1. Кочові племена на території Пд. України – кіммерійці, скіфи, печеніги, половці.

Пд. України – це неосяжний відкритий етап. Пд. України став центром життя кочових народів – кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари.

Ці племена появилися за сходу. Крім готів, вони прийшли з берегів Балтійського моря.

Скотарство становило основу господарства, але займалися вони землеробством і ремеслом. Всі племена володіли воєнним мистецтвом і вели постійні війни.

Першими з найдавніших жителів Пн. Причорномор’я були кіммерійці (9-7 ст.. до н.е. ). Найдавніша згадка про кіммерійців міститься в Одіссеї Гомера, а також давньогрецького історика Геродота.

Усі писемні згадки про кіммерійців пов’язані з їхніми воєнними походами, тому виготовлення зброї було для них одним з важливих занять. Найбільшим багатством для кіммерійців вважалися коні, які вик.. як засіб пересування.

Кіммерійці об’єднувалися у племена на чолі з царями, вождями. Кіммерійці розпалися в результаті нападу скіфів.

Геродот розповідаючи про скіфів виділив серед них царських скіфів, скіфів кочовиків, скіфів орачів та скіфів землеробів. Скіфи постійно воювали. Найбільш відома їхня війна з перським царем Дарієм. Ударну силу скіфського війська становила кіннота.

Сармати – 3 ст. до н.е. З’явилися вони з половськи приуральських степів. Вони зайняли степи між Доном і Дністром. За легендою записаною Геродотом Сармати походили від шлюбів скіфів з амазонками.

Основним заняттям було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, овець, коней. Полювали на диких звірів, птахів, ловили рибу і займалися ремеслом.

Печеніги з’являються в 9 ст. н.е. у Пд. Укр. Степах. Київська Русь воювала з ними 16 разів. В 10

36р. дружина Ярослава Мудрого розбила під Києвом печенізьку орду і відкинула їх у безкраї степи.

2. Історична наука к.19-п.20ст.

Кінець 19- п. 20 ст. Був плідним для розвитку історичної науки. В той період діяла ціла плеяда відомих істориків – Лазаревський, який написав понад 400 праць, В. Антонович, М. Костомаров, М. Драгоманов, Максимович та ін.В 20-50рр. 19 ст. Шириться в історичній науці нова течія – народницька. Представниками якої були Костомаров, Бодянський, П. Куліш та інші. 1843р. була ств. Київська тимчасова комісія в якій плідно працювали професори Київського університету Максимович, Антонович, які зібрали велику к-сть цікавих документів. В 1852р. для зберігання цих документів було створено державний архів.20 ст. Х-зується діяльністю таких істориків як О. Єфименко, яка була першою жінкою Росії, яка дістала вчений ступінь доктора наук від харківського університету за роботу з історії вивчення укр.. селянства, М. Грушевський, Д. Дорошенко, Полянська-Василенко та ін.Т.ч. історична наука к. 19- п. 20 ст. Мала значні здобутки, а історики України відомі за її межами.

Візантія, болгарія, греція

4 білет

Слов’янські племена та походження слов’ян

За дослідженнями істориків, слов’яни є корінним населенням Європи індоєвропейського походження. Як окрема етнічна спільність слов’яни сформувалися на початку нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян із венедами. Перші письмові згадки про слов’ян зустрічаються у римських авторів: Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості істориків Батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли. Слов’янський етнос розпався на 3 гілки:

1. Західних – поляни, чехи, словаки, лужицькі серби.

2. Південні – болгари, серби, хорвати, боснійці, словенці, македонці та чорногорці.

3. Східні – українці, білоруси, росіяни.

Між Дністром а Сіверським Дінцем розселилися племена антів. Провідною галуззю економіки антів було с/г. Анти не тільки забезпечували себе хлібом, а й вивозили зерно на зовн. Ринок.

Анти підтримували торгівельні зв’язки з скіфами, сарматами, готами, а також провінціями римської імперії.

В 4 ст. н.е. анти ств. Держ.. обєднання(Античний Союз) зі спадковим вождем, організаційним військом та участю населення в політ.. житті(Віче).

Після розпаду антів на території України, де розселилися східні слов’яни утв.. окремі племінні об’єднання, назви яких відомі з Повісті минулих літ: поляни, древляни, сіверяни, уличі, дуліби та інші.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни. Саме вони стали центром консолідації Східнослов’янських земель, їх столицею був Київ. Згідно з археологічними дослідженнями він був заснований у к.5-п.п.6 ст. н.е. За легендою Київ заснували князь Кий, його брати Щек і Хорив і сестра Либідь.

З середини 9го ст.. навколо полян постає стабільне державне обєднання, яке в арабських писемних джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики наз. Його – Руською землею або Київським князівством.