Адміністративно-територіальний устрій.
Великобританію можна вважати унітарною державою з деякими особливостями. Вона складається з чотирьох історико-географічних областей – Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Ці області в свою чергу поділяються на територіальні одиниці.
Столицею Великобританії є місто Лондон, розташований в нижній частині р. Темзи.
В наслідок реформи початку 70-х рр. була запроваджена нова система адміністративно-територіального устрою, яка змінила колишню, існуючу ще з часів середньовіччя. Відповідно до Акту про місцеве управління 1972 р. територія Англії була поділена на 45 графств і окрему адміністративну одиницю – Великий Лондон. Особливий статус мають 6 графств – так звані метро польські (столичні) графства, тобто міські агломерації з центрами в найбільш великих містах. Це Великий Манчестер, Південний Йоркшир, Західний Мідленд, Західний Йоркшир, Тайн і Уейр. Особливість іх статусу полягає в тому, що первісним їхнім органам належав значно менший обсяг повноважень, ніж в інших графствах. Великий Лондон поділяється на 32 міських райони та Сіті – діловий центр міста.
Тим же Актом в Уельсу було створено 8 графств.
Графства в Англії та Уельсі поділені на адміністративні округи: 296 – в Англії та 37 – в Уельсі.
В Шотландії відповідно до акту місцевого управління 1973 р. (для Шотландії) в 1975 р. було створено 9 регіонів, в складі яких створено 53 адміністративні округи, а також три острівні території (Шотландські, Оркнейські та Гебридські острови), статус яких був прирівняний до статусу округів.
Північна Ірландія поділяється на 6 графств, а ті в свою чергу, на 26 округів.
В якості низової політико-територіальної одиниці і сільській місцевості та невеликих містах були збережені приходи (в Уельсі та Шотландії – общини). Всього їх нараховувалося більше 11 тис. Приход (община) охоплює один маленький населений пункт чи групу дрібних поселень.
Нормандські острови та острів Мен мають незалежний статус, за виключенням питань оборони та зовнішньої політики.
В 1992 р. була сформована Комісія з питань місцевого управління, основною задачею якої стала розробка рекомендацій про необхідність перегляду системи адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування Англії, Уельсі та Шотландії з метою зменшення бюрократизації місцевого самоврядування і усунення дублювання функцій його органів різних рівнів. На основі висновків комісії в 1994 р були прийняті Акти про місцеве управління для Шотландії та Уельсу.
В Шотландії замість колишніх регіонів створено 32 територіальні одиниці місцевого управління, включаючи три острівні.
До Уельсу включено зараз 11 графств і стільки ж міст-графств.
Політична система Великобританії
Великобританія – конституційна монархія. Але за час десятилітнього існування ( з невеликою перервою між 1649 та 1660рр., коли країна була проголошена республікою) монархія поступово втратила колишню владу.
Царююча королева Єлизавета ІІ належить до Ганноверської (з 1917р. Віндзорська) династії. Вона – 40-й за рахунком британський монарх з моменту завоювання Британії норманами (1066р.) Її батько, Георг VI, був останнім з англійських королів, хто носив титул імператора. Зараз королева очолює Співдружність до якої входить близько 50 держав, з яких 16, в тому числі, Канада, Австралія, Нова Зеландія, визначають Єлизавету ІІ своїм головою держави. Вона: призначає за наданням урядів генерал-губернаторів, які діють від імені. Співдружність – це своєрідна економічно-правова форма зв’яжу Великобританії з її колишніми колоніями.
Королева народилась 21 квітня1926 року., увійшла на престол в лютому 1952 р., після смерті батька. Чоловік королеви – принц-консорт герцог Філіп Единбурзький, у них четверо дітей: принц Чарльз Уельський, принцеса Анна, герцог Ендрю Йоркський та Едуард.
Як і будь-який інший монарх в умовах конституційної монархії, Єлизавета ІІ «царює, але не керує». Правом британського монарха залишається право «давати поради, ухвалювати та попереджати». Вона входить до складу Таємної Ради – консультативного органу, в якому засідають принс-консорт герцог Единбурзький, спадкоємець престолу принц Уельський, члени уряду, лідери опозиції та інші вищі чиновники. Вся верховина законодавча влада належить двопалатному парламенту.
