
- •1. Філософські категорії, принципи і питання гносеології.
- •1. Проблема пізнання у філософії
- •2. Суб'єкти та об'єкти пізнання
- •3. Проблема істини в пізнанні
- •4. Форми та рівні пізнання
- •2. Розуміння і пояснення як універсальна проблема в гуманітарних і природничих науках.
- •3. Феноменологія е.Гуссерля.
- •4. Вплив ідей Гуссерля на розвиток філософії мови, герменевтики та різних галузей гносеології в хх ст..
- •5. Герменевтика і методологія гуманітарних наук
- •6. Поняття герменевтики в сучасному гуманітарному дискурсі
- •7. Понятійний інструментарій, базові принципи і настанови герменевтики
- •8. Специфіка тлумачення поняття «текст» і «контекст» в філософській герменевтиці.
- •9. Принцип герменевтичного кола, психологічний і граматичний підхід у процесі розуміння і пояснення тексту.
- •10. Розуміння і пояснення як герменевтичні поняття-проблеми.
- •12. Антропологічний і гносеологічний зміст філософії символічних форм е. Кассирера.
- •13. Архетипи колективного несвідомого за к. Юнгом.
- •14. Психоаналіз з.Фройда: ключові поняття і принципи.
- •15. Ключові питання, принципи і категорії антропології.
- •16. Семантика і визначальні характеристики людського буття
- •17. Теологічна і трудова концепції походження людини.
- •19. Життя та твори м. Хайдеггера
- •20. Філософія мови Хайдеггера.
- •22. Розвиток філософських категорій матерія, простір, час, спокій, рух, розвиток.
- •23.Становлення та розвиток онтології як учення про буття.
- •24.Еволюція лінгвістичного позитивізму л.Вітгенштейна. (філософ сказав шоб замість цього питання розглядалися праці л.Вітгенштейна)
- •25. Лінгвофілософські ідеї б.Рассела.
- •26. Основи логічної семантики г.Фреге.
- •27. Філософія 20 ст.
- •29. Лінгвістичний поворот у філ 20 ст.
- •30. Життя і твори Гегеля.
- •31. Обєктивний ідеалізм гегеля. Діалектичний метод та його принципи.
- •33. Едмунд Берк – лінгвофілософські та естетичні погляди.
- •34. Життя і твори канта
- •35. Гносеологія канта….
- •37. Вчення канта про категоричний і гіпотетичний імператив
- •38. Просвітництво – ключові характеристики і представники.
- •39. Кондільяк
- •40. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження.
- •Методичний сумнів Рене Декарта. “Cogito ergo sum”.
- •Принципи дедукції р.Декарта.
- •44. "Шлях паука", "шлях мурашки", "шлях бджоли" та "ідоли науки" за ф.Беконом.
- •45. Англійська філософія Нового Часу: видатні представники і напрямки (емпіризм, сенсуалізм, тощо).
- •48. Життя і твори г.Ляйбніца.
- •50.Августин Аврелій: життя і твори.
- •51. Лінгвофілософські ідеї св.Августина
- •52. Семіотика св.Августина: феноменологічний і кібернетичний зміст.
- •53. Актуальні питання і принципи гносеології св.Августина.
- •54. Феноменологічна концепція часу св.Августина.
- •55. Вчення св.Августина про смисл історії.
- •56. Герменевтика св.Августина: алегоричний смисл і причини, які породжують необхідність герменевтики.
- •57 Інтерпретація категорії "логос" у філософії стоїків, у Філона Александрійського та Іоана Богослова.
- •58. Провідні школи, течії, напрямки та видатні представники філософії середніх віків.
- •59. Теоцентризм, креаціонізм, консерватизм, традиціоналізм як ключові характеристики середньовічного світогляду.
- •60. Положення с.Емпірика про роль мови в пізнанні.
- •61. Життя і твори Платона.
- •62. Життя і твори Аристотеля.
- •63. Ключові положення діалогу "Кратіл".
- •64. Гносеологія Платона. Лінгвістичний аспект вчення про анамнез.
- •65. Вчення Арістотеля про чотири першопричини.
- •66. Гносеологія Арістотеля. Вчення про сутність і суще, суперечність і протилежність
- •67 . Сократ і софісти. Життєвий подвиг Сократа
- •68. Платон
- •69. Софісти і їх мовознавчі студії
- •70. Філософія Сократа
- •71. Концепції генези філософії
- •72. Космоцентризм давньогрецької філософії
- •73. Архе
- •74. Мілетська школа
- •75. Логос Геракліта
- •76. Предмет філософії, її місце і роль в культурі
- •77. Розділи філософії
- •78. Функції філософії
- •79. Соціокультурні передумови виникнення філософії
- •80. Роль філософії в житті людини і суспільства
- •81. Історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський).
