41. Шляхи реалізації трудового виховання молодших школярів.

Трудове виховання (за Волковою Н.П.) — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Трудове виховання (за Фіцулою М.М.) - процес залучення школярів до різноманіт­них педагогічно організованих видів суспільне корисної праці з ме­тою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини.

Мета трудового виховання зазначається в Концепції національного виховання, зокрема:

“3.12. Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря фор­мується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах рин­кових відносин....”

1. Шляхи реалізації мети й завдань трудового виховання:

1. Процес навчання (уроки трудового навчання, розумова праця при вивченні навчальних дисциплін. )Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К.Ушинський на­голошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацю­вати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або на­писати твір.

Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці:

• свідому постановку мети,

• осмислення інди­відом своєї ролі в досягненні поставлених завдань,

• на­пруження розумових сил,

• подолання труднощів і переш­код,

• самоконтроль.

Для цього необхідно пробудити в уч­нів бажання вчитися, розвивати в них пізнавальні ін­тереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в нав­чанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.)

2. Позакласна робота (гуртки “Умілі руки”, трудовий десант позбору макулатури та металолому, організація роботи “Книжкової лікарні”, робота по заготовці лікарських рослин, рейди по благоустрою міста, створення шкільного музею Трудової Слави, зустрічі з ветеранами праці, робота на пришкільних ділянках тощо).

3. Позашкільна діяльність (гурткова та клубна робота тощо). Активізації економічного виховання школярів сприя­є акція "Живи, книго!", яку за традицією ініціює Міністерство освіти й науки молоді та спорту України. Мета такої акції: широке залучення учнівських та педаго­гічних колективів загальноосвітніх навчальних закладів до роботи щодо виховання в учнів бережливого ставлення до підручника, поваги до праці людей, які його створюють, відповідальності за його правильне і раціональ­не використання, створення і поповнення фондів шкільних бібліотек. Під час акції у школах проводяться бесіди, лекції, ігри, читацькі конференції, вікторини, виставки, огляди підручників, зустрічі з письменниками, автора­ми книг, працівниками видавництв. У багатьох школах було створено гуртки "Юний палітурник", "Друзі книги", "Книжкова лікарня" та інші, запроваджено в практику шкільних бібліотек проведення свят книги "Звідки прийшла книга", "Як зроблено твій підручник", "Скільки коштують державні підручники" та ін.

4. Виховання в сім’ї (участь у побутовій праці, виконання трудових доручень тощо).

Підкреслимо педагогічний аспект прилучення дитини до трудової діяльності та економіки родини. При всій нестабільності і складності сучасного життя економічні проблеми родини не повинні виявитися поза полем зору дітей. У свідомості дитини варто формувати уявлення про економіку родини як сфери розумного ведення господарства, що вимагає зусиль усіх мешканців рідного будинку. Тому сім’я повинна спрямовувати виховання дитини від звичної ролі безтурботного споживача до свідомого споживання, а потім - до створення предметів споживання.

Родина являється тим реальним економічним середовищем, у якій дитина не тільки живе, але і пов'язана багатьма зв’язками. При ній ведуться розмови про доходи і витрати, причому в останніх частка, витрачена на задоволення її потреб, дуже значна. Слова «гроші», «купити», «заплатити» досить рано входять у словник сучасної дитини. Підростаючи, вона починає розуміти, що задоволення її бажань («Купи морозиво! Хочу такі кросівки!») залежить не тільки від гарного чи поганого ставлення до неї дорослих, але й від наявності коштів у гаманці.

Вже у 5-6 років дитина повинна мати уявлення, з чого складається загальний бюджет родини, як складаються її доходи: заробітна плата батьків, пенсія дідуся тощо. А далі - на що вони витрачаються, як при цьому враховуються потреби родини в цілому й інтереси кожного її члена окремо. А для цього потрібно зробити перші кроки в сімейну бухгалтерію, що складається з витрат обов'язкових (утримання житла, харчування, культурні нестатки) і епізодичних (покупка подарунків, ліків, відправлення телеграми). Іноді в присутності дитини заповнюються квитанції на оплату квартири, комунальних послуг, телефон, за навчання її самої у спортивній або ж художній школі тощо. При цьому мама (папа, бабуся) обов'язково зверне увагу на те, скільки грошей прийдеться заплатити за воду, електроенергію, що може стати прологом до бесід про економію. Основна засада економії - ощадливість: стежити, щоб не крапала вода з крану, не витрачалася зайва вода при вмиванні, купанні, щоб виключати світло, телевізор і т.д., якщо йдеш з приміщення. Дотримання таких правил дитину привчають з 5-6 років.