Великобританія – одна з небагатьох (може єдина) держав, яка не має конституції. Її заміняють численні конституційні закони, прийняті парламентом, та судові прецеденти. В умовах відсутності конституції парламент володіє правом так званого «парламентського суверенітету», тобто він не зв’язаній з прийнятими раніше рішеннями і може відміняти акти конституційного щзначення. Британські суди не мають права переглядати чи відмінювати акти парламенту і зобов’язані пр. цьому використовувати не положення, випливаючи з міжнародно-правових зобов’язань Великобританії, а норми парламентського статусу.
За королевою збережено право скликати та розпускати парламент, призначати прем’єр-міністра, підписувати договори та оголошувати війну. Королева, за поданням уряду призначає вищих військово-начальників судів і як голова церкви (англійської) – епіскопів. Також тільки королева може ушановувати дворянським титулом.
У королеви особливі відношення з парламентом. Будь-який законопроект стає законом не тільки після прийняття його обома палатами парламенту, а і після отримання королівського ухвалення, яке дається з часів норманського завоювання в давній формуліровці: «La Reyne ainsi vault» - «Так воліє королева».
Парламент Великобританії складається з двох палат – палати лордів та палати общини. Провідна роль належить палаті общини. Це виборний орган, до якого входить 659 депутатів(численність парламенту змінюється в залежності від зміни кількості населення), що обираються на 5 років за мажоритарною системою відносної більшості прямим та таємним голосуванням, на засадах загального виборчого права.
До палати лордів входять вищі члени церкви – 26 духовних перів (архієпископів Кентерберійський та Йоркський і ще 24 епіскопи), 9 лордів вищого апеляційного суду, 773 спадкових перів (5 принців крові, 27 герцогів, 38 маркізів, 203 графа, 138 віконтів, решта – барони) та 448 довічних перів (за станом на 1994 р.) Чисельний склад палати лордів законодавчо не встановлений, тому він може змінюватися парламентськими актами 1911 та 1949 рр. права палати лордів були суттєво обмежені. Основною її функцією є розглядання та внесення поправок до проектів, які подаються палатою общин. З 149 р. за палатою лордів зберігалося лише так зване право відкладального вето, тобто право короткочасної відстрочки прийнятого парламентом законопроекту, в той час як раніше вони могли зовсім відкидати будь-який законопроект, прийнятий палатою общин.
Вища виконавча влада покладена на кабінет міністрів (уряд), який і здійснює розробку національної політики і усіх сферах.
Уряд формує партія, яка одержала перемогу на виборах до парламенту. Королева призначає прем’єр-міністра, і за його поданням, міністрів. Після виборів 1997 р. уряд було сформовано лейбористською партією, його очолив Ентоні Чарльз Лінтон Блер (1953 року народження). Він виходець з заможної родини, вихованець привілейованої приватної школи, випускник Оксфордського університету, з 1989 по 1992 рр. він займав пост міністра з питань зайнятості, а з 1992 р. – міністра внутрішніх справ тіньового кабінету.
Основні регіони Великобританії не мають своїх власних органів влади, лише в Північній Ірландії, до введення в 1972 р. прямого правління з Лондону, існували власний парламент – Стормонт та уряд. Закони діючі в цих регіонах, приймає загальнодержавний парламент. При цьому, як правила (для Шотландії – завжди), парламентський акт супроводжується застереженням про те, в яких з чотирьох регіонів він діє. З метою забезпечення інтересів і врахування їхньої специфіки законодавчій та виконавчій діяльності держави до складу британського уряду входять державні секретарі у справах Шотландії (з 1892 р.), Уельсу (з 1964 р.) та Північної Ірландії (з 1972р.)
В заморських, володіннях існують свої законодавчі органи, уряди. Але вони мають обмежену компетенцію, відповідальність за їхню зовнішню політику, оборону, зовнішню безпеку відповідно до міжнародного права несе Великобританія. Для кожної території призначається губернатор, який представляє голову держави і виконує його функції. При цьому в деяких володіннях губернатор входить до складу парламенту (острів Святої Олени); і інших очолює і парламент, і уряд (Віргінські острови) або тільки уряд (Монтсеррат, Теркс і Кайкос). Губернатори санкціонують закони, які приймаються місцевими парламентами, володіють правом відкладального вето, оголошують надзвичайне та військове становище, тощо.
