовами, діючими з 2002 p., визначають одним із двох способів:

• перший: за характером розташування, кількістю і виразністю тих чи інших внутрішніх і зовнішніх дефектів у певних зонах діаманта;

• другий: за ступенем помітності внутрішніх і зовнішніх дефектів у діаманті.

За першим способом діаманти поділяють на умовні групи із врахуванням виду огранювання і маси.

Групи позначають індексами - арабськими цифрами від 1 до 12 (включають 1+ 17а).

Включення в центрі або в верхній частині діаманта впливають на дисперсію світла та зменшують його гру. [4]

Ступінь чистоти діамантів залежить від:

• величини дефекту;

• кількості дефектів;

• характеру включень;

• небезпеки включень.

Якість огранювання визначається такими показниками:

• пропорцій діамантів;

• симетрія діамантів;

• якість обробки поверхні (досконалість полірування)

При експертизі якості пропорції діаманта виділяють 4 основних співвідношення між лінійними розмірами діаманта. За базовий розмір круглого діаманта приймається його діаметр по боковинці, який дорівнює 100%. Тоді основними пропорціями будуть:

• розмір площинки у %, тобто співвідношення діаметра площинки до діаметра діаманта;

• висота коронки у %, тобто співвідношення висоти коронки до діаметра діаманта;

• висота денця в %, тобто співвідношення його висоти до діаметра діаманта;

• товщина боковинки в %, тобто співвідношення товщини боковинки до діаметра діаманта.

• як додаткові характеристики якості огранювання використовують значення кутів нахилу верху та низу.