66. Завдання і зміст виховання дітей у сімї.

Сім’я – це гармонійний ланцюг розвитку людства. (Концепція національного виховання).

Сім’я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов ‘язані родинними зв ‘язками з подружжям.

Отже, метою сімейного виховання є формування якостей і влас­тивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху.

Досвід числен­них поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей на­лежить фізичне здоров’я, У Концепції національного виховання (1994р.) у п. 4, який має назву «Система безперервного національного виховання» зазначено:

4.1. Основні виховні завдання сім’ї та родини:

• формування національної свідомості, самосвідомості і характеру, забезпечення духовної єдності поколінь, вихо­вання поваги і любові до батьків, рідної землі та історії свого народу оволодіння абеткою громадянства;

• виховання здорової дитини, забезпечення необхідних єкосоціальних умов для найбільш повної реалізації потен­ціальних можливостей дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми і в суспіль­ному оточенні, виховання культури поведінки, правдивос­ті, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявити турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище. Вихован­ня дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

• формування естетичних навичок; уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення для їх творчої практичної діяльності; виховання ба­жання, у дітей творити красу;

• збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вив­чення коренів родоводу.

У сім’ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національних вартостей через спілкування, спостереження і багатьма ін­шими шляхами, часто для нас невидимими.

У Концепції «Сім’я та родинне виховання» (Постовий В., Щербань П., Алексеєнко Т., Докукіна О., Стрельнікова Н. Сім’я та родинне виховання. Концепція// Рідна школа. 1996. №11. С.15-20.), яка була затверджена Вченою радою Інституту педагогіки АПН України 23 грудня 1995 року) наголошується, що основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення є:

• виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;

• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; . .

• включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них на­ціональної свідомості й самосвідомості.

Сім’я має шанувати й поважати українську мову, культуру, традиції та звичаї, виявляти шанобливе ставлення до національної літератури, преси, мистецтва, радіо, телебачення тощо. Дитині передається ставлення батьків та членів родини до національних цінностей через спілкування та в

інший спосіб.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного вихован­ня. Тому його складовими компонентами є відомі напрями ви­ховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, худож­ньо-естетичне, екологічне, статеве тощо.

Визначальна роль сім’ї обумовлена її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя зростаючого в ній людини. Родина для дитини є одночасно і середовищем буття, і виховним середовищем. Вплив родини особливо в початковий період життя дитини набагато перевищує інші виховні впливи. За даними досліджень, родина тут відображає і школу, і засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність: успішність формування особистості обумовлюється насамперед родиною. Чим краща родина і чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком, роль родини у формуванні особистості визначається залежністю: яка родина, така й людина, що зросла у ній.

Ця залежність давно використовується на практиці. Досвідченому педагогу досить подивитися і поспілкуватися з дитиною, щоб зрозуміти, у якій родині вона виховується. Точно так само, поспілкувавшись з батьками, з’ясувати, які в їхній родині виростають діти. Родина і дитина — дзеркальне відображення один одного.