У Великобританії існує багатопартійна система. Провідними партіями є:
Консервативна партія. Організаційно оформилася в 1867 р. Після другої світової війни партія знаходилась при владі в 195101964, 1970-1974, 1979 -1997 рр. Найбільш видатним її лідерами в цей час були У. Черчілль, М.Тетчер. Під час перебування при владі партія проводила курс на здійснення соціальних та економічних реформ, виключаючи децентралізацію та приватизацію економіки. В зовнішньополітичному плані для консерваторів був загальнонатівський підхід до рішення міжнародних проблем. Партія поділяє концепцію «ядерного стримування», виступає за збереження « особливих відношень» із США, за модернізацію ядерного потенціалу, за провадження членства країни в НАТО та ЄС. Лідером партії після поразки на парламентських виборах 1997 р. став колишній міністр у справах Уельсу Уільям Хейг. Це наймолодший лідер партії за понад 200 років (на момент обрання йому було 36 років.)
Лейбористська партія. Заснована в 1890 р. Вона об’єднує колективних (профспілки та кооперативні товариства) та індивідуальних членів. Після другої світової війни знаходилась при владі в 1945-10951, 1961-1970, 1974-1979 рр, та з 1997 р. Найвидатнішими лідерами партії в цей час були К.Еттлі, Г.Вільсон. Ідеологічною основою партії є принцип «демократичного соціалізмі», в економічній політиці схиляється до концепції змішаної економіки. Тому під час перебування при владі партією здійснювалась орока програма націоналізації металургійної, вугільної газової промисловості, автомобільного транспорту була створена безкоштовна служба охорони здоров’я, здійснювалися програми державно житлового будівництва та інші. В області зовнішньої політики лейбористи відійшли від курсу на однобічне ядерне роззброєння, виступають за близьку європейську інтеграцію. Партія входить до Соцінтерну, секретаріат якого знаходиться в Лондоні. З 1988р. лідером партії став Е.Блер. саме з ним пов’язане зростання авторитету партії і перемога на виборах 1997р.
Ліберальні демократи. Партія сформована в 1988 р. шляхом злиття ліберальної та соціал-демократичної партій, які з 1981 р. виступали на політичній арені в альянсі. Політична платформа ліберальних демократів – центристська, багато в чому компромісна (між двома основними партіями). Її основні складові – необхідність збереження у Великобританії ядерної зброї, членство країни в НАТО. У внутрішніх питаннях вони також додержуються проміжної лінії, виступають з боротьбу з безробіттям, пріоритетне рішення соціальних проблем, припинення подальшої денаціоналізації, але в цілому роблять ставку на ринкову економіку і розвиток конкуренції.
Ліві демократи. До 1991 р. це була комуністична партія Великобританії. Решта партій не такі впливові і численні: націоналістичні партії Шотландії та Уельсу, партія «Зелених» та інші.
За наслідками виборів 1997 р лейбористська партія має в парламенті 419 місць, консервативна – 165, партія ліберальних демократів – 46. Решта, 29 мандатів, належить регіональним партіям.
Важливу роль в житті Великобританії відіграють профспілки. В країні діє 413 профспілок (близько 10, 2 млн. членів, або приблизно 40% самодіяльного населення). Найкрупнішими профспілковими об’єднаннями є Британський конгрес тред-юніонів та Загальна федерація тред-юніонів. Перше з них створене в 1868 р., до нього входить 65 галузевих профспілок (7,3 млн. членів), традиційно підтримує і фінансує лейбористську партію. Загальна федерація тред-юніонів заснована в 1899 р., об’єднує 29 галузевих профспілок (215 тис. членів). В Шотландії та Уельсі існують свої профспілкові об’єднання – Шотландський конгрес тред-юніонів та Уельський конгрес тред-юніонів.
Спецефічним інститутом британського суспільно-політичного життя є клуби. «Клубний принцип» - невідємна риса таємного механізму влади. Як кажуть самі англійці, країна керується через розгалужену мережу особових контактів і зв’язків. Клуби здійснюють ці контакти та зв’язки.
Англійський клуб – унікальна установа (подібно готелю закритого типу). Член клубу може там провести будь-який час. Там є бібліотеки, робочі кабінети, житлові кімнати, житлові кімнати ресторан. Жінки до клубів, як правило, не допускаються. Найбільш відомі клуби: «Карлтон» (клуб консерваторів), «Аттеніум» (клуб вчених та письменників), «Сент-Джеймс» (клуб дипломатів), «Бакс» (клуб офіцерів гвардії), «Уайт», «Королевський автомобільний клуб», «Терф», військовий та флотський клуби та інші.