65. Зароблена страхова премія: сутність та порядок визначення.

Страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж здебільшого виникає зобов’язання страховика зробити страхову виплату. Таким чином, страхова компанія має можливість розпоряджатися всім обсягом отриманих премій, використовуючи ці кошти для поточного інвестування й одержання інвестиційного доходу.

Проте при визначені прибутку від страхової діяльності не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Таким може вважатися лише зароблена премія.

Отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Ця премія перетворюється на дохід поступово, пропорційно до терміну на протязі якого фактично уже діє договір страхування.

На практиці, спочатку обчислюється незароблена премія («резерв незаробленої премії»), а далі вже — зароблена.

Сума заробленої страхової премії включається до розрахунку прибутку, решта (незароблена премія) – зараховується до резерву незаробленої страхової премії.

Щоб зрозуміти суть методики допускають, що всі договори страхування укладені страховиком у січні строком на рік. Оскільки рік складається з чотирьох кварталів, то природно, що в кінці першого кварталу заробленою буде 1/4 частина отриманої на початку року страхової премії, а 3/4 будуть ще незаробленими; у кінці півріччя заробленою буде вже 1/2 страхової премії і стільки ж — незаробленою; у кінці дев’яти місяців, коли з початку року мине вже три квартали, у кожному з яких зароблялося по 1/4 частині сплаченої страхової премії, заробленою стане 3/4 загального обсягу премії, і тільки 1/4 залишиться поки що незаробленою; вона перетвориться на зароблену по закінченні останнього, четвертого, кварталу поточного року.

Суму зароблених страхових премій можна визначити за формулою:

ЗП = (РНПпоч – ЧПпоч) + (СП – ПП) – (РНПкін – ЧПкін), де: ЗП — зароблена страхова премія на звітну дату; РНПпоч, кін — резерв незароблених премій на початок (кінець) звітного періоду; СП — страхові премії, що надійшли у звітному періоді; ПП — страхові премії, передані перестраховикам; ЧПпоч,кін — частка перестраховика у резерві незароблених премій на початок (кінець) звітного періоду.

Звичайно, що прийнятий порядок обчислення заробленої премії може не співпадати з реальним фінансовим результатом. Ця різниця залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену. Точність залежить від методу, яким виконують розрахунок.

66. Управління витратами страховика.

Як і доходи, витрати страхової компанії пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Тому виокремлюють витрати на здійснення страхових операцій і витрати на проведення інших заходів.

Левова частка суми витрат страхової компанії припадає на витрати, що забезпечують основну діяльність страховика. Їх можна класифікувати за трьома групами:

виплати страхових сум та страхових відшкодувань відповідно з договорами страхування й перестрахування;

витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

витрати на утримання страхової компанії.

Друга і третя групи витрат в сукупності складають поняття «витрати на ведення справи».

Безумовно, що головною групою витрат, яка складає інтерес страхувальників, є виплати страхових відшкодувань.

Виплати страхових відшкодувань і страхових сум забезпечуються за рахунок надходжень страхових платежів в частині, що відповідає нетто-преміям.

Підставою для страхових виплат є настання страхової події, передбаченої умовами договору або законодавством.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування західні страхові компанії поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

До першої підгрупи відносять витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників та укладанням нових договорів страхування.

Другу підгрупу складають головним чином витрати, пов’язані з оплатою працівників, що здійснюють операції по отриманню страхових премій та виготовленням (придбанням) бланків необхідної для цього документації, оплата банківських послуг по інкасації виручки.

Третя підгрупа - це витрати, пов’язані з урегулюванням збитків. Сюди відносять оплату послуг експертів зі з’ясуван­ня причин і визначення розміру збитків, включаючи вартість проїзду до місця страхового випадку і на зворотну дорогу тощо.

Витрати на утримання страхової компанії — це заробітна плата персоналу компанії з нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку; оплата пального і мастильних матеріалів, канцелярських товарів, відрядження, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносять до складу операційних витрат.

У зарубіжній практиці нормальним вважається, коли витрати на ведення справи складають до 25% страхового тарифу. Більшість страховиків України витрачають на цю мету понад 35% отриманих премій. Зустрічаються випадки, коли витрати на ведення справи перевищують 50% отриманих премій. Це ненормальне явище. Такі компанії не мають перспективи для існування.

В Україні застосовують таку класифікацію витрат страховика:

страхові виплати, страхові відшкодування та викупні суми;

відрахування до технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

відрахування до резервів зі страхування життя;

відрахування до резерву катастроф з ОСЦВ за ядерну шкоду;

відрахування до централізованих страхових резервних фондів;

витрати пов’язані з укладанням та пролонгацією договорів страхування (аквізиційні);

витрати пов’язані з укладанням та пролонгацією договорів перестрахування;

витрати пов’язані з врегулювання страхових випадів (ліквідаційні);

інші витрати, що належать до собівартості реалізованих послуг;

інші адміністративні витрати;

інші витрати на збут;

інші операційні витрати.

Варто зазначити, що така класифікація витрат не завжди враховуються у типових формах бухгалтерської звітності.