Якщо в родині ведеться книга витрат та грошових надходжень (що було обов’язковою традицією в багатьох сім’ях у минулому), то дитині варто дати первісне уявлення про її призначення. Але як би не намагалися батьки зробити доходи-витрати родини «прозорими» для дитини, її розчарування від того, що відкладається покупка давно обіцяної речі, не стане менш гіркою. Тому не слід спокушати дитину обіцянками, якщо їхнє виконання проблематично. При сутужних матеріальних можливостях краще відкладати щомісяця невелику суму, щоб купити те, що дитині необхідно.

У деяких країнах дітей рано знайомлять із грошима не тільки в гаманцях їхніх батьків, але шляхом накопичення їхніх власних заощаджень. Дітям регулярно дають визначену суму грошей, які вони витрачають на свій розсуд, наприклад на солодощі, морозиво. Але можуть і заощаджувати на щось більш істотне (наприклад, плейєр, ролики). Подивіться на таку практику очима педагога і зробіть висновки про її виховну доцільність.

З виховної точки зору важливо підвести дитину, до розуміння, що можливості сім’ї повніше задовольнити інтереси всіх членів розширяться, якщо кожний стане бережливим, хазяїном у рідній оселі. Почати можна з прищеплення бережливого ставлення до продуктів харчування. Дитину вчать дбайливо відноситися до хліба, виявляючи повагу до закладеного в нього праці багатьох людей, у тому числі і батьків, а завтра вона перенесе подібне відношення на одяг, речі в будинку, а потім - і на природний і рукотворний світ у навколишньому оточенні (у дитячому садку, у дворі, у ліфті тощо.) Для дитини повинно стати правилом: купили тобі річ - умій з нею поводитися, бережи її. Ненавмисно ушкоджену річ варто упорядкувати, звернувшись за допомогою до дорослого. Батькам не заважає виявляти твердість у тих випадках, коли дитина просить купити річ, аналогічну до тієї, котра в неї була і яку вона не зуміла зберегти, зробивши її непридатною. Інакше в дитини закріпляться руйнівні тенденції, складеться свого роду марнотратний стиль поведінки, що, погодьтеся, «не вписується» у сучасне життя.

Необхідна участь дитини в ремонті, виготовленні різних предметів, одягу і т.д. Звичайно, міра цієї участі дуже різна і прямо залежить від того, чому дитину вчать дома. Діти молодшого шкільного віку можуть пришити ґудзик, підклеїти коробки настільних ігор, обгорнути підручники, разом з мамою спекти печиво, пиріжки, зробити пельмені, змайструвати костюм для новорічного карнавалу тощо.

Діти на власному досвіді переконуються в тому, що в результаті праці дорослих і дітей виходять продукти праці, тобто речі, предмети, іграшки, яких потребують і дорослі і вони самі. При цьому важливо підкреслювати «економічний ефект» виконаної роботи, ощадливість дорослих: «От, Сашко, ти просив купити печиво (пельмені), а ми самі зробили. Вийшло смачніше, і менше витратили. На ті гроші, що коштувало печиво в магазині, будинку ми зробили в два рази більше». Особливе місце в економічному вихованні дітей займає праця на присадибній ділянці, у саду, результатами якого родина користається влітку, восени, робить заготівлі на зиму. Користаючись заготівлями, овочами, фруктами, вирощеними власними руками, дорослі звертають увагу на ту вигоду, що одержала родина. Педагогічна цінність такої діяльності велика: вона підводить дітей до розуміння деяких економічних понять (праця - продукт, вартість продукту).

Кожна родина, особливо в сучасних умовах, шукає прийнятні для себе способи самозабезпечення, що має не тільки економічне, але і велике виховне значення: діти переконуються, що дуже багато чого в побуті можна зробити своїми руками, якщо руки вмілі. І ще один важливий урок: загальна праця поєднує, дозволяє дарувати радість один одному.

Ознайомлення з економічною стороною життєдіяльності родини вводить дітей у правила розумного ведення домашнього господарства. Однак нагадаємо: у вихованні всі добре в міру. Надмірні розмови про гроші, установки на економію, вигоду, ощадливість, легко сприяють зростанню маленьких “Плюшкіних”. Дітей необхідно виховувати добрими, чуйними, милосердними, щедрими і одночасно ощадливими. Отже, виховання в дитини працьовитості, ощадливості, ініціативи, заповзятливості, доброти і чуйності - необхідні сходинки підготовки її до майбутньої ролі сім'янина, громадянина – господаря своєї держави.