Екзаменаційні питання до курсу «Методика викладання історії»

Конспект составлен по учебнику: Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. - К.: Генеза, 2006. - 328 с

Оригинальные названия параграфов учебника сохранены (помечены значком ) – это делается для того, чтобы понимать насколько они соответствуют заданному вопросу.

Значком === выделены названия разделов учебника (темы) – некоторые вопросы охватывают не отдельные параграфы, а целые темы.

Увеличенным шрифтом выделены вопросы, ответы на которые небыли найдены ;)

1. Предмет методики навчання історії в загальноосвітніх навчальних закладах. Роль і місце методики в ряду психолого-педагогічних дисциплін.

• Поняття та сутність методики навчання історії

Слово «методика» походить від давньогрецького слова «methodike», що означає «шлях дослідження», «спосіб пізнання».

Ме­тод - спосіб досягнення мети, розв'язання конкретного завдання, сис­тема правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення.

Метод у педагогіці – спосіб практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений за­кономірностями розглядуваного об'єкта.

«Метод є сукупністю прийомів для розкриття будь-якої істини».

Мето­дика – сукупність методів, спрямованих на досягнення певної мети.

Ме­тодика – це вчення про методи викладання певної науки, предмета. Це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення пев­ного навчального предмета.

Сучасний період висунув перед методикою історії нові цілі і поста­вив вчених, методистів, учителів-практиків перед необхідністю пере­осмислення основних положень методичної науки. Розбіжність між цілями і результатами навчання стала очевидною. Постала нагальна потреба реформування всієї системи освіти, зокрема історичної. Основне пи­тання, що стоїть перед ученими та вчителями: чого і як учити дитину? Як визначити дійсно необхідний і доцільний склад і обсяг історичних знань? Як підвищити реальний рівень навчальних досягнень дітей, розвинути їх ключові та предметні компетентності й здатність до самореалізації як у процесі навчання, так і в житті?

Стало очевидним, що сьогодні удосконалювати зміст освіти не можна без орієнтації його на розвиток і потреби дитини. Якісні зміни у процесі пізнання історії й пізнавальній діяльності учнів на уроках повинні спиратись на внутрішні закономірності історії як шкільного на­вчального предмета.

• Об'єкт і предмет методики історії як науки

Об'єкт - це явище, предмет, на які спрямована певна діяльність, увага.

об'єктом вивчення методики історії є процес на­вчання: процес педагогічної взаємодії між вчителем і учнями, спрямо­ваний на формування особистості і розвиток особистості дитини засо­бами історії.

Предмет - це те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність.

предметом методики навчання виступає конкретна сторона, сфера, частина об'єкта дослідження, тобто певна система навчання історії, що містить взаємопов'язані компоненти (зміст, організацію, результати навчання тощо) і закономірні зовнішні і внутрішні зв'язки цієї системи, які обумовлюють її функціонування.

чинники розвитку суспіль­ства, що відбиваються у соціокультурному середовищі впливають на формування суспільних вимог (соціальне замов­лення) до освіти, в першу чергу визначаючи її мету, завдання, зміст і ре­зультати. Методичні дослідження завжди враховують дію та вплив цих чинників, однак головним для вчених-методистів є вивчення змін у ком­понентах процесу навчання історії та внутрішніх зв'язках системи. Та­ким чином, можна сказати, що

предметом історико-методичної науки є взаємозв'язки між: основними компонентами процесу навчання історії, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це зв'язки між такими компонентами:

1) соціально значущими цілями шкільної історичної осві­ти;

2) змістом навчання;

3) організацією навчального процесу;

4) пізна­вальними можливостями учнів;

5) результатами навчання.

Чітке визначення цілей навчання є однією з умов його ефективності. Визначення цілей повинно враховувати загальні завдан­ня навчання історії, розвитку і виховання учнів тощо, а також умови та забезпечення навчального процесу, наявність підготовлених вчителів і г. д. З одного боку, цілі повинні бути реальними, з іншого - вони зав­жди відбивають певний педагогічний ідеал.

Сьогодні цілі навчання історії визначені у Державному стандарті Освітньої галузі «Суспільствознавство». Завданнями освітньої галузі є:

• підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем;

• формування в учнів національних та загальнолюдських цінно­стей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення;

• формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих, прикладних, соціалізуючих, комуніка­ційних, інтелектуально-інформаційних навичок;

- формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, здатності визначати власну активну життєву позицію, робити свідомий вибір, встановлювати особисті цілі, спрямовані на розвиток суспільства, держави, та своєї родини.

Процес навчання історії має на меті насамперед розвиток індивіду­альності школяра, його особистісних якостей.

