12. Антропологічний і гносеологічний зміст філософії символічних форм е. Кассирера.

Ернст Кассирер (1874-1945)

Німецький філософ, представник Марбурзької школи неокантіанства. Загальний напрям праць Е. Кассирера - висвітлення історії логіки, історії науки, історії теорії пізнання як передісторії неокантіанства. Зокрема, Е. Кассирер створив теорію формування понять у природничих науках. За Е. Кассирером, існує єдиний світ культури, ідеї практичного розуму. У філософський обіг увійшло визначення Е. Кассирером людини як "тварини, що створює символи". Вагомим є внесок Е. Кассирера у дослідження проблеми міфу, який він розглядає як початкову стадію у розвитку символічних форм.

У сучасній філософії культури майже загальним поняттям стає використання словосполучень «знаковий простір культури», «символічний світ культури». Поширюються уявлення про культуру як знакову систему (семіосферу), для якої знак або символ залишається одним із центральних понять. Уявлення про знакову систему культури потребують філософського обґрунтування поняття знака або символу. Проблема символу в філософії потребує, на думку К. Свас’яна, прояснення, на відміну від постановки питання про символ, яке вимагає вирішення. Філософське осмислення (релевантність) проблеми символу припускає розвиток не тільки теоретичного, але й практичного мислення. К. Свас’ян пише, що символ розділяє і з’єднує дію й слово, життя і культуру. Символ є грань. Цю думку про межу, що є властивістю символу, розвиває Ю. Лотман.  Символу надаються різні інтерпретації. Для виділення властивостей символу в філософії його порівнювали із знаком, ідеєю, поняттям, міфом, образом, алегорією, культурним кодом та ін. Існують різні визначення символу. Безумовно, це свідчить про складність його філософського аналізу.  Більшою чи меншою мірою символи використовувались багатьма філософами. Але не всі з них розбудовували філософсько-теоретичні концепції знака або символу. В історії філософії проблема символу розроблялась Піфагором, Платоном, Проклом, Філоном Олександрійським, Гете та ін. У сучасній філософії найвідоміші дослідники символу – Е. Кассірер, О. Лосєв, С. Аверінцев, Ю. Лотман та ін. 

