- •Загальна частина
- •Конституційне право України – профілююча та фундаментальна галузь права.
- •Предмет конституційного права України як галузі права.
- •3. Місце галузі конституційного права в системі права.
- •Державне та конституційне право: поняття та співвідношення.
- •Функції конституційного права України.
- •Конституційно-правові методи регулювання суспільних відносин.
- •Предмет конституційного права як науки.
- •Методологія конституційної науки.
- •Джерела конституційного права як науки.
- •Предмет та структура конституційного права як навчальної дисципліни.
- •Система конституційного права України.
- •Поняття та особливості конституційних норм.
- •Структура конституційної норми.
- •14. Види конституційних норм.
- •16. Конституційно-правові інститути: поняття та закономірності формування.
- •Класифікація конституційно-правових інститутів.
- •Характеристика видів конституційно-правових інститутів.
- •Тенденції розвитку конституційно-правових інститутів в сучасних умовах.
- •Поняття та види джерел конституційного права.
- •25. Поняття, склад та особливості конституційно-правових відносин.
- •Склад правових відносин.
- •26. Суб’єктний склад конституційних відносин.
- •27. Об’єкти конституційних відносин.
- •28. Зміст конституційних відносин.
- •29. Підстави винекнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин.
- •30. Поняття конституції, її функції та властивості.
- •31. Історія розвитку конституцій в Україні.
- •32. Конституція України 1996 року: структура та загальна характеристика.
- •33. Механізм реалізації Конституції України.
- •34. Конституція України як об’єкт особливої охорони та захисту з боку держави та суспільства.
- •35. Поняття та функції правової охорони Конституції України.
- •36. Суб’єкти правової охорони Конституції України.
- •37. Конституційно-правовий механізм забезпечення охорони та захисту Конституції України.
- •38. Конституційний контроль та нагляд: поняття, співвідношення та види.
- •39. Конституційний Суд України: політико-правова природа, правова регламентація діяльності.
- •40. Порядок формування та склад Конституційного Суду України.
- •41. Особливості правового статусу судді Конституційного Суду України.
- •42. Повноваження Конституційного Суду України.
- •43. Акти Конституційного Суду України.
- •44. Поняття та функції конституційної відповідальності.
- •45. Підстави та види конституційної відповідальності.
- •46. Поняття та склад конституційних правопорушень (деліктів).
- •47. Санкції в конституційному праві України.
- •48. Конституційний процес як вид юридичного процесу: поняття, зміст, особливості.
- •49. Структура конституційного процесу.
- •50. Загальна характеристика видів конституційного процесу: установчий, правотворчий, виборчий, правозастосовний, контрольний.
- •Особлива частина.
- •1. Поняття і зміст конституційноо ладу України.
- •2. Принципи конституційноо ладу України.
- •3. Гуманістичні, економічні і політичні засади конституційноо ладу України.
- •4. Демократична правова держава: принципи формування та функціонування.
- •5. Соціальна держава: поняття і основні характеристики.
- •6. Формування і розвиток теорії громадянського суспільства.
- •7. Поняття і структура громадянського суспільства.
- •8. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення його фунецілнування.
- •9. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні.
- •10. Поняття і сутність народовладдя. Конституційні основи народовладдя.
- •11. Український народ – носій суверенітету і джерело влади в Україні.
- •12. Безпосередня демократія – поняття, конституційна природа, форми.
- •13. Поняття і види референдумів. Всеукраїнський і місцевий референдуми.
- •14. Поняття і форми представницької демократії.
- •15. Виборче право і виборча система: поняття і принципи.
- •16. Правове регулювання і порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування.
- •17. Поняття і принципи правового положення особистості.
- •18. Поняття і класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •19. Гарантії здійснення прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.
- •20. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правове положення людини і громадянина.
- •21. Поняття і види громадянських станів особистості. Правова регламентація громадянських станів особистості.
- •22. Громадянство України: поняття і конституційна природа.
- •23. Приналежність до громадянства України.
- •24. Умови прийняття до громадянства України.
- •25. Припинення громадянства України.
- •26. Громадянство дітей відповідно до законодавства України.
- •27. Поняття і правовий статус іноземців.
- •Особи без громадянства: права і особливості правового положення
- •Поняття і особливості правового статусу біженців.