- •82. Світогляд як духовно-практичний феномен.
- •83. Філософія як теоретична форма осмислення світу.
- •84. Світоглядний зміст філософського знання.
- •86. Віра як елемент наукового світогляду.
- •87. Мова науки і мова філософії.
- •88. Переконання як центральний елемент світогляду.
- •89. Філосоські проблемии лінгвістики.
- •90. Мова і філософія
67 . Сократ і софісти. Життєвий подвиг Сократа
Софісти - це старогрецькі філософи середини V - першої половини ІV ст. до н.е. Протагор /480-410 рр. до. н. е., Горгій 480 - 380 рр. до. н. е. та ін. Слово "софіст" означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об'єктивного а значить, і істинного змісту в людських знаннях.
Основна проблема, котру вирішують софісти - це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми Протагором: "є тільки світ гадки, освіту сущого не існує". Світ гадки відносний і суперечливий. Буді- яка істина відносна. Характер діяльності софістів полягав у тому, вони повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей.Відносність понять добра і зла, суто формальне вміння маніпулювати словами приводило до таких тверджень: "хвороба - зло для хворого і благо - для лікаря"; "Смерть - зло для померлого, а для могильників - благо".
Софістами була започаткована тенденція "повороту до людни", яку Протагор висловив у своїй знаменитій тезі: "Людина є міра всім речам: сущих в тому, що вони існують, і не сущих в тому, що вони не існують". Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: "Про богів я не можу знати ні того, що вони б, ні того, що їх нема, ні того, який вони мають вигляд". Філософ Трасимах вважав, що боги не звертають уваги на людей. Феодор Кірейський заперечував існування богів. Крітій стверджував, що релігія призначена для того, щоб примушувати простих людей виконувати закони.
В період розквіту грецької демократії важливу соціальну функцію виконували риторика та софістика; зміст та призначення останньої розкривається Протагором у міфі про створення людини. Людина була створена безпорадною і вела дикий спосіб життя подібно до тварин. Потім завдяки Прометею вона придбала вогонь та ряд корисних умінь. Однак, ці надбання хоча і полегшили життя людини, але не дали змоги для її порятунку. Люди вороже ставилися один до одного, що не давало їм змоги об'єднатись. І тоді бог Зевс відкрив людям Сором і Правду, котрі започаткували основи порядку серед людей, але щоб підтримувати цей порядок, потрібно оволодіти політичним мистецтвом, котрому може навчити софістика.
Сократ /49-399 рр. до н.е./. Його внесок у розвиток філософської думки визначають як "сократівський поворот" у філософії. суть його полягає у зверненні філософських міркувань з космогонічної проблематики до теми людини. "Пізнай самого себе" - такою є теза сократівського вчення. Такого знання можна набути лише у безпосередньому контакті з іншими людьми, в діалозі. Тому Сократ більшу частину свого часу проводив на площах, в палестрах, вступав у бесіди з кожним, хто бажав говорити з ним. Стиль і характер цих бесід відображені в діалогах Платона, він неодноразово вступав в суперечки з приводу визначення змісту таких понять як благо, мудрість, справедливість та ін. В ході розмови Сократ ставив запитання, отримував відповіді, як правило, неповну, знову ставив запитання і, коли спантеличений співрозмовник остаточно заплутувався і питав, а що думає Сократ з приводу цього, він відповідав: "Я знаю лише те, що нічого не знаю".
Політичні погляди Сократа грунтувались на таких засадах; влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які здатні оволодівати мистецтвом управління державою. Виходячи з цього він суворо критикував афінську демократію.
Заслуга Сократа в історії філософії полягала в тому, що в тому, що він на практиці довів значення діалогу як основного методу винайдення істини. Загибель Сократа трактують як розправу влади над незалежним мислителем, але існує й інша версія: Сократ був засуджений до страти за злодіяння свого учня Крітія. Перебуваючи у в’язниці, він прийняв отруту. Цікаво, що Сократ відмовився від втечі з в’язниці, посилаючись на необхідність виконувати вирок суду, який виніс йому народ.
Після смерті Сократа в Греції утворилося декілька філософських шкіл його послідовників - кіників, кіренаїків та мегариків.