Тема 10 формування архітектурного простору сучасних населених місць
План
1 Структура населеного місця .
2 Орієнтація в архітектурному просторі населених місць.
3 Архітектурно-містобудівна композиція та принципи формування архітектурного ансамблю.
Одним із головних завдань планування населених місць є створення гармонічної просторової форми. Виховна роль середовища, з якою особа щоденно пов’язана дуже значна. Духовний розвиток окремої людини та всього соціуму, як і фізичний, багато в чому залежить від оточення в якому живуть та працюють. Краса оточення збагачує свідомість, зміцнює мораль і є необхідною умовою гуманності.
Рисунок 18 - Давньоримське місто Тимгад. Одна з головних вулиць – Декуманус Максімус
Поява будь-якого міста, супроводжується відокремленням території від природного оточення та організацією архітектурного середовища. Засади на яких формується це середовище, повинні відповідати уявленням соціуму про оптимальну організацію життя.
У зв’язку з часо-просторовим характером сприйняття архітектурно-містобудівної композиції необхідно забезпечити логічну послідовність розташування суспільно значимих архітектурних комплексів. Розташування цих комплексів повинне відповідати плануванню міста. На побудову головних планувальних елементів впливає структура населеного місця.
Чітко вирізнялися ринки та майдани як концентрація суспільного життя громади, сакральні ділянки, зайняті храмами, кладовищами та палацами, та житлові квартали - окремі для знаті, ремісників і рабів.
У містах тоталітарних суспільств перших іригаційних цивілізацій (Месопотамія, Єгипет тощо) та військових вторинних цивілізацій (Хетти, Мідяне, Ахейці, Ебла тощо), центром урбаністичної структури був майдан перед головним храмом. Там же знаходився і палац правителя.
Натомість, в містах з демократичним устроєм палац правителя не передбачався. Центральною частиною міста вважалася територія ринку. Перші загальновідомі демократичні міста - це грецькі поліси, розквіт яких відноситься до ІV – V ст. до н.е. Цікаво, що поліси також мали цитадель, де знаходилися скарбниці та найважливіші храми (акрополь) і місце де збиралися аристократи - ареопаг. Акрополь водночас є замком та головним святилищем, де панує над містом статуя богині, але тісного та організованого зв’язку з агорою (ринком, навколо якого купчилися громадські будівлі - бібліотеки, гімнасії) або з міською брамою не було організовано навіть в елліністичних містах, де керували генерали Олександра Македонського. Серед житлових кварталів, де і знаходилися ремісничі майстерні які оточували агору було залишено місце для місцевих святилищ. Поза містом серед оливкових гаїв відводили місце для некрополів (кладовищ). Центральна частина (форум) “Вічного міста” – Риму також перекладається як ринок. Це центральний район міста, що в часи Імперії втратив торговельну функцію, набувши суто політико-меморіального характеру. Схожа трансформація відбулася з Красною площею в Москві.
Для чіткого функціонування населеного місця необхідно, щоб його структура мала відображення в міських орієнтирах. Це необхідно для того, щоб людина могла вільно орієнтуватися у просторі та легко уявляти собі місто в образах. Досвід містобудування сформував дві системи орієнтації в просторі: засновану на об’ємних орієнтирах та лінійно-осьову.
Першу систему орієнтації репрезентують міста Відродження та Бароко. Так, планувальна система папського Риму створює систему перспектив, які замкнені соборами. На перехрестях вулиць встановлені обеліски.
Другу систему репрезентує Ампір або Класицизм (у завершальній стадії – Російський ампір) – стиль імперій. Парадно прикрашені головні вулиці Давнього Риму (рис. 18), проспекти Парижу або Санкт-Петербургу, за визначенням, не повинні були мати кінця, як не мала кінця могутність імперій.
