2.Основне завдання історії укр. Що є предметом її вивчення

Вивчення курсу іст. України ставить перед собою великі завдання: по-перше: виховати з підростаючого покоління національно свідомих громадян, які повинні шанувати рідну мову, державу, пам'ятати своє коріння і пам'ятати і шанувати тих, які вели боротьбу за створення української держави. М.Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує людей свого народу, той сам не годен пошани». За часів тоталітарного режиму курс іст. України майже не читався в школах та вищих учбових закладах. О. довженко писав:»Єдина країна де не читалась історія в вузах та інших закладах і де історія вважалась контреволюційною-це україна, іншої країни на землі нема». А укр.політик Винниченко:» Яка трагічна доля читати історію україни!» І лише після розвалу союзу курс історії читається в усіх учбових закладаз. Предметом вивчення історії України є закономірності соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх землях, а також розвиток її культурної сфери. Історія України розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій. І прагнення укр.народу до незалежності. Крім політичної сфери історія вивчає всі ті закономірності та економічні процеси, що мали місце в певний час. Це перша складова частина предмету. Друга – вивч.різні процеси в світовому суспільстві і взаємодію іст. України в історії світового суспільства. Таким чином історія вивчає низку процесів та явищ , які не схожі одне на одне.

3.Коли заснована і розпалася Київська Русь.

.Заснована К.Р IX-XIIст.

2 БІЛЕТ

1. Трипільська культура (IV-III тис. До н. Е.).

Найяскравішою археологічною культурою енеоліту (мідно-кам'яного віку) була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра.

Трипільська культура датується IV —III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще більшими стали розміри їхніх поселень. З'являються поселення "гіганти". Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу.

Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом зберігали неолітичний характер

Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів.

Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при зорюванні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів, а з овечої вовни навчилися виробляти одяг.

Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом з осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях

Розкрити основне поняття історичних джерел, дати характеристику писемних джерел.Курс історії України сягає своїм корінням в гли боку давнину і сьогодні ми можемо дізнаватися про те, що було раніше через певні джерела, а саме: пісні, билини, думи, розповіді, але найважливішу роль відіграють писемні джерела – літописи, які інколи наз. Зведеннями.Умовно літописи можна поділити на 3 доби:І. КняжаІІ. Литовсько-польськаІІІ. Козацька доба.До княжої доби ми відносимо літописи датовані 1037-1039рр., написані в Києво-Печерському монастирі Никоном Великим.1093-1095рр. Було написано третє літописне зведення під назвою „Начального літопису”.1113р. закінчено 4 літописне зведення ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором під назвою „Повість минулих літ”. Да нас цей документ дійшов найкраще в двох списках – Іпатієвському і Лаврентіївському.В 1116р. Я. Мудрий наказав монаху Видубецького монастиря Сильвестру доповнити літопис подіями свого князювання. В кінці Сильвестр поставив своє ім’я і лише в одному екземплярі зберігся підпис Нестор.Першими хто вивчали повість є нім. Вчені Мюллер і Шлоцер. Вони писали, що жодна нація не може пишатися таким скарбом, а історик Греков назвав повість одним з виявів людського генія. Повість перекладена на багато мов світу – німецьку, французьку, чеську, датську, англійську.До литовсько-польської доби відносяться такі літописи: Супральський, до якого входять Київський і Смоленський літописи, Авраамки, Баркулабовський, написаний священником Філіповичем, літопис Биховця, - він найповніший з попередніх.Окремо стоять козацькі літописи, які передають події Хмельниччини. Найцікавішою є праця канцеляриста війська Запорізького Самійла Величка під назвою „Сказаніє о войнє казацкой з палякамі”. До тексту включено багато документів, грамот, універсалів, договорів, що надає праці неоціниму вагу.У 18 ст. На Лівобережній Україні виходять твори, які генетично зв’язують історію гетьманської доби з княжою: „Запіскі о малоросії”, „Краткоє опісаніє Малоросії”.В 17 ст. Ширяться хроніки. Найбільш цікавою є хроніка Грабянки. Були спроби ств. Підручник з історії. Він називався „Синопсис” – систематизована історія України. Йог оавтором є німець за походженням Гізель.Завершує період „Історія Русів”. З певних причин автор заховався за ім’ям Георгія Копинського. Вперше в 1848р. вона була видана Боденським в оригіналі в Москві. В 1956р. вийшла укр.. мовою в Нью-Йорку. Лише після розвалу Союзу ця фундаментальна праця вийшла в Україні і стала надбанням вивчення цього документу істориками-дослідниками. Червоною ниткою цього твору є боротьба укр.. народу за свою незалежність. В.Іеликого,Яр.Мудрого,Вол.Мономаха

3 білет