10. Взаємозв’язок принципів виховання

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю:

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

12. Умови вибору методу виховання та ефективного його використання

Вибір методу та ефективне його використання залежить від:

- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями віддають перевагу привчанню і вправам, перед переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

- рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому – можна вдатися до таких методів, як громадська думка, прийом паралельної дії;

- індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Підібраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

- поєднання методів формування свідомості та поведінки. Підбираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

- ефективності методів виховання, яке забезпечується за умови, що вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра. Тобто, основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння "вловити" реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.

Метод (від гр.) – шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження.

Методи виховання (Фіцула М.М.) – способи взаємопов'язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

11. Поняття методу та прийому виховання. Засоби виховання та її значення.

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів виховання.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841).

Метод (від гр.) – шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження.

Методи виховання (Фіцула М.М.) – способи взаємопов'язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Методи виховання (Волкова Н.П.) – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Метод виховання (Мойсеюк Н.Є.) – шлях досягнення поставленої мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів якостей, завданих метою виховання.

З чого складається цей спосіб діяльності? Передусім пригадаємо, що особистість розвивається тільки в діяльності. Це повною мірою стосується і формування відносин особистості (особистісних якостей) як предмета виховання. Так, для виховання такої якості особистості, як патріотизм, необхідно включити її у різноманітну суспільну діяльність, працелюбність – у трудову і пізнавальну, для формування екологічної культури – в екологічну діяльність тощо. Все це, природно, вимагає від педагога оволодіння способами організації відповідних видів діяльності учнів, які органічно входять до змісту методів виховання.

Крім цього, організовуючи діяльність учнів, педагог намагається використати такі способи впливу, які сприяють формуванню їх свідомості (знань, поглядів, переконань), охоплюють емоційно-вольову сферу особистості, удосконалюють поведінку, що в єдності створює передумови для вироблення запланованих якостей. Так, виховуючи милосердя, вихователь роз'яснює учням суть поняття милосердя, переконує у необхідності благодійної діяльності, використовує позитивні приклади прояву благодійності. При цьому він схвалює позитивні вчинки учнів, засуджує байдужість, черствість. Найважливіші способи виховної роботи, які використовуються в процесі формування у школярів відносин (особистісних якостей), і є методами виховання.

Метод виховання А. С. Макаренко назвав «інструментом дотику до особистості». У співробітництві з вихованцями таких «інструментів» педагог може знайти багато.

Методи виховання поділяються на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них – фізичному, економічному, естетичному тощо).

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.

Прийом виховання (Мойсеюк Н.Є.) – це частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Прийом виховання (Фіцула М.М.) – частина, елемент методу виховання, необ­хідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога.

Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засоби виховання (Фіцула М.М.) – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Засоби виховання слід відрізняти від методів і прийомів виховання. Засобами виховання є мистецтво, засоби масової інформації, гра, пізнання, праця, шкільний режим тощо. Універсальними засобами завжди є діяльність і спілкування.

Наприклад, праця є засобом виховання, доручення – методом виховання, показ, оцінка праці, вказівка на помилку є прийомом виховання. Спілкування – засіб виховання, роз’яснення – метод виховання, репліка, порівняння – прийоми виховання.