Тема 3. Економічні потреби суспільства та їх взаємозв’язок з виробництвом. Економічні інтереси.

План : 1. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

2. Корисність продукту та її види.Закон спадної граничної корисності.

3. Економічні інтереси: сутність, суб'єкти і класифікація.

4. Економічні суперечності, їх суть і класифікація .Суперечності - джерело соціально-економічного прогресу.

Літератур

• Г.І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. Політична економія .Київ. “Ельга. Ніка центр” .2002 р. Тема2

• В. Д. Базилевич. Економічна теорія. Політекономія. Київ. Знання. 2006р. Гл.2. ст. 39-58

• Г. Н Климко, В. П. Нестеренко. Онови економічної теорії. Політекономічний аспект .Київ. Вища школа. 1994р. Розд. 5 ст. 50-59

• А.А . Чухно. Основи економічної теорії. Київ. “Вища школа”.2001. Розд. 2.ст. 42-45

1. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

Кінцевою мстою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника.

Її самому загальному вигляді потреба представляє бажання людини мати певне благо, яке забезпечує їй життєдіяльність і поліпшує її.

Економічні потреби це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які їм дають задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Крім економічних потреб існують культурні, політичні, ідеологічні, національні та ін. потреби.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. їх можна класифікувати, в першу чергу, за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяються на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• потреби домогосподарств, підприємств і держави;

• потреби суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об 'єктами потреби поділяються так:

• породжені існуванням людини як біологічної істоти;

• матеріальні і духовні потреби;

• першочергові і другорядні потреби.

За способом задоволення економічні потреби поділяються на потреби в предметах споживання і потреби в засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі - виробничі. Між цими потребами існують суперечності, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва І задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Одним із фундаментальних положень політичної економії є слідуюче: особисті потреби людини є безмежними, а способи і методи їх задоволення - обмеженими, тобто, виробничі ресурси для задоволення людських потреб - обмежені.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів економічного життя - закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з ЇЇ зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, але й стають підґрунтям для виникнення нових потреб.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути реально задоволеними.

Платоспроможні потреби пов'язані з власними доходами людини і рівнем цін на товари та послуги.

Перспективні потреби -- це такі потреби, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки І виробництво яких лише починає освоюватися.

Потреби людей не є постійними, вони - продукт розвитку суспільства. їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. В кожному суспільстві діє закон зростання потреб, суть якого полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а також самої людини як продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон виражає слідуючу закономірність: зрослі потреби стимулюють ріст виробництва, яке. в свою чергу, веде до подальшого зростання потреб. Тобто це є безперервний процес, поскільки людські потреби є безмежними.

Закон зростання потреб знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб.

Особисті потреби задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг, житло і т. ін.), або в рамках сім'ї (предмети культурно-побутового призначення), а інші - шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я і т. ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто, потреб в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення виробництва для задоволення особистих потреб. .

З точки зору дії закону зростання потреб відрізняють традиційні і нові потреби.

Під традиційними розуміють такі, які є звичними для людей і вони задовольняються виробництвом відповідного продукту (потреби в хлібі, м'ясі, молоці, телевізорах, холодильниках, магнітофонах тощо).

Під новими потребами розуміють такі, які ще не стали звичними для більшості людей І усвідомлюються ними як такі, що будуть задоволені в майбутньому (нові моделі комп'ютерів, літаків, відеотехніки тощо).

Відповідно до закону зростання потреб відбувається якісне і постійне їх збільшення, як по вертикалі, так І по горизонталі: потреби вищого порядку виникають у все більшої кількості людей, по мірі розвитку виробництва людина прагне якраз до задоволення таких потреб.

Особливістю дії даного закону є те, що він має незворотній характер, тобто потреби, в будь-якій ситуації змінюються в бік їх збільшення.