2.Технологічний спосіб виробництва і його вплив на розвиток науково-технічного прогресу .

Техніко-економічні відносини в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил утворюють технологічний спосіб виробництва, який відображає технІко-економІчний характер поєднання речових і особистих факторів виробництва.

Технологічний спосіб виробництва у процесі еволюції людської цивілізації зазнавав постійних кількісних і якісних перетворень, які можна характеризувати за окремими структурними елементами і системно. Так, з погляду техніки матеріалу, з якого її виробляють, розрізняють кам'яний вік, бронзовий вік. мідний вік, залізний вік, що приходили на зміну один одному в первіснообщинному суспільстві, Рабовласницький спосіб виробництва грунтувався на залізних знаряддях виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва крім залізного, можна назвати віком синтетики, ком позитивних матеріалів, надчистих, надтвердих матеріалів тощо. З погляду використовування сил природи в рамках технологічного способу виробництва можна виділити вік сонця, вогню, вітру, пари, електроенергії, атомної та ядерної енергії. Залежно від предметів праці й видів діяльності можна виділити такі стани розвитку технологічного способу виробництва, як збирання плодів, полювання І рибальства, тваринництва, землеробства, ремісництва, промисловості, послуг та інформації.

Розрізняють три стани технологічного способу виробництва. На першому етапі більшість технологічних функцій виконувала сама людина, тому перший технологічний спосіб виробництва базувався виключно на ручній праці. Він існував від моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (первісної людини) до кінця XVIII—початку ХІХст.

Другий етап базується на машинній праці, на ньому людина стає додатком до машини, а отже, відбувається технологічне підпорядкування праці капіталу.

Третім етапом у розвитку технологічного способу виробництва стало автоматизоване виробництво, розвиток якого пов'язаний з розгортанням НТР. Він характеризується тим, що людина перестає бути простим додатком до машини, появляється новий автоматично керуючий прилад, який істотно змінює роль людини в процесі виробництва. Остання, за допомогою техніки, здійснює контроль за роботою механізмів. тому постає необхідність у розвитку творчих, організаторських здібностей людини.

Технологічний спосіб виробництва в Україні в сучасних умовах базується як на машинній так і на ручній праці, що за умов розвитку автоматизованого виробництва в розвинених країнах світу негативно впливає на економічний стан нашої держави.

3.Відносини власності – основа економічної системи .

Власність є складною і багатогранною категорією, яка виражає всю сукупність економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних відносин. Вона займає основне, центральне місце в економічній системі, поскільки визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, специфіку дії економічних законів, цілі та мотиви виробництва, характер розподілу і використання створеного продукту, класову і соціальну структуру суспільства, панівну систему політичної та економічної влади тощо.

Ми вже відмічали, що власність багатогранна категорія, тому головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речі, а те, як і ким привласнюється дана річ і як це впливає на інтереси Інших людей. Певна річ є власністю, економічною категорією тоді, коли люди вступають у відносини між собою з приводу її привласнення.

Тому, власність як економічна категорія — це сукупність відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створеного за їх допомогою продукту.

Категорія «привласнення» породжує свою протилежність категорію «відчуження», яка означає позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин, а саме:

• відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

• відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності;

• відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Власність має і правовий аспект, тобто є також і Юридичною категорією. Цей аспект власності характеризується правом власності.

Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення І використання об'єктів власності.

Об 'єкти власності:

• засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

• нерухомість (будинки, споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні насадження і т. ін.;

• природні ресурси, земля, ЇЇ надра, ліси, води тощо; предмети особистого споживання і домашнього вжитку;

• гроші, цінні напери, дорогоцінні метали та вироби з них;

• інтелектуальна власність (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології і т.д.

• робоча сила. Суб'єкти власності:

• окрема особа — людина як посій майнових і немайнових прав та обов'язків;

• юридичні особи — організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

• держава в особі органів державного управління, місцевого управління та самоврядування;

• світове господарство.

Найскладнішою проблемою є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Перший підхід визначає історичні форми власності до яких відносяться: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна та капіталістична.

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності. Існує два типи власності: приватна і суспільна,

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.

Змішана форма власності поєднує різні форми власності -приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних громадян.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склалися і законодавчо закріплені такі форми власності: приватна, колективна і державна. Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.