2. Сутність економічної свободи економічних суб’єктів.

У контексті побудови демократичної національної економіки достатньо уваги повинно приділятися економічному порядку та економічній свободі, що є конкретними формами прояву економічної демократії.

Під економічною свободою маються на увазі форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім’ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професійних навичок, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ; реалізується на базі державних законодавчих норм; невід’ємна від економічної відповідальності громадян.

Основою економічної свободи є:

• плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;

• наявність політичної свободи;

• досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

• економічний прогрес;

• відсутність значної кількості безробітних тощо.

Економічна свобода економічних суб’єктів – це право привласнювати об’єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ тощо.

Основними економічними суб’єктами виступають домашні господарства, підприємства і держава (органи державного управління, державні установи).

Економічна свобода у межах домашнього господарства здійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних і духовних благ, тому економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки – наймані працівники. Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг, засобів задоволення своїх потреб залежно від величини доходів та ін. Економічна свобода найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші фактори виробництва.

Економічна свобода підприємств реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо. Вона проявляється також у виборі на власний розсуд і з урахуванням особливостей ринкової та економічної ситуації партнерів, з числа усіх суб’єктів економіки, та укладання таких форм контрактів, що найбільш повно дають можливості фірмі реалізувати цілі власного існування без обмеження прав і свобод інших суб’єктів господарювання.

Економічна свобода виробника полягає у можливості вибору виду господарської діяльності, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподілу прибутку. Водночас така економічна свобода повинна органічно поєднуватися з економічною відповідальністю, тобто зобов’язанням виробника відповідати за якість вироблених товарів і наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, за виконання договорів, за заподіяні збитки іншим суб’єктам економічної діяльності тощо.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп. Таку політику певною мірою можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічною основою свободи в сучасних умовах є оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Нині без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) не може бути реалізована економічна свобода держави, без якої неможливе існування самої економічної системи, а отже, й приватної власності.

Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо.

Одним з показників, який визначає суспільно-економічний статус країни, формує об’єктивний імідж країни у світі є, власне, індекс економічної свободи – агрегований показник, що характеризує ступінь державного регулятивного впливу та враховує:

• торговельну політику;

• податкове навантаження на економіку;

• частку державної власності;

• захист прав власності;

• стан банківської та фінансової сфери;

• вплив тіньового сектору економіки та інше.

Економічний порядок – це сукупність притаманних йому специфічних системних взаємозв’язків між окремими індивідами, домашніми господарствами, суб’єктами підприємництва, державою та недержавними інституціями в процесі їх економічної діяльності.

В.В. Борщевським обґрунтовано необхідність застосування категорії економічного порядку при дослідженні двостороннього співробітництва України із сусідніми постсоціалістичними державами – членами ЄС в умовах європейської інтеграції, оскільки тотожність економічних порядків держав є одним з найважливіших аспектів оптимізації їх економічного співробітництва.

Економічний порядок не встановлюється сам по собі, його здатна установити держава. Вона встановлює “правила поведінки” суб’єктів економічної діяльності.