Один із найбільш впливових, унікальних вчених сучасної філософії культури, який розглядав символи, а точніше, символічні форми, – Е. Кассірер. Основні положення теорії й методології культури Е. Кассірера викладено у «Філософії символічних форм», «Логіці наук про культуру» та інших творах. У його творчості органічно поєднуються європейські філософські традиції й зміни в природознавстві та філософії початку ХХ ст.  «Філософія символічних форм» є загальною теорією духовних форм вираження. Філософія символічних форм Е. Кассірера стала своєрідною системою наук про дух, людське самопізнання, про створення людської культури. Одне з основних понять, які використовує Е. Кассірер, – «дух». Дух – це культура, духовна культура, розглянута на противагу природі. Людську культуру він розумів як історію духовного життя і посилався на те, що життя – це світ органічних форм, а дух – світ культурних форм.  Філософія культури, за твердженням Е. Кассірера, розглядає різноманітні факти світу культури, що об’єднуються в органічне ціле, систему. Дослідник його творчості К. Свас’ян пише: «Філософія символічних форм» виходить із факту «багатовимірності» культурного світу, в якому строго наукове поняття світу займає своє певне місце в системі координат розуміння світу. Органічність системи дозволяє Кассіреру будувати аналіз на принципові наскрізних відповідностей; спільність способів вираження і модальна їх відмінність обумовлюють на фоні розвитку знання методику строгих паралелізмів, що підкреслюють функціональну єдність культури» [6, 123]. Ці факти він зводить до символічних форм (міф і релігія, мова і мистецтво, історія і наука). Він вважав мову, міф, мистецтво, науку, релігію культурно-символічними світами й аналізував їх як форми зовнішнього вираження людського духу. Предметом дослідження в «Філософії символічних форм» стає питання: «Як можлива культура?». У філософії культури, для якої існує протиріччя між культурою – життям і культурою – духом, вирішення проблеми символу, що є адекватним культурі, стало істотним і водночас складним. У її вирішенні Е. Кассірер дотримувався такої точки зору: дійсність не існує поза символічними формами, вони (філософія, наука, мистецтво, релігія) по-різному розкривають реальність людині. Тобто символ визнається єдиним засобом «культурного освоєння світу».  Світ символів містить життєвий і споглядальний досвід. Е. Кассірер вважав, що людська практична й теоретична (вироблення понять) діяльність опосередкована формами культури. Практичні дії та теоретичне пізнання не тільки сприймають, а й створюють. Тобто не стільки повторюється старе в зміненому вигляді, скільки створюється нове.  «Філософія символічних форм» – теорія культури, яка досліджує, «чим є» окремі форми культури (мова, міф, мистецтво, релігія, наука) і які їхні функції. Аналіз форми дозволяє встановити суть мови, міфу та ін. З часів давньогрецької філософії форма була метою наукового розуміння світу. Слідом за Платоном, який віддавав перевагу формі над причиною, буттю над становленням, Е. Кассірер вважав, що поняття форми визначає існування наук про культуру. «Для філософського пізнання принцип форми і принцип причини співпадають, оскільки обидва поєднуються в цільовий принцип» [1, 97].  У прагненні виявити логіку наук про культуру він звертався до історії філософії і вважав, що треба розрізняти логос грецької філософії і Логос-Слово Євангелій, тому що вони виражають різну взаємодію між індивідуальним і загальним. Науки про природу й про культуру, на його думку, з’явилися завдяки мисленню. У мисленні людина усвідомлює загальне. Але тут з’являється протиріччя, яке виявив Джамбаттіста Віко. Людина може повністю осягнути сутність своїх створінь, а природа є зрозумілою тільки для того, хто її створив. Е. Кассірер вважав, що це протиріччя можна подолати лише у світі культури. «Тільки створення людської культури поєднують у собі ці дві умови досконалого пізнання: вони не тільки поєднують поняттєво-розумове, але й цілком конкретне, індивідуальне й історичне буття. Внутрішня структура цього буття доступна й відкрита людському духу, оскільки він є їхнім творцем. Міф, мова, релігія, поезія – ось предмети, дійсно призначені для людського пізнання» [1, 16].  Символічна форма є осередком культури. Вона охоплює всі ланки культури єдиним зв’язком, метою якого є перетворення вражень у духовне вираження. «Внутрішня форма» – це закон побудови, а не поєднання окремих феноменів культури. В історії філософії систематика духу зводилась до мислення (у Р. Декарта) або до логічної форми (у Г. Гегеля). Зосередженість на індивідуальному в емпіризмі позбавляла шляху до загального. Посередником, завдяки якому можливе універсальне оформлення окремих сфер культури без шкоди для кожної з них, Е. Кассірер вважав символічну форму.  