2. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта підпри­ємництва є його неспроможність виконати після настання вста­новленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед креди­торами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобо­в’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

У Законі грошові зобов’язання визначаються як зобов’язан­ня боржника заплатити кредитору певну грошову суму відпові­дно до цивільно-правового договору та на інших підставах, пе­редбачених цивільним законодавством України. До складу гро­шових зобов’язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання перед засновниками (учасни­ками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, в тому числі розмір забор­гованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний спла­тити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Справа про банкрутство може бути порушена як кредитора­ми, так і боржником.

При цьому ч. 5 ст. 7 Закону встановлено, що боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до гос­подарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрут­ство у разі якщо:

1. задоволення вимог одного або кількох кредиторів призве­де до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі;

2. орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарсь­кого суду з заявою боржника щодо порушення справи про банк­рутство;

3. при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банк­рутства встановлено неможливість боржника задовольнити ви­моги кредиторів у повному обсязі;

Справа про банкрутство порушу­ється господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задово­лені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом.

Безспірні вимоги кредиторів — це вимоги кредиторів, ви­знані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені вико­навчими документами чи розрахунковими документами, за яки­ми відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Закон містить певні виключення із загального правила що­до розмірів безспірних вимог та строку їх погашення.

У разі, якщо громадянин-підприємець — боржник або керівні органи боржника — юридичної особи від­сутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгал­терської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява що­до порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його ви­мог до боржника та строку виконання зобов’язань.

Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його не­спроможність задовольнити протягом шести місяців після закін­чення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимо­ги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та (або) виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків податків і збо­рів (обов’язкових платежів).