Соціологія культури

Культура (лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – явище багатогранне, складне за своїм змістом, охоплює всі форми та види людської діяльності, у їх неперервному розвитку.

Соціологія культури – це галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства.

Об’єктом соціології культури виступає: діяльність спільнот і груп – носіїв культурних уявлень, цінностей, стилів і норм поведінки, споживачів і продуцентів культурних благ; інституційна структура, у рамках якої діяльність розгортається. Наприклад: культурно-освітні і культурно-дозвіллєві установи та організації, формальні і неформальні творчі об’єднання, спілки, рухи тощо.

Предметом соціології культури є вивчення структури і функціонування культури у зв’язках із соціальними структурами й спеціальними інститутами.

Культурологічні концепції:

1. Психоаналітична, автор З. Фройд.

2. Культурно-економічна, автор К. Маркс.

Поділ культури на різновиди:

1. За формами соціальної взаємодії – суперкультура (культура конкретного суспільства), субкультура (культура окремих соціальних груп всередині суперкультури), контркультура (культура девіантних соціальних груп).

2. За формами вияву – матеріальна та духовна.

3. За історичним аналізом – елітарна (професіональна) і масова (побутова).

Функції соціології культура:

1. Синтез діяльності – виявляється через розвиток людських здібностей, навичок, традицій тощо.

2. Функція соціальної памяті – забезпечуючи присутність у сучасному минулого з допомогою досвіду і створюючи співвідношення між сучасним і минулим в сучасному утворює соціально-культурний простір.

3. Комунікативна функція – забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп. Полягає в норматизації, підтримці успадкування різноманітних культурних форм. Виявляється через механізм міжкультурної комунікації.

4. Пізнавальна функція – пов’язана із здатністю культури концентрувати в соціологічному вимірі знань про культуру соціальний досвід безлічі поколінь людей.

5. Освітньо-виховна функція – при реалізації якої найважливіші надбання соціально-культурної теорії й практики, базові знання про культуру стають доступними широкому суспільному загалу.

6. Нормативна функція – визначає норми суспільно-культурної діяльності, фіксує цілі, перспективи та проекти людської діяльності.

Соціологія села

Соціологія села – це галузь соціології, що вивчає походження, суть, загальні зако­номірності розвитку і функціонування села, розробляє основні методологічні принципи його дослідження.

Соціологія села - це галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життя села як соціально-територіальної спільності.

Соціологія села - галузь соціології, об’єктом дослідження якої є село як соціально-територіальна спільність з усіма особливостями життя його населення.

Соціологія села вивчає закономірності функціонування і розвитку села.

Об’єктом соціології села є, по-перше, село як специ­фічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально- поселенської структури суспільства, що історично склала­ся внаслідок суспільного поділу праці.

Предметом соціології села в широкому розумінні є вся система соціальних відносин на селі, яка відтворюється в сіль­ському соціальному середовищі.

У вузькому розумінні предметом соціології села є конкрет­ні форми, яких набувають соціальні відносини на селі.

Со­ціологія села є галуззю соціологічної науки, об’єктом якої є село як тип соціально-теритбріапьноі спільності, що склався істо­рично в результаті суспільного поділу праці, і як форма соці­альної організації сільськогосподарського виробництва та жит­тя сільських мешканців.

Соціологія села досліджує село як спе­цифічну, внутрішньодиференційовану підсистему соціально- поселенської структури суспільства та сільське населення.

Со­ціологія села вивчає загальні закономірності функціонування села, його роль, місце в суспільстві та типи сільського розселен­ня, основні фактори, які впливають на розвиток села.

Ця галузь соціології досліджує сільське населення, соціальні проблеми економічних, політичних і духовних змін на селі внаслідок рин­кових перетворень, соціальні аспекти міграції сільського насе­лення, соціально-демографічну ситуацію, динаміку соціальної та професійної структури села.

Соціологія села вивчає спосіб життя селян, соціальні проблеми реформування управлінських відносин, відносин власності, специфічну систему соціально- психологічних, професійних, ціннісних орієнтацій, характерних для сільських трудівників.

Дата виникнення соціології села вва­жається 1915 рік, коли професор Вісконсінського університету в США Чарльз Гелпін опублікував монографію «Соціальна ана­томія сільського суспільства.

За системою розселення відрізняють окремі сільсько­господарські садиби (хутори), села і селища. При дисперсно­му (розсіяному) розселенні окремими садибами, віддалени­ми одна від одної, сільськогосподарські угіддя оточують кожну садибу. При цьому відстань від житла до місця праці буде най­менша.

Найпростішою є класифікація сільських поселень за кіль­кістю мешканців. За цим критерієм статистика виділяє такі на­селені пункти: до 6 жителів, 6 - 10, 11 - 25, 26 - 50, 51 - 100 101 - 200, 201 - 500, 501 - 1000, 1001 - 2000, 2001 - 3000, 3001, 5000, понад 5000 жителів.

Відокремлюють класифікацію сільських поселень за соціально-економічними ознаками. Будь-яке поселення розви­вається не автономно, а в межах певних систем і визначаєть­ся розвитком цих систем. Тому виділяють такі системи розсе­лення: 1) внутрігосподарські системи розселення. Характерними ознаками таких систем є концентрація виробничого та кадрово­го потенціалу в центральних поселеннях, виділення решти по­селень за їхніми виробничими функціями, втрата малолюдни­ми поселеннями виробничих функцій і збереження лише функ­цій житла й особистого підсобного господарства. 2) міжгосподарські системи розселення існують як дода­ток до районних систем (у межах колишніх укрупнених районів) або на базі міжгосподарських утворень. Ці системи ґрунтують­ся на міжпоселенських виробничо-технологічних зв'язках і рід­ше - на трудових і культурно-побутових засадах. 3) районні системи розселення виконують функції вза­ємодії сільської і міської сфер життєдіяльності та соціальних зв'язків між ними, розв'язання соціальних проблем і забезпе­чення потреб сільського населення, міжгосподарської коорди­нації, адміністративно-територіального керівництва. Здебіль­шого вони є сільсько-міськими населеними пунктами. 4) міжрайонні системи, створені на базі великих і малих міст для поліпшення обслуговування сільського населення у межах великих і середніх агломерацій. 5) обласні системи розселення, особливо в місцевостях, легкодоступних для маятникової міграції сільського населення. 6) міжобласні системи розселення. 7) національні (республіканські) системи розселення.

Становлення соціального капіталу на селі відбувається на основі людського, інтелектуального капіталу, сільських тери­торій, а також підприємницького капіталу інституцій і інститутів: 1) підприємницький капітал - це кількісно-вартісні показники ре­сурсів сільського господарства; 2) людський капітал - населен­ня і трудові ресурси села; 3) інтелектуальний капітал - сукупність знань, інновацій, наукових розробок, інформаційних систем; 4) сільські території - територіальні утворення; 5) інституції та інститути - об’єднання громадян і організацій.