16. Семантика і визначальні характеристики людського буття

СЕМАНТИКА — раздел семиотики, изучающий отношения между знаками и репрезентируемыми (представляемыми) ими объектами. Исходными понятиями семантики являются понятия предметного и смыслового значения знака. Предметным значением (экстенсионалом) знака называют тот объект, который репрезентируется данным знаком. Смысловым значением (смыслом, интенсионалом) называют информацию о репрезентируемом предмете, которую содержит сам знак или которая связывается с ним в процессе человеческого общения и познания. Одной из основных задач семантики является выделение различных видов знаков (семантических категорий) в зависимости от типов представляемых ими нелингвистических сущностей, а также от типов выражаемых ими смыслов. Важнейшим семантическим понятием является понятие истины, трактуемой как соответствие действительности суждений, выражаемых повествовательными предложениями. Логическая семантика как раздел современной логики занимается анализом комплекса проблем, связанных с интерпретацией формальных логических систем (исчислений).

Людське буття

Досвід філософського осмислення людського буття, особливо в ХХ сторіччі доводить, що так звана всезагальна історія не є проекцією «не історичних» народів. Кожна історія окремого народу є унікальною, по своїй суті і, не виводиться ні від потужних дій своїх сусідів, ні від механічного запозичення соціального устрою більш «успішних» народів. До складного розуміння історичного процесу велику роль відіграли наукові роботи О. Шпенглера і А. Тойнбі. Згідно їхньому вченню кожна епоха має свою ідею, що надає їй свій, не схожий на попередні епохи сенс і колорит. Постає індивідуальна і неповторна культура, яка для кожного народу і для кожної людини є основою для власної історії. Отже, проблема полягає в тому, що сьогоднішнє суспільство не є монолітним в культурному сенсі. І ми не тільки ті, якими є сьогодні, але і ті, якими ще були вчора. Наша сьогоднішня поведінка корегується теперішніми обставинами, сьогоднішнім образом життя, певними суспільними змінами. А оцінка, переважно широкого загалу, ґрунтується на минулому досвіді. Ця неузгодженість особливо стала помітною у нашому сучасному світі. Зміни у світі набирають обертів яким немає кінця і краю починають втомлювати сучасне суспільство. Воно на всіх рівнях соціальної драбини волає про стабілізацію, яку, до речі, чітко не уявляє. Бажана стабілізація постійно вислизає, її не можна зафіксувати. А уявна стабілізація не наповнюється реальним змістом і формується, як розумова абстракція, яка не здатна покінчити з неконтрольованими змінами. На основі минулого досвіду суспільство намагається зупинити небажані релятивні тенденції, продукуючи нові, які не встигає осмислити сталими і застарілими знаннями. Спроба взяти під контроль, неконтрольовані зміни не дають бажаного результату. Спосіб подолання текучого і змінного, спроба привести його у відповідність стабілізуючої абстрактної і не чіткої уяви (над часової) є, в деякій мірі, утопічною. Глибина часу, як всеохоплююча тенденція розвитку з усіма його модифікаціями відкидає незрілу уяву про всезагальне і необхідне в історичному процесі, схему для всіх суспільств, виявляючи зовсім інші реалії, не схожі на звичні і зрозумілі пояснювальні події, які ще були свіжі в пам’яті. Але незаперечним залишається факт, що будь-яке суспільство, незважаючи на власні «досягнення», творить «досконале», тобто «вічне» у теперішньому, використовуючи власний минулий унікальний і неповторний досвід, який ми називаємо культурним. «Слід твердо засвоїти: намір науково тлумачити історію, в кінцевому рахунку завжди буде вміщати в собі моменти не зрозумілого і суперечливого» [1, 300].

В суспільствах, де абсолютизувалась однотипність і ігнорувалась індивідуальна неповторність була протиприродною для людини і суспільства, і сприяла масовому захворюванню психічних хвороб, переважно шизофренії. Шизопотік позбавлений мети і сенсу життя, дезорієнтований до загальнолюдських цінностей, лише сприяє масовій шизофренізації суспільного життя і неадекватного сприйняття світу. Концепція шизоаналізу пов’язувала ідею звільнення людини від нав’язування переваги спільноти над особистістю. Особистість повинна бути захищення від тиранії більшості. Її свободі не повинні загрожували ніякі неконтрольовані приписи.

Обезцінювання суспільних цінностей в історії цілих народів кардинально відбувались там, де суспільна тиранія вже була нестерпною. Цінності створюють люди і, якщо вони в ході суспільного розвитку починають обмежувати творчі можливості людини і свободу, вони починають заперечувати природне існування соціуму, наступає криза. Духовна криза відрізняється від всіх інших криз тим, що в ній людина втрачає сама себе. «Це, – як казав Ж.-П. Сартр, – є існуванням без сутності» [2, 323].

Парадокс історії полягає у довічній суперечності індивідуального і суспільного начала, але істина існує як умова співіснування того і іншого, постійний пошук таких форм, які б забезпечили виживання суспільства і не знищили його індивідуальну основу як таку. Індивідуальне і суспільне поєднує доля. Поняття долі фіксує момент «завершеності» чи «незавершеності» людини в її бутті. Доля повинна завершуватись творенням людського буття. А індивідуальне і суспільне буття – підноситись на рівень адекватного розуміння самоцінності людини, як неповторної основи в суспільстві. В цих умовах людина, на якій би соціальній драбині не стояла, була б спроможна розуміти, що стає на перешкоді людського буття і свідомо спрямовувала свою діяльність на те, щоб формувати буття, якого вона потребує. Світ людини постійно знаходиться у пошуку власного буття, не помічаючи творення власного самопроекту, який часто не співпадає з її уявою про досконале буття, «яким по суті воно повинно бути, і яке насправді вона чекає». [3, 135].