Замість універсальності логічної форми він вводить новий принцип. «Засіб, за допомогою якого відбувається всяке оформлення духу в його окремих основних напрямках і яке проте зберігає особливу природу й специфічний характер кожного з них, Кассірер знаходить в знакові, символі, або «символічній формі». Більше того, в «символічній функції», вважає Кассірер, відкривається сама сутність людської свідомості – її здатність існувати через синтез протилежностей. По-перше, в знакові свідомість перериває й фіксує свій безперервний плин. По-друге, вона може явити нам свій внутрішній ідеальний зміст тільки через зовнішній матеріальний субстрат, що чуттєво відчувається. При цьому саме надання значення – це не просто фіксація готового смислу, а його створення. По-третє, почуттєва одиничність (матеріальний субстрат), не перестаючи бути такою, представляє свідомості в єдності значення загальне й різноманітне» [5, 727].  До форм духовної творчості Е. Кассірер відносив науку, мову і мистецтво, міф і релігію. Аналіз функцій (або форм) наукового пізнання, мовного мислення, міфічно-релігійного мислення, художнього споглядання є філософською критикою культури. Форми духу пізнаються через сукупність почуттєвих знаків. Систематизація знакових структур, встановлення їх типології та характеристик, на думку Е. Кассірера, є граматикою символічної функції. Така граматика здатна усунути протиріччя між почуттєвим та духовним. Оскільки духовне здійснюється в конкретно-почуттєвому. «Чиста активність духу, яка створює різні системи почуттєвих символів, набуває в такий спосіб об’єктивне значення. Цей шлях характеризується Кассірером як звернення від речовинного до функціонального, і знак відіграє тут найпершу й необхідну роль» [6, 77].  Ідея всепроникаючого порядку знаходить свій вираз не тільки в природних явищах. Розум виражається у мові, науці. «Наука є лише однією із складових частин системи «символічних форм». Наука може, в певному смислі, бути останнім, ключовим каменем, що замикає звід цієї системи, але вона не стоїть окремо, вона не може виконувати свою специфічну функцію, якби її не підтримували з різних сторін інші сили, що вирішують разом з нею задачу «спільного бачення», духовного синтезу. Світ мови і світ культури, які передують роботі понять і лежать в її підґрунті, дають нам безпосереднє підтвердження існування цього паралогічного структурування, цієї «викарбуваної форми» [1, 24].  Система знаків, яка використовується в науці, максимально віддалена від безпосередніх почуттєвих даних і саме тому дозволяє встановлювати необхідний зв’язок між явищами й упорядковувати почуттєвий світ. При цьому Е. Кассірер згадував «універсальну характеристику» Г. Лейбніца. «За Лейбніцем, логіка речей, тобто змістовних понять і відношень, на яких ґрунтується всяка наукова побудова, не може бути відділена від логіки знаків» [6, 74].  Загальні поняття, які використовуються будь-якою наукою, наукові пізнавальні засоби Е. Кассірер вважав інтелектуальними символами. Символ залежить від предмета наукового пізнання і в той же час містить абстрактне узагальнене знання про форму предмета. Наприклад, символами є поняття, які застосовуються механікою: простір, час, маса, сила та інші. Так Е. Кассірер демонстрував, що символ містить не стільки змістову схожість, скільки логічний зв’язок між образом та річчю. Таким чином, будь-які об’єктивні наукові знання є опосередкованими системою знаків.  У знакові свідомість, минаючи відчуття, знаходить загальне, цілісне знання. Це може бути продемонстровано при розгляді функціонування наукових знакових систем. Наприклад, у хімічних наукових формулах не міститься почуттєве сприйняття хімічної речовини, але воно позначено комплексом відносин (можливих каузальних відносин і реакцій відповідно до наукових правил). За допомогою знака здійснюється перехід від почуттєвої хімічної речовини до її наукової формули, на рівні свідомості – перехід від речовини до її духовної форми. Тому, як і Г. Лейбніц, Е. Кассірер вважав знак шляхом у невідоме, а не тільки фіксацією відомого.  Філософське осмислення (релевантність) інтелектуальних символів стає дослідженням основної духовної пізнавальної функції. Природа пізнання, за Е. Кассірером, полягає в оформленні різноманітного одиничного в єдину систему (логічну, теологічну або каузальну). Завдяки синтезу створюється цілісність духовного життя.  У «Філософії символічних форм» Е. Кассірера, на думку К. Свас’яна, представлено таке розуміння пізнання: «…пізнання – вид, який займає своє особливе місце в градації інших видів; родовою ознакою для всіх цих видів є творчість» [6, 71]. Завдяки духовній енергії пізнавальної функції, а не пасивному вираженню наявного, наявне отримує «значення». Аналогічне духовне оформлення відбувається не тільки в пізнанні, але й у міфі, релігії та мистецтві. «І якщо їх символічні оформлення не однорідні з інтелектуальними символами, то вони рівноцінні їм по своєму духовному походженню» [6, 71]. Мова й мистецтво творчо формують дійсність, об’єктивуючи її. У художньому творі в зображенні природи виражається особистість творця. Завдяки різним видам діяльності людини створюється культура. Єдність, яку Е. Кассірер при цьому вбачав, – це єдність творчого процесу. Саме в цій єдності гармонія культури.  Культура не можлива без творчості. За Е. Кассірером, знак має первісну творчу енергію. Створюючи буття, сам символ не існує, а має значення. Як у почуттєвого знака з’являється значення? Аналіз фактичного складу знаків виявляє тільки відчуття. Для виявлення значення знака потрібен інший спосіб його розгляду. Наприклад, у мові, «коли фізичний звук, що як такий різниться лише по висоті, інтенсивності та якості, перетворюється в мовний звук, він тим самим стає вираженням найтонших уявних і почуттєвих відтінків. Почуттєві змісти одержують смисл винятково в організуючій їх цілісності свідомості» [6, 78]. Єдність свідомості забезпечується наявністю в ній певних відношень (засобів зв’язку) між почуттєвим та духовним: рядоположністю (простір), послідовністю (час), зв’язком визначень буття та ін. Ці відношення не містяться в безпосередніх враженнях. Вони передують сприйняттю. При розгляді відношень треба розрізняти модальність і якість форм (вона виявляється, наприклад, в різниці відношень часу в фізиці й музиці або відношень просторових форм в орнаменті та геометричному кресленні).  Підґрунтя філософської проблеми знака (культурної символіки) пов’язані з функціями свідомості. Кожна частина «природної» символіки, яка міститься в основах свідомості, здатна представляти ціле. «Культурна» символіка виникає завдяки значенню. «Свідомість тут не націлена на даність елементів, але вперше творить конкретно-почуттєві змісти для вираження значення» [6, 85]. Свідомість, залишаючись сама собою, разом з тим містить вказівку на інші змісти, які предметно представлені в знакові. Свідомість перетворює, оформляє даність. Значення знака створюється свідомістю. Всі форми культури здійснюють своєрідну конструкцію буття. Мова і наука, міф і мистецтво оформлюють буття в різні форми дійсності.  Знаки не стільки відтворюють окремо існуючий світ речей, скільки через знаки, створені духом, людина осягає світ речей, дійсність. Справжня реальність у Е. Кассірера – це різноманіття форм духовного життя, внутрішньо необхідного й тому об’єктивного. «Символ – чиста функція думки, інтегратор досвіду, осмислення почуттєвого, динамічний початок-принцип усього-що-не-є. Дійсність, тому, завжди символічна, і філософія дійсності є філософія символічних форм» [6, 89–90]. Усвідомити їхню представленість у конкретних формах культури дозволяє феноменологія, зрозуміти та інтерпретувати – герменевтика.  Явища культури слід розглядати в становленні. Е. Кассірер вважав, що можна виявити перехід від природи до культури. Але його не можна пояснити шляхом встановлення причинно-наслідкових відносин. Функція символічних форм культури – в «прафеномені», якому, на думку Гете, можна тільки дивуватися, оскільки його причини встановити складно, він «з’являється і існує». Так, при виявленні суті людини самої по собі неможливо відокремити людину від її конкретних проявів у культурі. «Як ми усвідомили, визнання в тому, що науковими способами не можна роз’яснити питання виникнення символічної функції, перестає бути простим агностицизмом, інтелектуальною жертвою, отриманою ціною страждань. Це не означає, що досягнута остаточна межа наших знань. Скоріше ми визнаємо, що не все знання вичерпується тим, що нам відомо про становлення, а містить у собі інший вид пізнання, що має справу не з виникненням, а із чистим станом» [1, 110].  Протофеномен культури – це універсальна особистість (символічна природа людини у Е. Кассірера). Людина є «істотою, що конструює світ у символічних образах силою не рефлектируючої здатності судження, але споглядальної, що породжує, творить» [6, 91]. Життєвий досвід кожної людини різний. Придбаний досвід біологічно не передається в спадщину. Тому людина винайшла інший спосіб збереження й передачі досвіду. Крім систем рецепторів (через яку тварини отримують зовнішні стимули) і еффекторів (через яку вони реагують на ці стимули), які біологи виділяють у тварин, у людини утворилася символічна система. Тому людина сприймає світ через міфічні символи, релігійні ритуали, художні образи мистецтва, форми мови. З урахуванням цієї обставини Е. Кассірер розширив класичне визначення людини (раціональна тварина). Нове визначення людини (символічна тварина) фактично є продовженням раціоналістичної традиції в філософії. Це визначення є функціональним, а не субстанціональним.  Людина «…живе як би в новому вимірі реальності. Існує безсумнівна різниця між органічними реакціями й людськими відповідями. У першому випадку на зовнішній стимул дається пряма і безпосередня відповідь; у другому відповідь затримується, переривається й запізнюється через повільний і складний процес мислення.  Людина не може позбутися свого мислення, вона може лише прийняти умови свого власного життя. Людина живе відтепер не тільки в фізичному, але й у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія – частини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символічна мережа, заплутана тканина людського досвіду. Весь людський прогрес в мисленні й досвіді стоншує і одночасно укріплює цю мережу. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, вона не стикається з нею, так сказати, віч-на-віч. Фізична реальність як би віддаляється в міру того, як зростає символічна діяльність людини» [2, 471]. 

