24. Наочність у вивченні історії: функції, види, засоби.

• 1. Поняття наочного навчання. Класифікація наочності

під засобами наочності мається на увазі все те, що можна сприймати за допомогою зору (зображення на екрані, макети, картини і т. п.), слуху (звукозапису), інших органів чуття.

у класифікацію за зовнішніми ознаками вчені і методисти включають друковані, екранні, звукові засоби навчання.

за характером вико­ристаного матеріалу - документальні і художні засоби навчання;

за видами сприйняття - зорові, зорово-слухові, слухові;

за способами подання матеріалу - технічні і нетехнічні, статичні і динамічні;

за ор­ганізаційними формами - демонстраційні і роздаткові,

за технікою виконання - друковані, екранні, саморобні.

Тільки сукупність де­кількох критеріїв всебічно характеризує кожен із засобів навчання історії, переконуючи в неможливості створити прийнятну класифіка­цію лише за однією якоюсь ознакою. Так, навчальна картина «Продаж рабів у Стародавній Греції» є художнім, наочним, статичним, демонстраційним і образотворчим навчальним посібником, а навчальний кінофільм «Грюнвальдська битва» - художньо-документальним, аудіовізуальним, динамічним, демонстраційним, екранним посібни­ком і т. п.

Розрізняють також:

1) справжні речові пам'ятки минулого;

2) обра­зотворчі (образні) засоби;

3) умовно-графічні засоби.

• 2. Методика роботи з речовими пам'ятками й образною наочністю

Групу речових пам'яток минулого складають справжні пам'ятні місця й історичні монументи, а також більшість різноманітних пред­метів, що зберігаються в історичних, краєзнавчих і воєнно-історичних музеях. Хоча застосування цієї групи джерел обмежене через їх місце­знаходження чи стан збереження, саме вони дозволяють учням від­чути колорит епохи, зіткнутися зі старовиною, відчути себе у ролі дослідників.

У минулі роки школярі практично з усіх куточків країни могли приїхати на екскурсію до Києва або Львова чи до інших історико-культурних центрів національного і світового рівня. У методичній літературі радянських років описана багата практика організації екс­курсійно-краєзнавчої роботи. Та і сьогодні в умовах тяжкого для шко­ли фінансового становища не можна повністю відкидати цю групу свідчень минулого. Частково можуть виступати сімейні реліквії учнів на уроках з історичної пропедевтики (предмети одягу і побуту, старі фотографії, листи; грошові банкноти і т. п.); археологічні знахідки, привезені з дослідницьких експедицій рідним краєм і т. д.

Поступово і місцеві краєзнавчі музеї перебудовують роботу зі шко­лярами у напрямі більшої активності і пізнавальної самостійності юних екскурсантів. Як показує досвід зарубіжних країн, цьому сприя­ють «робочі аркуші» із серіями завдань для дослідження одного чи декількох експонатів. Зокрема, у Національному музеї Шотландії в Единбурзі для кожної тематичної екскурсії школярів розроблена серія завдань для огляду відповідної експозиції. На першому листі дається коротка вихідна інформація про неї і запитання для дискусії. Напри­клад: «Кімната середньовічних бюргерів»: 1. Як ти думаєш, що це за кімната? 2. Як люди середньовіччя обігрівали житлові приміщення, подібні цьому? 3. Чим відрізняється/чим схожа ця кімната на кімнату у твоєму будинку? 4. Що в цій кімнаті говорить про те, що це було житло забезпечених, а не бідних людей? 5. Як ти думаєш, чому про життя заможних людей у минулому ми знаємо набагато більше, ніж про життя і побут простих жителів міста? Ці запитання диференційо­вані за рівнями складності і можуть бути запропоновані в різних ком­бінаціях різним за навченістю учням. На двох наступних аркушах школярі виконують письмові завдання: визначають терміни, відповіда­ють на проблемні питання, роблять замальовки з натури (наприклад, уяви, що ти дружина багатого бюргера, яка збирається запросити до себе в будинок купців з Голландії. Твоя родина дуже пишається своїм благополуччям і хоче зробити враження на гостей обстановкою. Обійди експозицію і вибери п'ять предметів для свого будинку, що до­поможуть виконати задачу. Намалюй ці речі: щось зі срібла і скла, за­морські, декоративні прикраси тощо). Наприкінці екскурсії музей про­понує дітям творчі домашні завдання.

Сьогодні робота з художніми наочними джерелами повинна обов'язково включати два аспекти:

1. Опис зображення. Що/хто зображений? У яких відносинах один з одним знаходяться зображені на картині люди і природа/предмети, що їх оточують (у гармонії чи протидії). Простір картини. Форми і лінії. Кольори і кольорові ефекти. Чи є в картині рух, контрасти рухів? Композиція картини. На чому зосереджено зображення? та ін.

2. Інтерпретація зображення. Хто ці люди, які зображені на кар­тині? Який факт на ній відбито? Що відбувається? Хто автор зобра­ження і для кого/чого воно призначалося? Чи виконував художник (скульптор і т. д.) цей твір за власним бажанням, чи його було замов­лено? Ким, з якою метою? Які засоби використовував автор, щоб створити чесний, неупереджений образ? Які духовні цінності чи авторські пристрасті знайшли відбиток у картині (портреті, кари­катурі, плакаті і т. п.). Чи належить даний твір до числа ідеологізованих?

Навчальні картини підрозділяються на «подієві», типологічні, культурно-історичні і портрети.

«Подійні» картини (так подійні чи подієві?!) створюють уяв­лення про конкретні одиничні події. Найчастіше вони відтворюють вирішальні моменти в історії і вимагають сюжетної розповіді.

Типологічні картини відтворюють багаторазово повторювані істо­ричні факти, події, типові для досліджуваної епохи. Прикладом таких картин можуть бути «Бурлаки на Волзі» , «Жниці», «Колгоспний ярмарок».

Культурно-історичні картини знайомлять учнів із предметами побуту, пам'ятниками матеріальної культури. На них можуть бути зображені пам'ятники архітектури й архітектурні стилі, побутові де­талі різних часів з їх особливостями, різні механізми і принципи їхньої роботи. Прикладом можуть бути «Дальні печери», «Сільський краєвид».

Картини-портрети допомагають відтворити образи історичних діячів. Портрет - твір образотворчого мистецтва, що містить зобра­ження певної людини чи групи людей (у живописі, скульптурі, графіці чи фотографії). Портрети можна вивчати з різних позицій. У першу чергу при вивченні портрета увага звертається на риси обличчя, що характеризують зображену на ньому людину як особистість. Поряд з розглядом анатомічних рис обличчя та їхньою розшифровкою велика увага звертається на одяг, нагороди, знаки відмінності, інтер'єр приміщення, в якому знаходиться людина тощо. Усе це коментується і дає можливість для змістовної характеристики зображеної особис­тості та її місця в історії. Інколи при роботі з портретом однієї особи необхідно використа­ти альтернативні зображення. Адже портрети писалися художниками, яким герої могли бути симпатичні, байдужні, неприємні, навіть нена­висні. Крім того, багато портретів писалися за замовленням, отже, ху­дожники повинні були задовольняти капризи замовників (наприклад, так звані «парадні» портрети). Тому декілька портретів може дати більш об'єктивні уявлення про людину.

На уроці різні типи картин використовуються з різними цілями: як вихідне джерело знань чи зорова опора в розповіді вчителя; як ілюст­рування викладу чи розповіді з метою його закріплення, як джерело знань під час самостійної роботи чи дослідження учнів. Для розкрит­тя якого-небудь процесу демонструється відразу кілька картин, напри­клад, щоб показати зміни стилів архітектурних пам'ятників у різні періоди історії.

Одним з наочних засобів навчання історії є карикатура. Вона дос­тупна, художньо виразна, для неї характерна гостро виражена ідея. Тому карикатура легко сприймається. Карикатура-ілюстрація часто використовується для наочного підтвердження слів учителя чи само­стійного дослідження учнями спірного питання. Карикатура-характе­ристика вимагає роз'яснення сутності, коментаря вчителя.

Для образної характеристики особистості використовується порт­ретна карикатура, а для цілої епохи чи великого історичного явища - символічна.

Якою є послідовність роботи з картиною на уроці:

1. учитель показує картину в момент, коли по хо­ду пояснення підходить до опису зображеного на ній;

2. дає учням якийсь час для сприйняття образу в цілому;

3. починаючи розповідь, указує місце і час події;

4. давши загальний опис обстановки, тла, на якому розгорнулася подія, зупиняється на головному;

5. виявляє деталі і елементи;

6. по закінченні робить загальний висновок, вказує істотні ознаки явища.

Можливий також чисто мистецтвознавчий аналіз здобутку худож­ника:

1. Ім'я автора і час створення твору.

2. Зміст твору: сюжет, хто зображений, що зображено (перед­ній план, центр, задній план, обстановка, в якій зображені люди, інтер'єр приміщення, пейзаж).

3. Засоби вираження: об'ємність, пропорційність, перспективність, колір.

4. Які почуття й ідеї вклав художник у свій твір?

Інколи, розбираючи той чи інший твір художника, у виховних цілях варто знайомити учнів з біографічними даними автора картини. Демонстрація портретів живописців супроводжується описом істо­ричних постатей. В опис можуть бути включені спогади людей, які знали людину, зображену на портреті, документи, що стосуються її, листи, мемуари, уривки з художньої літератури.

Можливе проведення конкурсу «Чи знаєш ти історичних діячів?». Завдання може бути таке: дізнатися про історичного діяча за портре­том без підпису і розповісти про його діяльність або за портретами двох історичних діячів (без підпису) визначити, кому з них належить висловлення, що наводиться, взяте з підручника.

При роз'ясненні сюжету картини, наприклад про ринок рабів у Стародавній Греції, вчитель конкретизує зміст, включаючи створений учнями навчальний матеріал. Придумані біографії рабів допомагають розкрити джерела рабства у Стародавній Греції. У цій та іншій розпо­відях за картиною можливе також застосування прийому драматиза­ції («оживлення» картини, коли учні складають діалоги для основних діючих персонажів).

При роботі з картиною учні набувають умінь її аналізувати; «витя­гати» знання з-під образу; використовувати картину у своїй розповіді і самостійно будувати розповідь з її використанням.

Для відпрацьовування умінь можна застосовувати на уроці кілька картин, але не більше 2-3. Значна кількість ілюстративного матеріалу, особливо вперше використовуваного, послабить інтенсивність сприй­няття дітей, а численні образи переплутаються в їхній свідомості й ускладнять сприйняття нового.

Описані підходи до методики роботи з картинами можуть успішно застосовуватись до різних видів образної наочності.