- •Особливості правового статусу зарубіжних українців.
- •Конституційно-правовий статус об’єднань громадян
- •32. Поняття і види об’єднань громадян
- •Конституційно-правовий статус політичних партій.
- •Порядок створення політичних партій. Принципи діяльності політичних партій
- •Припинення діяльності політичних партій
- •Конституційно-правовий статус і види релігійних організацій
- •37. Конституційно-правовий статус профспілок.
- •Державний лад і форма держави.
- •Принципи державного ладу України: загальна характеристика.
- •Принцип республіканської форми правління в Україні. Проблема змішаної республіки.
- •Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
- •Символи держави і правовий порядок їх використання.
- •Державна територія: поняття та склад.
- •Державний кордон: поняття і види.
- •Поняття і принципи державного устрою.
- •Державно-правові (юридичні) ознаки унітарної держави.
- •47. Розмежування компетенції Республіки Україна і Автономної Республіки Крим.
- •Територіальний устрій держави і порядок вирішення питань територіального ділення.
- •Поняття і юридична природа державної вдажи.
- •Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус.
- •Структура чинного законодавства про державні органи України.
- •Принципи організації і діяльності органів держави.
- •Система органів державної влади. Класифікація (види) органів органів державної влади.
- •Законодавча влада в системі державної влади.
- •Склад і структура Верховної Ради України.
- •Функції і повноваження Веохлвної Ради України.
- •Організація і порядок роботи Верховної Ради України. Сесія - основна організаційно-правова форма діяльності Верховної Ради України.
- •Конституційний статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності.
- •Інститут президентства в Україні: історія становлення і сучасний стан.
- •Роль і положення Президента України в системі державних органів.
- •Конституційно-правовий статус Президента України.
- •Повноваження Президента України.
- •63. Акти Президента України. Інститут контрасигнації.
- •Підстави і порядок припинення повноважень Президента України.
- •Поняття виконавчої влади і її місце в механізмі державної влади.
- •Кабінет Міністрів України: склад, компетенція і акти.
- •Порядок формування Кабінету Міністрів України.
- •Відставка Кабінету Міністрів України.
- •Прем’єр-міністр України: порядок призначення, статус, повноваження і політична роль.
- •70. Система органів ввиконавчої влади.
- •Міністерства і інші центральні органи виконавчої влади: порядок формування і діяльності, структура, повноваження, акти.
- •Конституційно-правовий статус і система органі виконавчої влади на місцях.
- •Поняття судової влади. Судова система України.
- •2. Судова система України
- •Форми правосуддя. Конституційні принципи судочинства.
- •Правоохоронні і контрольно-наглядові органи: система і компетенція.
- •Поняття і система місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування.
- •Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування.
- •Взаємодія органів місцевого самоврядування з місцевими державними організаціями: принципи і види.
- •Конституційний статус депутата місцевої рали і правові гарантії діяльності депутата.
- •Конституційна реформа: зміст і основні етапи конституційної реформи.
- •Перший період (1990–1996)
- •Другий період (1996–2004)
- •Третій період (2004-)
Другий період (1996–2004)
Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. стало основним здобутком першого періоду і, одночасно, точкою відліку другого періоду розвитку українського конституціоналізму.
Характерною ознакою другого періоду конституційного процесу стала реалізація положень Конституції через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади та місцевого самоврядування, передбачену Основним Законом. Тобто упродовж 1996–2006 років загалом були сформовані нормативно- та організаційно-правові механізми реалізації Конституції України.
Водночас життя доводило необхідність реформування окремих положень Конституції України. Політичні, економічні, соціальні та інші чинники обумовили необхідність зміни форми держави, а відтак, — конституційної реформи. Політики, громадські діячі, науковці пропонували власні проекти внесення змін до Конституції України, але переважна більшість із них не знайшла підтримки у парламентаріїв.
Посиленням соціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України позначився в Україні 2000 рік. Зазначені кризові явища загострилися у зв'язку з неспроможністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на 2000 рік, поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж сам парламент розколовся на так звану «більшість» та «меншість». У суспільстві набула поширення ідея проведення конституційного референдуму, почали створюватися ініціативні групи з питання проведення відповідного всеукраїнського референдуму.
На виконання вимоги більш як трьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядку протоколом ЦВК «Про загальні підсумки збирання підписів громадян України під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р. відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106 Конституції України Президент України видав Указ 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15 січня 2000 р.[20]
Докладніше у статті Всеукраїнський референдум 2000
Третій період (2004-)
Віру народу України у власні сили пробудили події, пов'язані з виборами Президента України в 2004 році, що отримали в політичній теорії та практиці назву «Помаранчевої революції». Ці події ознаменували третій період конституційного процесу, пов'язаний процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону.
Правові здобутки Помаранчевої революції були втілені передусім у Закон України «Про внесення змін до Конституції України»[21]. 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було вирішене питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет документів — Закон про внесення змін до Конституції України, Закон про особливості застосування Закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р., та про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування.
Більшість положень Закону про внесення змін до Конституції України набули чинності з 1 січня 2006 р., а вже з 25 травня 2006 p., коли після складення присяги народними депутатами України набула своєї каденції Верховна Рада України V скликання, обрана за оновленою пропорційною системою, всі без винятку положення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. стали чинними.
Щодо легітимності цього Закону, то 7 вересня 2005 р. Конституційний Суд України прийняв висновок № 1-в/2005 у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції України)[24]. Відповідно до основних положень цього висновку, проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» (реєстр. № 3207-1) було визнано таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Водночас окремі питання щодо легітимності положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України» зберігали свою актуальність до 2010 року.
Так, Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права 27 грудня 2005 р. оприлюднила «Висновок щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України шляхом ухвалення Закону України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 p. № 2222-IV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам», у яких акцентувалася увага на проблемних аспектах унормування конституційної реформи в Україні, а саме: порушенні процедурних питань при ухваленні змін до Конституції України, відсутності висновку Конституційного Суду України на відповідний законопроект, до якого в процесі розгляду та голосування 8 грудня 2004 р. вносилися зміни; «пакетному» голосуванні; порушенні Регламенту Верховної Ради України, який мав силу закону.
Зазначений висновок також звернув увагу на змістовні невідповідності конституційного проекту загальним засадам Конституції України та вимогам і стандартам сучасного європейського конституціоналізму, а саме положення про: збільшення строку повноважень Верховної Ради України та місцевих рад; введення імперативного мандата; суперечливість у формуванні Уряду, його складу, відповідальності, злагодженості роботи; відновлення загальнонаглядової функції прокуратури тощо.
Пізніше, у 2006–2010 роках, згадані вище недосконалості та колізії оновленої Конституції України спричинили низку конституційних конфліктів.
Висхідною крапкою в прагненні тодішньої влади до системного оновлення Конституції України можна вважати Указ Президента України від 27 грудня 2007 р. № 1294/2207 «Про Національну конституційну раду»]. Цей Указ започаткував суспільний діалог щодо змісту та форм удосконалення положень чинної Конституції України. І вже у березні-квітні 2008 р., до конституційного процесу почали залучатися за власної ініціативи громадські організації, непарламентські політичні партії та окремі небайдужі громадяни. Результати їх конституційної правотворчої роботи знайшли своє вираження в пропозиціях до роботи НКР, а в окремих випадках — і в самостійних проектах нового Основного Закону.
На початку червня 2009 р. дві найбільші парламентські фракції у Верховній Раді України — Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко — виступили з ініціативою щодо створення широкої коаліції та внесення системних змін до Основного Закону з метою запровадження парламентської республіки, в якій би Президент України обирався Верховною Радою України. Але вихід із переговорного процесу Партії Регіонів унеможливив відповідні конституційні ініціативи. Кожна з політичних сил (ПР і БЮТ) анонсувала внесення до парламенту власних конституційних процесів[27].
2 квітня 2010 року: ліквідовано Національну конституційну раду.
30 вересня 2010 року: Відновлено дію Конституції України в редакції 1996 року шляхом прийняття рішення Конституційного суду України у справі про дотримання процедури внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року.
19 листопада 2010 року попередньо схвалений Верховною Радою, 1 лютого 2011 року підписаний Президентом, а 4 лютого 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»[30].
21 лютого 2011 року: Рішенням Президента України Віктора Януковича створено Науково-експертну групу під головуванням першого Президента України Леоніда Кравчука, що має «напрацювати пропозиції щодо механізму створення і діяльності Конституційної Асамблеї, а також проаналізувати концепції реформування Конституції України».