9. Поняття мультиінтелектуальності, можливості їх використання в практичній роботі вчителя-історика.

10. Пізнавальні уміння як компонент змісту шкільної історичної освіти. Компетентностний підхід до навчання.

• Поняття про вміння в методиці навчання історії

У зміст освіти, окрім знань про навколишній світ, входять знання про способи діяльності й досвід її здійснення, втілений у пізнавальних уміннях і навичках.

Пізнавальні вміння = підготовленість до свідомих і точних дій (розумових і практичних) і здатність учня послідовно застосовувати всю сукуп­ність навчальних і розумових дій при вивченні нового матеріалу чи матеріалу, який відрізняється від раніше вивченого, при розв'язанні незнайомих пізнавальних питань і завдань.

Уміння формуються на основі знань про способи (прийоми) навчаль­ної роботи і виконання вправ у застосуванні цих знань на практиці.

Проблема формування прийомів навчальної діяльності учнів. Біль­шість авторів підкреслює необхідність навчання школярів прийомам діяльності і розглядає це як принципово важливий напрямок розвиваючого навчання.

прийоми навчальної роботи = це ті способи, якими робота виконується уч­нями і які можуть бути виражені у вигляді переліку дій, що входять до складу прийому. Цей перелік дій носить характер вказівок, рекомен­дацій, правил і т. д.

кожен прийом навчальної роботи є сукупністю операцій, дій, які треба виконати для досягнення того чи іншого навчального результату. Вчені розрізняють також навчальні, матеріалізовані в дії, слові, русі, тобто екстеріоризовані, прийоми, і внутрішні, розумові, інтеріоризовані дії. Причому інколи ці поняття розмежовуються і використо­вується в основному поняття «прийом розумової діяльності».

Наприклад, для того щоб скласти простий план навчального тексту, учень має виконати такі навчальні (екстеріоризовані) дії:

1) прочи­тати текст;

2) визначити його смислові частини;

3) визначити основну думку (про що йдеться) у кожній частині;

4) сформулювати цю думку у вигляді речення чи запитання;

5) записати ці думки у послідовності, що відповідає логіці тексту.

Виконуючи ці «зовнішні», «матеріалізо­вані» у словах та записах дії, учень одночасно здійснює необхідні внутрішні (інтеріоризовані) операції, серед яких можна назвати:

1) дешифрує літери друкованого тексту в зв'язне мовлення у ви­гляді слів і речень (насправді в основі читання лежить складна су­купність мисленнєвих операцій, пов'язаних зі знанням мови і застосуванням принципів її дешифрування);

2) усвідомлює зміст тексту, іналізує текст (розбиває його на частини, кожна з яких відрізняється певною закінченою думкою);

3) виділяє головне, тобто абстрагується від неголовного;

4) формулює головну думку у вигляді тези, речення, застосовуючи операції синтезу і вербалізації думки;

5) систематизує думки, продовжує вербалізацію у письмовій формі.

Таким чином, кожній зовнішній навчальній дії відповідає декілька внутрішніх розумових операцій - прийомів розумової діяльності.

Якщо в учня ні шикають складності у застосуванні того чи іншого прийому на­вчальної роботи (зовнішньої навчальної дії), це часто свідчить про несформованість у нього відповідних внутрішніх прийомів розумової діяльності (розумових операцій). У цьому випадку треба з'ясувати, які саме прийоми потребують відпрацювання, і за допомогою зовнішнього керування пропонувати йому виконувати певні вправи з поетапним контролем його розумової діяльності, наприклад шляхом поетапного коментування учнем своїх дій.

Уміння = ступінь оволодіння учнем прийомами на­вчальної роботи. Ознакою сформованого вміння є здатність учнів пере­носити відомі їм навчальні або розумові дії (прийом) в нову ситуацію, вибирати і використовувати адекватні прийоми для розв'язання ори­гінальних задач.

Навичка = певна сукупність дій, виконуваних з високою часткою автоматизму й індиферентних до специфіки досліджуваних питань, наприклад до особливостей джерел знань.

У навчанні історії на рівні автоматичних дій школярі читають, пишуть, підраховують цифрові дані в хронологічних і статистичних за­дачах, змальовують зображення і символи, креслять таблиці, графіки, діаграми, користуються легендою карти й апаратом орієнтування під­ручника. Навички входять як складові у більш складні прийоми, на­приклад: аналітичного читання тексту, складання письмових планів, тезування чи конспектування, картинного й аналітичного опису, угру­повання, порівняння, систематизації історичної інформації і т. п. - і ви­конують допоміжну роль.

На основі більш простих умінь поступово формуються більш складні, узагальнені, які разом зі знаннями та став­леннями визначають рівень відповідної предметної компетентності учня.

Зв'язки між поняттями «прийом», «уміння», «навичка», «предметна компетентність» можна представити схемою 4.

С хема 4.

Роль пізнавальних умінь

• на їх основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність.

• пізнавальні вміння органічна частина змісту історичної освіти, яким опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу.

• пізнавальні вміння - це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого.

• вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії.

• пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, ви­користані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.

Завдяки активним психолого-педагогічним розвідкам Пула складена зразкова програма вмінь і навичок, які формувались в учнів у 9-10-х класах. З 1980-х до початку 90-х pp. XX ст. переліки основ­них умінь були обов'язковим компонентом змісту освіти і містились у програмах навчальних курсів, а автори курсових методичних посібни­ків пропонували вчителям практичні рекомендації.