6. Формування і розвиток теорії громадянського суспільства.

Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятим варіантом якої можна вважати три стадії, виокремлені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названі ним «громадянським суспільством І, ІІ та ІІІ». Це — історичні або часові моделі громадянського суспільства.

«Громадянське суспільство І» — як соціальний феномен і як теоретична концепція — охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими мислителями як Локк, Ферґюссон, Монтеск'є, Кант, Геґель, Алексіс де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (а пізніше — civil society) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве і нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення держави та суспільства, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Слід зазначити, що життя в громадській сфері ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їхньому праві творити спілки та асоціації, захищати власні інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників. В міру усвідомлення проблем, які були в той час, зросла стурбованість щодо них, поширювалися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле.

Період громадянського суспільства ІІ триває з середини XIX до другої половини XX століття. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається. Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються. Після ІІ Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили поштовхом для відновлення традиції теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він започаткував наступний етап в її розвитку — громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн. Громадянське суспільство — це середовище стабільного функціонування людини у всіх його проявах, яке ґрунтується на відчутті свободи дій, це цілісна суспільна система, організований загал.

Основним показником дієвості громадянського суспільства є гарантоване ним забезпечення прав і свобод людини, які визнані як загальнолюдська цінність.

В Україні діє Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства — допоміжний орган при Президентові України.

24 березня 2012 виданий Указ Президента України № 212/2012 «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації», яким затверджені:

• Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні;

• План першочергових заходів щодо реалізації Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні^[1].

Указ виданий з метою:

• створення сприятливих умов для дальшого розвитку в Україні громадянського суспільства,

• запровадження ефективного механізму взаємодії його інститутів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства і взаємної відповідальності,

• забезпечення здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина