12. Конституційні основи фінансового права.

Конституція України як основний нормативно-правовий акт у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування займає верховне місце в системі джерел фінансового права. Це обумовлюється її установчим характером та прямою дією її норм (ст. 8). Вона регулює найбільш значущі, фундаментальні суспільні відносини. Конституція України визначає принципи, які є основою змісту фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, відображають характер конституційного регулювання фінансових відносин та мають базове значення для фінансового права в цілому. Зокрема, це такі принципи: верховенство права (ст. 8), гласність (ст. 57), законність (ст. ст. 6 ,8 ,19, 113, 117, 118), пріоритет прав і свобод людини й громадянина (ст. 3), відповідальність держави за свою діяльність (ст. 3), принцип розподілу компетенції у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами, що випливає з принципу розподілу влади (ст. 6); та ін. Ці принципи не можуть бути порушені при здійснені фінансової діяльності.

Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, в т. ч. у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96) тощо

До конституційного обов’язку кожного громадянина сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, установлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст.67).

Треба вказати, що не всі фінансово-правові норми відповідають Конституції України. Про це свідчать численні рішення Конституційного Суду України щодо визнання певних норм фінансового (податкового) права такими, що не відповідають чинній Конституції України. А отже, процес удосконалення фінансового законодавства триває дотепер.

Існує два аспекти, що конституційно характеризують фінансове право. З одного боку, відсутність чітких рамок у сфері регулювання фінансового права, а з іншого, необхідність з особливою увагою досліджувати і застосовувати кожне конституційне положення, враховуючи всі конституційні принципи, що можуть стосуватися регулювання відносин з приводу фінансового права.

Конституційному Суду України як органу конституційної юрисдикції властиві специфічні повноваження по трансформації загальних конституційних положень, а по суті, перенесення загальнолюдських конституційних цінностей на рівень фінансового права. Розгляд рішень Конституційного Суду України, як засобу конституціоналізації фінансового права, дає змогу розкрити їх складну, подвійну правову природу. Так, з одного боку, ці рішення являються джерелом конституційного права, оскільки відбувається з’ясування та правильного трактування змісту Конституції і на цій основі визнання конституційним або неконституційним правового акта з фінансових  питань. З іншого боку, вони є одночасно джерелом фінансового права, оскільки об’єктом дослідження виступають саме фінансово-правові акти, їх зміст та відповідність Конституції.

Отже, рішення органу конституційного контролю виступають засобом взаємопроникнення конституційних норм і норм галузі фінансового права, створюють їх нормативну єдність, забезпечують перехрещення конституційних і фінансових правовідносин. Саме в цьому аспекті Конституційний Суд України трансформував загальні конституційні норми, які прямо не регулюють фінансові правовідносини, і застосував їх у фінансовій сфері.

Таким чином, Конституція України не тільки формулює відправні витоки щодо змісту джерел фінансового права, а й займає провідне місце в системі його джерел та відіграє основоположну роль в урегулювання відносин, що виникають у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування.

13.Джерела фінансового права.До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постановиВРУ; укази ПУ; постанови КМУ; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства У тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

КУ має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать Конституції не є чинними. КУ закріплює виключну компетенцію ВРУ у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), НБУ (статті 99,100). Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Також є Податкового кодексу України. Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується ЗУ "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про НБУ" тощо. Норми фінансового права містяться і в указах ПУ, в актах органів виконавчої влади - постановах КМУ. Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності. Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду). Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах.

14.Фінансово-правові норми :поняття,структура та види.Фін-пр норми - це загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, що виражені у категоричній формі й забезпечені силою державного примусу. Фін-пр норми визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Фін-пр норма містить гіпотезу, диспозицію та санкцію. Однією з особливостей фін-правових норм є їх розгорнутий обсяг. Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретний вираз.Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Санкція містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фін-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юр і фіз осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юр. прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин. Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин юр та фіз осіб.

Розрізняють також: Зобовязуючі-приписують здійснювати певні дії,скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державною. Забороняючі – приписують не вчиняти дій,які порушують або підривають фін.дисципліну. Уповноважуючі –норма права надає учасникам фін.правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Ще розрізняють: правопоновлювані- скеровані на усунення матеріальної шкоди,нанесеної державі; Каральні –передбачають шраф.

15.Фінансово-правові відносини,їх зміст та особливості. Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права. Ці правовідносини виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємозв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки, і такі зв'язки (відносини) охороняються примусовою силою держави. За межами правових відносин фінансова діяльність здійснюватися не може. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин. Основними особливостями фінансово-правових відносин є:1. виникають у процесі фінансової діяльності держави. 2. Об'єкт фінансових відносин - гроші (грошові зобов'язання), точніше фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних зобов'язань. 3. Однією із сторін у завжди виступає держава або її уповноважений орган. 4. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. 5. виражають організуючу роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу країни; 6.носять державно-владний майновий (грошовий) характер, тому ці суспільні відносини можна визначити як владно-майнові. 7. Права та обов'язки сторін фінансових правовідносин визначаються безпосередньо законом або нормативно-правовим актом. Тому виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин завжди пов'язано із законом або іншим нормативно-правовим актом.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.

16.Субєкти фінансового права та фінансових правовідносин. Суб'єктом фінансового права є особа, поведінка якої регулюється фінансово-правовими нормами і яка може виступати учасником фінансових правовідносин як носій суб'єктивних прав і обов'язків. Суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник фінансових правовідносин. Вони наділені фінансовою правосуб'єктністю, що включає такі елементи: 1. Фінансова правоздатність — закріплена нормами фінансового права здатність мати права та нести юридичні обов'язки у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Наприклад, відповідно до ст.67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових Інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. 2. Фінансова дієздатність — закріплена нормами фінансового права здатність суб'єкта своїми діями самостійно реалізовувати такі права й обов'язки, в межах якої виокремлюють фінансову деліктоздатність—здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення у сфері фінансової діяльності. Наприклад, громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто, може самостійно реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється в податковій інспекції за місцем проживання як платник податків.

З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють публічний інтерес у сфері фінансової діяльності, а іншого — суб'єктами є особи, які, здійснюючи суб'єктивні права і юридичні обов'язки, сприяють формуванню, розподілу й використанню фінансових ресурсів держави й місцевого самоврядування. Наприклад, суб'єктами фінансових правовідносин можуть бути як платники податків — фізичні й юридичні особи (резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. 

Суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових правовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне. Разом з тим. не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин.