2. Планування чисельності робітників

Основна задача планування поточної і перспективної потреби в кадрах полягає у визначення оптимальної чисельності і структури робітників з урахуванням невпинного підвищення продуктивності праці.

Чисельність робітників планується за категоріями промислово-виробничого персоналу, виходячи з планового обсягу ХП, а також передбаченого в плані рівня продуктивності праці.

Необхідна чисельність робітників на нормованих роботах визначається наступним чином:

ТЄ – планова трудоємність річної виробничої програм (включає технологічну трудоємність, трудоємкість обслуговування і управління виробництвом у нормо-годинах);

Ч_р – Плановий річний фонд робочого часу одного робітника у година; ;

К_н.в. – коефіцієнт виконання норм виробки, який представляє собою відношення виробки фактичної до нормальної;

Річна трудоємність визначається як добуток планової трудоємкості одиниці робіт (планові витрати робочого часу – живої праці основних робітників на одиницю ХП) на обсяг запланованих ХП.

Існує 2 види трудоємності:

• нормативна – витрати часу на виробництво одиниці робіт згідно з нормами часу ;

• фактична – діючі, існуючі витрати часу;

Співвідношення фактичної трудоємності фактичної до нормативної визначає ступінь виконання нормативної виробки. Зниження трудоємності – це суттєвий чинник економії живого труда.

Основні шляхи зниження трудоємності:

а) механізація і автоматизація виробничих процесів4

б) впровадження прогресивної технології;

г) підвищення кваліфікації робітників;

д) освоєння робітниками передових методів труда і норм виробки.

Планова чисельність робітників на ненормованих роботах:

К_р.м. – планова кількість робочих місць;

К_з. – планова кількість роботи за добу;

Н_о – планова норма обслуговування робочих місць (кількість об’єктів на одного робітника);

При плануванні чисельності визначається явочна кількість робітників, які будуть працювати щодня, та середньосписочна – це явочна чисельність + резерв, що створюється для заміни робітників, що не вийшли на роботу за поважних причин.

Чисельність інженерно-технічних робітників та службовців планується згідно із штатним розкладом підприємства, масштабу та складності виробництва, тобто з урахуванням категорії підприємства. При цьому встановлюється чисельність працівників по підрозділам(по видам робіт) та мінімальні та максимальні місячні оклади згідно з посадою, яку займає працівник, досвідом роботи та кваліфікації.

планування чисельності і структури кадрів завершується розрахунками додаткової потреби у робітниках, ІТП та службовцях; складанням планів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Додаткову потребу визначають в залежності від кількості вакансій з урахуванням можливого вибуття працівників з різних причин (на пенсію, навчання) і розраховують на рік.

3. Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів

Основна задача планування поточної і перспективної потреби в кадрах полягає у визначенні оптимальної чисельності і структури робітників з урахуванням невпинного підвищення продуктивності праці.

Джерела забезпечення працівниками хімічної галузі:

1. залучення нових поколінь;

2. перехід частини трудових ресурсів із однієї галузі в іншу.

Форми поповнення кадрів:

1. Вільний набір працівників і службовців підприємствами – основна форма, що забезпечує 85% додаткової потреби у робочій силі.

2. Заходи держави ті підприємства щодо організованого працевлаштування після закінчення навчання у ВНЗах, загальноосвітніх школах, ПТУ.

3. Заходи держави та підприємств організованого набору, добровільного переселення робітників, службовців та фахівців в галузі та райони з нестачею робочої сили.

Форми поповнення робочих кадрів:

1. Навчання в ПТУ, в школах професійно-технічної освіти, коледжах, загальноосвітніх закладах;

2. Індивідуальне та прикладне навчання на підприємствах. Близько ≈ 90% поповнення робітників здійснюється на підприємстві і лише 10% робітників готується на спеціальних курсах з відривом від виробництва.

Достоїнства:

а) короткий строк навчання;

б) адаптація навчання щодо потреб виробництва;

в) малі витрати на навчання.

Форми підвищення кваліфікації робітників:

• школи навчання 2-3 спеціальностями на підприємствах;

• курси з відривом від виробництва;

• наставництво;

• школи бригадирів та майстрів.

Форми підвищення кваліфікації фахівців. Якість управління виробництвом, а значить ефективність виробництва, в основному визначається рівнем корпоративної культури і кваліфікації робітників та ІТП. Перепідготовка спеціалістів здійснюється у вищих навчальних закладах, у галузевих інститутах, на спеціальних курсах факультетах (факультетах підвищення кваліфікації), а керівників – у спеціальних інститутах управління народного господарством, академії народного господарства.