Правильне розв'язання освітніх і виховних завдань шкільного викладання історії неможливо без врахування психолого-вікових особливостей різних груп учнів.

Зміст шкільної історичної освіти є сукупністю змісту всіх курсів історії, що вивчаються сьогодні у 5-11(12)-х класах середніх загально­освітніх навчальних закладів.

Він має формуватися на основі відбору та структурування фактів і понять історичної науки відповідно до цілей і завдань навчання історії в школі. Методична наука визначає прин­ципи та критерії такого відбору та структурування.

Зміст історичної освіти, відібраний для навчання у школі, оформлюється у вигляді Державного стандарту, програм і підручників.

Розвиток історії, педагогіки і психології, методики впливає на зміст навчального матеріалу, на його обсяг і глибину. Так, у викла­данні історії в сучасних умовах застосовуються цивілізаційний, аксологічний, культурологічний, стадіальний та інші підходи, багато уваги приділяється історичним особистостям, дискусійним та уразливим питанням історії тощо. Педагог учить дітей розмежовувати процес пі­знання минулого і процес моральної оцінки вчинків людей, відрізня­ти факти від їх інтерпретацій і т. п.

Зміст освіти засвоюється учнями за допомогою методичної ор­ганізації (технології) навчання, яка передбачає певні форми, методи, методичні прийоми та засоби навчання.

Форма навчання є зовніш­нім відображенням, оформленням методів, методичних прийомів і за­собів навчання. Перелік форм навчання, що за­стосовуються у методиці історії, достатньо великий. Крім уроку, це лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, конференції, екс­курсії, інтерактивні заняття («круглі столи», дискусії, дебати, рольові ігри та ін.).

Методи навчання:

усно-словесні (пояснення вчителя), словесно-текстові (аналіз істо­ричного документа), наочні, практичні тощо.

Навчання має бути обов'язково зорієнтованим на конкретну особистість ди­тини: її вік та пізнавальні можливості.

Пізнавальні можливості учнів пов'язані з віком учнів і відповідним рівнем сформованості історичних знань, умінь, навичок, наявністю та розвитком загальних здібностей учня до навчання, розвиненістю його пізнавальних потреб та інтересів, зокрема до вивчення історії.

Так, молодший школяр прагне до нагромадження історичних знань, багато розпитує вчителя. Його цікавлять деталі одягу лицарів, доблесть і мужність у походах. На перервах учні розпочинають гладіаторські бої чи лицарські турніри. Старшокласник прагне не стільки нагромадження історичних фактів, скільки їх осмислення й узагальнення, встановлення логічних зв'язків між історичними факта­ми, розкриття закономірностей, теоретичних узагальнень. У старших класах зростає питома вага знань, що учні одержують самостійно. Це пов'язано з розвитком логічного мислення, навчальних умінь, досвіду пізнавальної діяльності тощо. У цьому віці розвивається інтерес до тих елементів знань, що відносяться до питань політики, моралі, мис­тецтва. Відбувається диференціація інтересів школярів: одні цікав­ляться точними дисциплінами, інші - гуманітарними. Різні типи нав­чальних закладів: гімназії, ліцеї, коледжі, загальноосвітні школи - ре­алізують цей інтерес.

Зміст та організація навчання мають, з одного боку, відповідати наявному рівню пізнавальних можливостей дитини, з іншого - випе­реджати його таким чином, щоб сприяти їх подальшому розвитку.

Навчальні досягнення учнів (результати навчання) безпосередньо пов'язані з реалізацією цілей і завдань шкільної історичної освіти і відбивають досягнутий рівень знань, умінь, навичок учнів, рівні розвитку їх інтелектуальної, мотиваційно-вольової та емоційної сфери. Засвоєння знань передбачає здатність учнів міркувати, доводити, обґрунтовувати, виділяти головне, виявляти причинно-паслідкові та інші зв'язки між подіями і явищами, застосовувати знан­ня для розв'язання проблемних питань та ситуацій тощо.

Результати навчання можуть вимірюватись рівнем:

• історичної освіченості учня;

• сформованості історичної свідомості учнів;

• розвитку пізнавальних можливостей школярів;

• розвитку ключових та предметних компетентностей учнів;

• вихованості й загальної культури.

Отже, результати навчання демонструють, чи досягнуті цілі нав­чання. Для вимірюван­ня результатів навчання існують спеціальні методи та прийоми, серед яких опитування, тестування, контрольні роботи, реферати та ін.

Отже, методика навчання історії - це наукова дисципліна, що досліджує процес навчання історії як системи у її взаємозв'язках, про­тиріччях і закономірностях для забезпечення якісної історичної освіти учнів.