2.Обмеженість ресурсів та шляхи її подолання. Закон спадної віддачі ресурсів.

Ми вже знаємо, що ресурси, якими розпоряджається суспільство є кількісно обмеженими. Ця обставина заставляє всіх раціонально їх використовувати. Що ж собою являють економічні ресурси?

По-перше, це природні людські та виготовлені нею ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

По-друге, всі економічні ресурси є кількісно і якісно обмеженими і мають загальну властивість, що вони є рідкісними. Рідкісність економічних ресурсів треба розуміти як фіксовану їх кількість, тобто певні межі.

По-третє, економічні ресурси мають властивість в процесі виробництва включатися до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів в одній сфері виключає можливість їх одночасного використання в іншій.

По-п'яте, економічні ресурси мають встановлений термін фізичної і моральної зношуваності, а також певне галузеве призначення.

Обмеженість ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону спадної віддачі ресурсів, тобто виникнення суперечності між зростанням людських потреб І обмеженістю виробничих ресурсів.

Причиною існування закону спадної віддачі ресурсів є необхідність збільшення витрат для отримання нового продукту. Проте вкладання певного ресурсу обмежене рівнем розвитку НТП. Падіння віддачі витрат певного ресурсу є сигналом до вивчення виробничих чинників які можуть зупинити останню.

3.Суть підприємництва його функції і мотиви .

Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р.Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами оскільки вони займаються ризиковою діяльністю.

Класик англійської політичної економії А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатами.

Французький економіст Ж,-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький економіст та соціолог В.Зомбарт визначив підприємця таким чином:

а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на Ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернули інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Й. Шумпетер австро-американський економіст, першим зауважив, що підприємець - не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлена розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша - залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління. На думку Й, Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у його функціях таких як:

1. реформування та докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2. підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої слід поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами;

3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько-політичного середовища, що визначає його можливості види, мотивацію тощо.

Отже підприємництво - це багатопланове явище, яке можна охарактеризувати з економічної та політичної точок зору.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи ~ підприємства (організації).

Основними функціями підприємства є ресурсна, організаторська і творча. Ресурсна функція полягає в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.

Організаторська і творча функція пов'язані з тим, що сучасне підприємництво зв'язане з науково-технічним прогресом; воно виступає як важлива сила, яка забезпечує динамізм, гнучкість і постійне самооновлення економічної системи; служить формою реалізації творчих і організаторських здібностей широких верств працівників.

Які мотиви підприємницької діяльності? Безумовно, важлива мета для підприємця - це отримання підприємницького прибутку. Але ключовим є питання: як використовується цей прибуток? У справжніх підприємців при використанні прибутку переважають не споживчо-розподільчі, а продуктивно-творчі мотиви.

Слідуючими мотивами підприємницької діяльності можуть бути творче самовираження пов'язане з волею до перемоги, забезпечення майбутнього сім'ї і азарт господарської гри, випробування нової можливості і служіння суспільству, честолюбивість і жадоба ризику тощо.

Головними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (акціонерні товариства, кооперативи) і держава (відповідні органи).

За формами власності розрізняють такі форми підприємництва:

а) індивідуальна - заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці;

б) сімейна - базується на приватній власності членів сім'ї;

в) колективна-трудова - заснована на власності трудового колективу та праці його членів;

г) приватнопідприємницька - базується на власності та праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

д) колективна підприємницька — заснована на власності декількох власників капіталу та найманої ними робочої сили;

є) орендна ~ орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном;

є) інноваційна - створення та використання Інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») тощо;

ж) змішана - створена на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного;

з) державна - базується на державній власності. Розвиток підприємництва в Україні гальмують надмірно

високі податки, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, недостатня роль внутрішнього ринку, низька платоспроможність населення тощо.

Крім того, розвиток підприємництва в Україні гальмують недостатня сформованість слідуючих умов:

1. реального плюралізму форм власності, тобто різноманітних її форм, які визнані чинним законодавством, мають рівні права, конкурують між собою за сфери прикладання капіталу, ринки збуту І т.д.;

2. розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (консультаційних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);

3. стабільної, науково-обгрунтованої економічної політики, в тому числі політики державної підтримки дрібного підприємництва;

4. державного регулювання економіки з переважанням економічних методів;

5. раціональної економічної, зовнішньоекономічної політики, зокрема політики протекціонізму, захисту вітчизняного товаровиробника:

6) ефективної та стабільної законодавчої бази щодо підприємництва.

Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація; позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців; належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.).