4. Державне та конституційне право: поняття та співвідношення.

Існує багато підходів щодо термінів „конституційне право" і „державне право". Історично відмінність між цими термінами була обумовлена різними концептуальними підходами у ХУШ-ХІХ ст., згідно з якими у якості вихідних ідей визначалися, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держави (Німеччина), а з другого - ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, США, Франція).

Незважаючи на те, що за радянських часів у вузах країни викладався курс державного права, дискусії щодо термінів „конституційне право" і „державне право" були проведені у 1970 та 1972 рр. Більшість учених мотивувала неможливість запровадження терміна „конституційне право" замість „державне право" не лише тим, що введення категорії „конституційне право" обмежувало б межі державного права лише нормами Конституції, а й тим, що це ліквідувало б розподіл між нормами Конституції та іншими нормами.

В дискусії, яка відбулася у 1992 році, висловлювалися різні пропозиції.

Одні вчені вважали, що конституційне і державне право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного права, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони. Інші виходили з того, що конституційне регулювання є органічною складовою державно-правового регулювання.

Розв'язання цієї проблеми слід шукати у філософсько-правовому відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямками юридичної думки - природно-правовим і позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право (США, Франція, Росія, Угорщина, Україна та ін.). У тих крінах, що визнають позитивістський напрям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Тому у цих країнах існує державне право (Австрія, Німеччина, Швейцарія). Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми.

Взагалі у сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів „конституційне право” і „державне право”.

4. Функції конституційного права України.

Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України - політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші тісно пов'язані з ними сфери.

Особенные черты конституционного права как ведущей отрасли права прослеживаются в ее функциях.

Функции конституционного права не однородны по своей природе. Они имеют признаки системности. На уровне общепринятых научных понятий их можно разделить на общие и специальные.

Под общими функциями можно понимать те направления деятельности конституционного права, что, так или иначе, свойственны всем юридическим наукам – общетеоретическим, историческим, отраслевым, сравнительно-правовым и прикладным.

Это – гносеологическая, методологическая, эвристическая, прогностическая, сравнительная, коммуникативная, практически-прикладная, воспитательная, экспертная и другие. При этом фундаментальными в науке принято считать гносеологическую, методологическую, эвристическую, прогностическую и сравнительную функции. Именно они и становят костяк системы общих функций конституционного права, тогда как другие общие функции имеют походной характер.

Специальные функции конституционного права – это такие направления деятельности науки, которые имеют целью решения специфических заданий, которые характерны только конституционному праву как науке, или наиболее рельефно проявляются в этой науке. К специальным функциям принадлежат конституционная (системообразующая), политическая, идеологическая функции.

Как и все другие отрасли, конституционное право выполняет специальные юридические функции: регулятивную, воспитательную и охранительную.

Наряду с государственно-правовыми конституцинное право выполняет также такие важнейшие функции, как социальная и гуманистическая (гуманитарная).

Важнейшими объектами социальной функции права являются, таким образом, трудовые, пенсионные отношения, медицинское обеспечение граждан, сфера науки, образования, культуры, закрепления льгот для различных слоев населения.

Суть социальной функции заключается в том, что на конституционно-правовом уровне определяются отношения, составляющие основы  экономического и социального строя, гражданского общества (формы собственности, принципы экономической деятельности и т.д.); механизм а взаимодействия между государством и личностью; социальной системы общества и других важнейших институтов общественного развития.

Конституционное право (как право публичное) выполняет функцию "социального служения". Содержание такой функции заключается в том, что конституционное право определяет основы полновластия украинского народа, в частности политические отношения в сфере организации и осуществление публичной власти, отношения между субъектами такой власти с преобладающим использованием императивного метода конституционно-правового регулирования. Подчинение, субординация, односторонность, безоговорочная обязательность - такие основные черты данного метода.

Гуманистическая функция в конституционно-правовых нормах, прежде всего, в правовом документе высшей юридической силы - основном законе государства - проявляется в определении роли и достойного места личности в государстве и обществе, гарантировании прав и свобод. Гуманистическая сущность конституционного права составляет идейную основу его формирования и развития.

Гуманистическая функция – это обеспечение, охрана и защита основных прав человека.