Охорона праці молоді (глава 13).

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років.

За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Забороняється застосування праці неповнолітніх на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медогляду.

Забороняється залучати працівників молодше 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Встановлюється скорочена тривалість робочого часу:

• для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;

• для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень;

• для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул – 24 години на тиждень.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день у зручний для них час.

Для неповнолітніх законодавством передбачено гранично допустимі норми піднімання та переміщення важких речей :

Число повних років	Тимчасова робота юнаки	Тимчасова робота дівчата	Тривала робота юнаки	Тривала робота дівчата
14 років	5 кг	2,5 кг	-	-
15 років	12 кг	6 кг	8,4 кг	4,2 кг
16 років	14 кг	7 кг	11,2 кг	5,6 кг
17 років	16 кг	8 кг	12,6 кг	6,3 кг

Охорона праці інвалідів (Закон України „Про охорону праці”)

У випадках, передбачених законодавством, власник забов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.

Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, які привели до втрати працездатності”.

Введений в дію з 1 січня 2001 року.

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності

Розділ 5. Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Страховими виплатами є грошові суми, які виплачує Фонд застрахованому чи особам, які виплачує у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та утриманцям померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових виплат на медичну та соціальну допомогу за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Це сума не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК (медико-соціальна експертна комісія), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності, а в разі смерті потерпілого – у місячний строк з дня смерті застрахованого особам, які мають на це право.