Чіткий розподіл у просторі основних категорій функцій міста або селища не був притаманний доіндустріальному суспільству. Тобто ремісниче виробництво та відпочинок не відокремлювалися територіально. «Зонування» територій міст відображало соціальну та етнічну організацію суспільства. Структура населеного місця в індустріальну добу формувалася, виходячи з вимог екологічного забезпечення виробничого процесу. Міста були поділені на функціональні зони.
Прикладом естетики функціоналізму може слугувати місто Бразіліа (1960-ті роки, архітектори Л. Коста, О. Німейєр), де забудова функціональних зон чітко локалізована у просторі. Функціональні зони тут також мають якісну різницю в забудові. Індивідуалізованій композиції домінуючого центру протистоїть нейтральна тканина житлових комплексів, сформованих з будинків однієї висоти. В основі планувальної композиції міста – хрестоподібний перетин двох осей. За однією з них побудована система центру, за іншою – житлові райони. Житлова вісь вигнута відповідно до топографії місцевості.
Таким чином, прийшла пора визначення архітектурно-містобудівної композиції. Далі розглянемо композицію як засіб гармонізації цілого, яке складається з окремих частин. Так, теоретики вважають, що композиція – це побудова, складання, вигадка художнього твору, обумовлена його змістом, характером та призначенням і багато в чому визначає його сприйняття. Композиція – важливий організуючий компонент художньої форми що надає твору єдності та цілісності, робить його елементи підлеглими один одному та цілому. Композиція конкретна, історична, соціальна та є результатом відповідності епосі, тобто змінюється з часом.
Архітектурно-містобудівна композиція стародавніх міст визначалася типом міського суспільства. Взагалі, архітектурний ансамбль відрізняється від пересічного скупчення будівель (або комплексу) своїм ідейним змістом. Тобто ансамбль повинен ототожнюватися для споживача із світом ідей, які повинні принести звільнення від страху, щоденних турбот та досягнення того, чого він прагне.
Ряд дослідників вважає, що зміна суспільних пріоритетів також пов’язана з різним відчуттям простору. Так, центричне розташування монумента було неможливе в середньовічному місті, але було обов’язкове в епоху Відродження. Перший монумент Ренесансу – «Кінна статуя відомому найманцю в Падуї» замикає перспективу кількох вулиць. Але вже перший ансамбль Бароко розриває огорожу будинків та розкриває перспективу в безкінечність (Площа Капітолія з кінною статуєю Марка Аврелія). Зі зміною відчуття простору змінюється і масштабність архітектурного середовища. Так, в епоху індустріального містобудування був докорінно змінений масштаб житлових утворень (рис. 19). Інтимний простір особистості та окремої сім’ї був обмежений власним помешканням.
Тобто ансамбль передбачає єдність ряду формальних ознак. Дійсно, храмовий комплекс та оборонні споруди, яким також надавалися сакральні риси, власне, і визначали обличчя міста. Тобто потрапляючи в місто через браму (або сучасний залізничний вокзал або порт), подорожній немов прочанин, йде церемоніальним шляхом до центру міста де височить Храм.
Для аграрних суспільств джерелом вирішення земних проблем було небо з його Сонцем, Місяцем та зорями, звісно, що й ансамблі храмів будувалися з огляду на положення значимих для громади небесних тіл. До цього додавалася ритмічна організація простору, за для відтворення небесної ритміки. Або це була алея сфінксів в Карнаку, або колони Парфенону (навколо яких рухалися процесії). Враховувалися значення, які надаються сторонам світу – північ холодна, південь спекотний, захід – країна занепаду та смерті, схід – народження та початок життя. Таким чином, поєднання космічного та земного було запорукою створення класичного ансамблю. Водночас, переважаючі розміри та вага також мали й мають певне значення, як і урахування рельєфу місцевості.
Повною мірою, космічні традиції були відображені в архітектурно-містобудівних композиціях давньогрецьких міст. Прямокутні плани давньогрецьких міст були орієнтовані відповідно до орієнтації місцевих святилищ. Так, у Посейдонії (VІ ст. до н.е.) та Херсонесі (V ст. до н.е.) головний “проспект” орієнтовано на схід Сонця в день літнього сонцестояння; в Селінунті (VІ ст. до н.е.), в Приєні (ІV ст. до н.е.) та Олександрії (ІV ст.
