
- •1. Філософські категорії, принципи і питання гносеології.
- •1. Проблема пізнання у філософії
- •2. Суб'єкти та об'єкти пізнання
- •3. Проблема істини в пізнанні
- •4. Форми та рівні пізнання
- •2. Розуміння і пояснення як універсальна проблема в гуманітарних і природничих науках.
- •3. Феноменологія е.Гуссерля.
- •4. Вплив ідей Гуссерля на розвиток філософії мови, герменевтики та різних галузей гносеології в хх ст..
- •5. Герменевтика і методологія гуманітарних наук
- •6. Поняття герменевтики в сучасному гуманітарному дискурсі
- •7. Понятійний інструментарій, базові принципи і настанови герменевтики
- •8. Специфіка тлумачення поняття «текст» і «контекст» в філософській герменевтиці.
- •9. Принцип герменевтичного кола, психологічний і граматичний підхід у процесі розуміння і пояснення тексту.
- •10. Розуміння і пояснення як герменевтичні поняття-проблеми.
- •12. Антропологічний і гносеологічний зміст філософії символічних форм е. Кассирера.
- •13. Архетипи колективного несвідомого за к. Юнгом.
- •14. Психоаналіз з.Фройда: ключові поняття і принципи.
- •15. Ключові питання, принципи і категорії антропології.
- •16. Семантика і визначальні характеристики людського буття
- •17. Теологічна і трудова концепції походження людини.
- •19. Життя та твори м. Хайдеггера
- •20. Філософія мови Хайдеггера.
- •22. Розвиток філософських категорій матерія, простір, час, спокій, рух, розвиток.
- •23.Становлення та розвиток онтології як учення про буття.
- •24.Еволюція лінгвістичного позитивізму л.Вітгенштейна. (філософ сказав шоб замість цього питання розглядалися праці л.Вітгенштейна)
- •25. Лінгвофілософські ідеї б.Рассела.
- •26. Основи логічної семантики г.Фреге.
- •27. Філософія 20 ст.
- •29. Лінгвістичний поворот у філ 20 ст.
- •30. Життя і твори Гегеля.
- •31. Обєктивний ідеалізм гегеля. Діалектичний метод та його принципи.
- •33. Едмунд Берк – лінгвофілософські та естетичні погляди.
- •34. Життя і твори канта
- •35. Гносеологія канта….
- •37. Вчення канта про категоричний і гіпотетичний імператив
- •38. Просвітництво – ключові характеристики і представники.
- •39. Кондільяк
- •40. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження.
- •Методичний сумнів Рене Декарта. “Cogito ergo sum”.
- •Принципи дедукції р.Декарта.
- •44. "Шлях паука", "шлях мурашки", "шлях бджоли" та "ідоли науки" за ф.Беконом.
- •45. Англійська філософія Нового Часу: видатні представники і напрямки (емпіризм, сенсуалізм, тощо).
- •48. Життя і твори г.Ляйбніца.
- •50.Августин Аврелій: життя і твори.
- •51. Лінгвофілософські ідеї св.Августина
- •52. Семіотика св.Августина: феноменологічний і кібернетичний зміст.
- •53. Актуальні питання і принципи гносеології св.Августина.
- •54. Феноменологічна концепція часу св.Августина.
- •55. Вчення св.Августина про смисл історії.
- •56. Герменевтика св.Августина: алегоричний смисл і причини, які породжують необхідність герменевтики.
- •57 Інтерпретація категорії "логос" у філософії стоїків, у Філона Александрійського та Іоана Богослова.
- •58. Провідні школи, течії, напрямки та видатні представники філософії середніх віків.
- •59. Теоцентризм, креаціонізм, консерватизм, традиціоналізм як ключові характеристики середньовічного світогляду.
- •60. Положення с.Емпірика про роль мови в пізнанні.
- •61. Життя і твори Платона.
- •62. Життя і твори Аристотеля.
- •63. Ключові положення діалогу "Кратіл".
- •64. Гносеологія Платона. Лінгвістичний аспект вчення про анамнез.
- •65. Вчення Арістотеля про чотири першопричини.
- •66. Гносеологія Арістотеля. Вчення про сутність і суще, суперечність і протилежність
- •67 . Сократ і софісти. Життєвий подвиг Сократа
- •68. Платон
- •69. Софісти і їх мовознавчі студії
- •70. Філософія Сократа
- •71. Концепції генези філософії
- •72. Космоцентризм давньогрецької філософії
- •73. Архе
- •74. Мілетська школа
- •75. Логос Геракліта
- •76. Предмет філософії, її місце і роль в культурі
- •77. Розділи філософії
- •78. Функції філософії
- •79. Соціокультурні передумови виникнення філософії
- •80. Роль філософії в житті людини і суспільства
- •81. Історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський).
- •82. Світогляд як духовно-практичний феномен.
- •83. Філософія як теоретична форма осмислення світу.
- •84. Світоглядний зміст філософського знання.
- •86. Віра як елемент наукового світогляду.
- •87. Мова науки і мова філософії.
- •88. Переконання як центральний елемент світогляду.
- •89. Філосоські проблемии лінгвістики.
- •90. Мова і філософія
13. Архетипи колективного несвідомого за к. Юнгом.
Один із учнів 3. Фрейда, Карл Юнг (1875-1961), - швейцарський психолог, засновник аналітичної психології - відмежувався від свого великого вчителя у поглядах на пансексуалізм як головну рушійну силу поведінки людини. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсію та екстраверсію, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.
За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.
Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого" тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді ар-хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію (наприклад, лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи психологію народу, його самосвідомість). Через актуалізацію певних архетипів культура робить вплив і на становлення індивідуальної психіки людини.. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість.
Персона - це візитна картка "Я", це та частина нашої особи, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Персона включає і типові для нас ролі, стиль поведінки і одяг, манеру говорити, мислити, одягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві.
Его - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особи.
Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскільки людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість нереалізованих бажань. Юнг не вважав за можливе просто позбавитися від Тіні, не визнавати її, оскільки вона - природна частина особистості і людина без Тіні так само неповноцінна, як і без інших частин душі. Найшкідливіше, з його погляду, не помічати, ігнорувати Тінь, тоді як уважне ставлення до Тіні, прагнення до аналізу її змісту допомагають подолати її негативний вплив.
Аніма (у чоловіка) або Ані мус (у жінки) - це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення людини про протилежну стать.
Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. К. Юнг відводив архетипу "самості" центральну роль як потенційному центру особистості, на відміну від "Его", як центру свідомості.
Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими зі свідомого. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють собою сукупність почуттів, думок та спогадів.
К. Юнг створив типологію особистості, в основі якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Інтроверти в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню частину своєї душі, будують свою поведінку на основі власних ідей, власних норм і переконань. Екстраверти, навпаки, більше орієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Щодо походження типів, то, за К.Юнгом, вони визначаються не обставинами життя людини, а її природженими властивостями.
Згідно аналітичної теорії, особистість - це сукупність природжених і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається індивідуальною своєрідністю співвідношення окремих властивостей архетипів, рівнями несвідомого і свідомого, а також екстра- або інтровертованістю особистості.