Отже, буття людини не визначається сталим поняттям. Воно ґрунтується на цінностях складної внутрішньої рефлексії наповнене людським духом, людськими діяннями і людським життям, де головну роль відграє суспільне середовище, спрямоване не на обмеження, а на розвиток індивідуального, неповторного і унікального людського буття.

Ціннісні орієнтації можуть формуватися в будь-якій сфері життєдіяльності людини і суспільства. Вищі цінності відображають фундаментальні відносини і потреби людей, становлять фундамент індивідуального світогляду. Що ж для людини найважливіше, що пояснює на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою суттєвість особи. Вищими цінностями виступають: здоров'я, сім'я, любов, свобода, світ, війна, держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, творчість тощо. У порівнянні з звичайними цінностями, вищі цінності мають швидше орієнтаційний, аніж регулятивний характер. Вищі цінності - це ємні емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають всі сфери життя людини. Це цінності суспільного ладу, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. Цінності визначають зміст існування індивіда, з чого випливає вся його мотивація. Вищі цінності сприяють втягненню людини у вищі інстанції, наповнюючи зміст її життя. Потреби в змісті, сенсі життя людини в інтегральному розумінні світу, універсальному з'ясувальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного сенсу людина не відчуває своєї цінності, не спроможна керувати творінням самої себе.

Людина без сенсу життя, без вищої мети є засобом для мети інших людей. Адже у кожної істоти є вбудована система поведінки, що допомагає в найширшому змісті жити. На найпримітивнішому рівні все зводиться до завдання вижити, тобто забезпечити цілісність окремих осіб і всього біологічного виду. Завдання такого механізму, вбудованого природою в тваринах, обмежено пошуками їжі, сховища, подоланням небезпеки і відтворенням потомства, щоб відвернути зникнення виду. Для людини мета жити не зводиться лише до простого виживання, але ще й до задоволення певних емоційних і духовних потреб. Тому механізм успіху людини - цінності, допомагають їй не тільки уникати і переборювати небезпеку і здійснювати інші, притаманні всьому тваринному світу функції, але й творити, створювати поетичні твори, управляти виробництвом, займатися комерцією, досліджувати нові горизонти в науці, здобувати спокій духу, удосконалюватися - словом, досягати успіхів в будь-якій іншій сфері діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе і повнокровне життя.

В сучасному світі руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва можуть протистояти, по-перше, об'єктивна логіка самого виробництва, що веде до хижацтва, прагне до максимального прибутку. Спираючись на приватний інтерес, об'єктивна логіка виробництва змушена орієнтуватися на високу продуктивність праці і якість продукції. По-друге, позитивна трудова тенденція і відповідальність за долю людства і природи стимулюються демократичними традиціями (там, де вони є), що дозволяють суспільній думці (рух зелених) відігравати істотну роль. По-третє, культурно-історичні традиції, що відіграють охоронну роль тощо. В сучасному світі, де існують різноманітні суспільні системи і політичні режими, філософ Євген Волчек відзначає, що «іде боротьба між класичною буржуазною орієнтацією (силою домагатися першості і задоволення потреби по максимуму), у симбіоз мафії, що вироджується. і «масової культури», з одного боку, і нової орієнтації на загальнолюдські цінності, на виживання людства і планети в цілому, - з іншого. Новизна такої орієнтації - в її глобальності і неминучості (альтернатива - катастрофа). Виступає така орієнтація як органічне продовження кращих традицій людства, що розвиваються в буддизмі, християнстві, гуманістично орієнтованому соціалізмі - словом, в усіх вченнях, що містять прогресивне, загальнолюдське раціональне зерно».

Природно, виродливі форми набирає в сучасних умовах і економіка країн деформованого соціалізму, споживча тенденція у ставленні до природи, людини праці, тому що порушується зворотний зв'язок та відсутня пряма зацікавленість і відповідальність за якість результатів тощо. Звідси, проблеми економіки і розпад моралі. В усьому світі йде боротьба між двома концепціями в аксіології (теорії цінностей) - споживацьке екологічної і гуманістично космічної. В основу концепції, висунутої ще Френсісом Беконом, покладено принцип «знання - сила», що дозволить маніпулювати всім, що визнається як об'єкт, річ, товар. Такий принцип орієнтує людей не на добро, а на владу. В іншій концепції лейтмотивом виступає цілісність, що розвивається. гармонійно в самому світі (людина, суспільство, природа) і в системі ключових цінностей суспільної людини. В концепції свобода як вищий прояв гуманізму і творчої самореалізації індивідуальності і причетність як шанобливість перед життям і відповідальність у ставленні до природи, космосу, орієнтовані на єдність користі і добра, на гармонію інтересів людини і суспільства, на творчість, що спирається на спільність істинних знань про світ, красоту тощо. Але зміну ціннісних орієнтацій не виробиш на замовлення. Якщо не вдається витіснити негативні почуття, наступаючи фронтально, то добитися аналогічних результатів можна, підмінивши їх позитивними почуттями. На рубежі XX і XXI ст. знову висувається і досить гостро стає проблема ціннісних орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмежений оптимізм людської самовпевненості в межах етичного закону.