9) Дослідні методи в мовознавстві

Дослідні методи, будучи безпосередньо пов’язаними з філософським підходом до предмета науки, встановлюють принципи, що окреслюють межу й аспект аналізу мовних одиниць і служать основою для формування конкретних робочих прийомів дослідження. Дослідні методи застосовуються до вивчення двох „зрізів” мови – синхронії і діахронії.

Синхронія – вивчення мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; це, так би мовити, горизонтальний зріз мови

Діахронія – дослідження мови в часі, в її історичному розвитку; вертикальний зріз мови.

Виділення ж спеціального (дослідного) методу в синхронічному чи діахронічному дослідженні визначається тим, що він досліджує і яка його кінцева мета. Це може бути мета – виявити спільне і відмінне в історично споріднених мовах або окреслити етапи розвитку складнопідрядних речень, наприклад, умови.

Описовий метод. Його мета – дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Цей метод має велике практичне значення, оскільки пов’язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші словники.

Порівняльно-історичний метод. Його об’єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу – відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна відтворити давні не зафіксовані в пам’ятках писемності мовні одиниці – звуки, слова, їх форми і значення.

Первинні форми (вони позначаються зірочкою), що виведені на основі застосування порівняльно-історичного вивчення, становлять одиниці, не зафіксовані в писемних пам’ятках. Це, як прийнято кваліфікувати у мовознавстві, є форми слів, реконструйовані на основі закономірних відповідностей у споріднених мовах. Їх називають архетипами, тобто проформами, пратипами наступних утворень мовних одиниць. Кожен архетип становить теоретично можливу форму, яка гіпотетично виводиться і визнається репрезентантом (представником) прамовного стану сім’ї чи групи споріднених мов.

Зіставний метод. Його об’єктом є вивчення різних мов – споріднених і неспоріднених. Мета – шляхом зіставлення виявити спільні й відмінні риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники. На зіставному методі грунтується типологічна класифікація мов світу.

Історичний метод. Предметом історичного студіювання можуть бути звуки, словниковий склад, морфологічна система, синтаксична будова конкретної мови, які розглядаються в процесі їх історичних змін. Для аналізу залучаються факти відомих у даній мові історичних пам’яток, давніх писемних документів. Історичні студії послуговуються також діалектними даними досліджуваної мови. Мета історичного підходу до розгляду мови – встановити закони її розвитку, пізнати мову в її динаміці.

Структурний метод. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов’язані строгою системою відношень і зв’язків.