Символічна природа людини у концепції Ернста Кассірера

Впродовж всього попереднього століття, особливо в другій його половині загострився інтерес до проблеми людини. Відбулось своєрідне переорієнтування філософії з науки на культуру в цілому. Це обумовлено, у першу чергу, мета­морфозами в самому суспільстві. Якщо раніше ми мали яскраво виражену індустріальну цивілізацію, то в останній час наростаюча інформативність усіх сфер діяльності людини призвела до трансформації суспільства в інформаційну соціальну структуру, де особлива роль приділяється людській індивідуальності, творчому початку в людині.

Для ХХ століття характерні наполегливі спроби створити так звану розуміючу соціологію, психологію особистості й інші дисципліни, орієнтовані на природу людини.

Серед множини нових плинів особливу увагу залучає традиція вивчення мови в нерозривному зв’язку з культурою конкретної нації і, одночасно з цим, відведення мові активної ролі в мисленні і пізнанні. У цьому напрямку є цікавим філософське вчення Ернста Кассірера.

Філософська концепція Кассірера включає розуміння культури, як продукту символічної діяльності людини, у свою чергу опосередкованого символікою мови. Основна теза Кассирера в контексті вищесказаного — «символ — ключ до природи людини». Він визначає людину взагалі не стільки як раціональну тварину, скільки як тварину символічну. «Людина,— пише Кассірер,— живе відтепер не тільки у фізичному, але й у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія — частини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символічна мережа, складна тканина людського досвіду. Весь людський прогрес у мисленні і досвіді стоншує і одночасно зміцнює цю мережу. Людина вже не протистоїть реальності безпосередньо, вона не зіштовхується з нею віч-на-віч. Фізична реальність як би віддаляється в міру того, як росте символічна активність людини». За Кассірером людина настільки занурена в лінгвістичні форми, художні уяви, міфічні символи або релігійні ритуали, що не може нічого бачити і знати без втручання символізму. Людина живе, скоріше, погоджуючись із своїми безпосередніми потребами.

Саме виходячи з такого підходу до особистості, Кассірер пропонує розширити, але в той же час уточнити узвичаєне розуміння людини. Його думка така: незважаючи на всі зусилля сучасного ірраціоналізму, визначення людини як розумної тварини анітрохи не втратило сили. «Раціональність,— риса дійсно внутрішньо властива всім видам людської діяльності. Навіть міфологія не просто неопрацьована маса марновірств або накопичення оман, її не можна назвати хаотичною, тому що вона володіє систематизованою або концептуальною формою. Проте, з іншого боку, не можна характеризувати структуру міфу як раціональну». Помилково ототожнювати розум і мову. Адже ми маємо достатньо широко подану градуйовану систему мови. Так, поряд із концептуальною мовою існує емоційна мова, поряд із логічною або науковою мовою існує мова поетичної уяви, як вважає Кассірер. Тому, на його думку, «розум» — не зовсім відповідний термін для позначення людського культурного життя у всьому його різноманітті, причому все це символічні форми.

Мова, міф, наукове пізнання, релігія, мистецтво при всьому своєму внутрішньому розходженні включені в єдиний взаємозв’язок і спрямовані на те, щоб «пасивний світ простих вражень, переформувати у світ чистих духовних виражень».

Кассірер відзначає, що поняття «дух» із часів Декарта заміняється більш ємним «свідомість». Проте Кассірер пропонує ввести у філософію принцип мовного мислення. У цьому підході Кассірер розвиває ідеї свого вчителя Когена.

Особливу роль у своїй концепції Кассірер відводить взаємозв’язку міфу і мови, як формуючих людську свідомість. Питання про походження мови в Кассірера пов’язане із питанням про походження міфу. Міф розуміється як своєрідний засіб духовного формування. Сама історія народу є повторною і похідною від міфу. «Не історією народу,— пише Кассірер,— визначається його міфологія, а навпаки, міфологією визначається його історія,— або, скоріше, вона не визначається, а вона є сама його доля, його жереб, що випав з самого початку... Народ є його міфологія... Через міфологію виникає мова народу».

У міфі Кассірер бачить ядро свідомості людини, за допомогою якого історично формуються і відокремлюються релігія, наука, моральність, мистецтво, право. Міф живе в надрах свідомості і впливає на всі інші форми культури, що у свою чергу взаємодіють один з одним, укладаючи тим самим диференційовану систему символічних форм взаємодії людини зі світом.

На закінчення необхідно підкреслити, що символічна концепція природи людини Кассірера стала фундаментом сучасної культурологічної думки в цьому напрямку. Теорія Кассірера дала початок неогумбольдтіанській лінгвістичній школі, а саме дозволила сформулювати основний принцип, відповідно до якого, поняття є продуктами символічного пізнання — пізнання за допомогою символічних форм мови.