до н.е.) - на точки сходу та заходу Сонця в день весняного рівнодення. В Мілеті (V ст. до н.е.), вулиці орієнтувалися на схід Сонця в день зимового сонцестояння.
Слід додати, що архітектурно-містобудівні прийоми з часів неоліту не змінилися, лише масово стали використовуватися для організації архітектурного середовища міст. Серед них:
- утворення осьової лінії для підходу врочистої процесії;
- зведення муру та священної брами для контролю над територією;
- регулярне гратчасте планування як символ сталого ладу;
- установлення орієнтирів у стратегічних місцях для візуального панування вищого над нижчим, значного над незначним;
- сакральність центральної точки;
- симетрія побудови будь-якої форми.
Сталими залишилися й архітектурні форми: менгіри (стовпи, колони ордерів), кромлехи, триліти – священні брами, призматичні дольмени (будівлі), пірамідальної форми керни та «високі могили».
|
|
Рисунок 19 - Два типи масштабного вирішення житлового середовища
Не можна в повною мірою застосовувати визначення композиції до сучасного міста в цілому, через його великі розміри. Водночас, його з успіхом можна застосувати до окремих комплексів. Власне, що є об’єктом архітектурно - містобудівної композиції? Компоненти міського архітектурного середовища: вулиці, площі, групи будівель, окремі ансамблі, місто в цілому (частково). Композиція виступає одночасно і як засіб гармонізації архітектурного твору і як результат створення цього твору. Результатом створення архітектурної композиції можуть стати архітектурний комплекс та архітектурний ансамбль. Ансамбль відрізняється від комплексу ідейним змістом, єдністю художньо-образного рішення, що відображає головні ідеї епохи. Комплекси – це групи споруд, організованих за функціональними, техніко-конструктивними та формально-естетичними ознаками.
Так, пересічний житловий мікрорайон часів СРСР міг бути просто комплексом. Але, якщо архітектори наділяли його художньою образністю та перетворювали на символ соціалістичної епохи, як Лаздінай у Вільнюсі, то можна вважати його ансамблем.
Просторову структуру ансамблю, на основі якої складається образ, визначає його функціональний та художній зміст, який нерозривно пов’язаний з просторовою формою. Але можна виділити чотири принципові схеми формування ансамблів будь-якого функціонального призначення:
лінійну;
замкнену;
відкриту;
систему взаємопов’язаних просторів.
Згідно з першою схемою забудова розгорнена вздовж головного напрямку руху людських мас. Одразу пригадується Вавилон VІ ст. до н.е. або храмові комплекси Давнього Єгипту з алеями сфінксів, що вели до пілонів входу, або вулиця Декуманус Максімус в римській Пальмірі.
Замкнена схема застосована в давньогрецьких агорах, римських форумах, майданах часів італійського Відродження (Анунціати або Синьйорії у Флоренції) і т.п.
Відкрита схема характерна для ансамблів давньогрецьких Акрополів (Афіни) та сучасних міських центрів (Чандігарх, Бразіліа, Навої і т.п.).
Остання схема яскраво реалізована зодчими Бароко в ансамблі Нансі (Франція, ХVІІІ ст.)
Література: 3, 5, 6, 10, 11, 12,13, 14, 15, 16, 17.
Питання для самоперевірки
1 Назвіть дві системи орієнтації в міському просторі.
2 Дайте визначення архітектурно - містобудівної композиції.
3 Назвіть чотири принципові схеми формування архітектурних ансамблів.
4 Чим архітектурно-містобудівний ансамбль відрізняється від комплексу?
5 Охарактеризуйте значення спостережень за космічними подіями для формування ансамблю.
6 Чим відрізняється планувальна структура демократичного міста та міста з тоталітарним правлінням?