8.2. Самоіндукція. Індуктивність.

Енергія магнітного поля.

Явище електромагнітної індукції полягає в тому, що будь-яка зміна магнітного потоку, що пронизує контур, збуджує в ньому електрорушійну силу (ЕРС) індукції Явище самоіндукції — окремий випадок загального явища електро­магнітної індукції- Самоіндукція — це виникнення іпдукованого елек­тричного поля в котушці внаслідок пропускання через неї струму, що змінюється.Коефіцієнт пропорційності, який враховує «геометрію» котушки і влас­тивості її оточення,— індуктивність /. (або коефіцієнт самоіндукції).

Висновок. Самоіндукція є окремим випадком явища електромагнітної індукції. Значення електрорушійної сили самоіндукції визначається не лише бистротою зміни сили струму в провіднику, а і його індуктивніс­тю. Формула енергії магнітного поля (поля рухомих зарядів) аналогічна формулі кінетичної енергії (енергії рухомого тіла ).

Білет № 9

9.1. Закон всесвітнього тяжіння. Рух штучних супутників Землі.

Розрахунок першої космічної швидкості.

Всі тіла притягаються одне до одного. Така універсальна взаємодія (гравітаційна) тим сильніша, чим масивніші взаємодіючі тіла і чим бли­жче вони одне до одного.

Закон всесвітнього тяжіння: будь-які дві матеріальні точки притягують одна одну із силами, модуль кожної з яких прямо пропорційний добутку їх мас і обернено пропорційний квадрату відстані між ними.

Гравітаційну сталу вперше визначив за допомогою крутильних вагів англійський учений Генрі Кавендіш. Цей дослід сучасники називали «зва­жуванням Землі». Закон всесвітнього тяжіння дозволив визначити причини морських припливів і відпливів, виміряти за невеликими місцевими відмінностями прискорення вільного падіння густину порід земної кори. На основі закону всесвітнього тяжіння було передбачено існування восьмої і дев'ятої планет Сонячної системи (Нептуна і Плутона). Ці планети були виявлені астро­номами саме там, де вони мали перебувати за результатами обчислень на основі закону всесвітнього тяжіння. Цей закон описує рух не тільки планет і їхніх супутників, але й цілих галактик.

Висновок про те, що кинуте під кутом до горизонту тіло рухається по параболі, зроблено в припущенні, що поверхня Землі плоска. Це цілком припустимо при порівняно невеликих відстанях від точки кидання. Але в глобальних (космічних) масштабах виявляється кулястість Землі. При цьому доки тіло рухається у заданому при киданні напрямі, поверхня Зем­лі дещо віддаляється від нього. Якщо підібрати таке значення швидкості кидання, щоб це віддалення Землі від тіла дорівнювало наближенню тіла до Землі внаслідок притягання до неї, то тіло рухатиметься на сталій від­стані Л від поверхні Землі. Висновок. Виміряли довжини світлових хвиль, порівняли з табличними значеннями і оцінили похибку експериментуРух супутників — це сума руху за інерцією (як результату запуску ра­кети на орбіту і вимкнення двигунів) і вільного падіння. На супутник Землі і на всі тіла в ньому діє тільки сила тяжіння, проявом чого є невагомість.

Висновок. Всесвітнє тяжіння (гравітація) властиве усім матеріаль­ним об'єктам. Закон всесвітнього тяжіння пов'язує гравітаційну силу з ма­сами взаємодіючих тіл і з відстанню між ними. Тіло рухається по коловій орбіті поблизу Землі як її супутник із швидкістю приблизно 8 км/с.