4. Основи управління якістю продукції.

Політика підприємства в області якості, яка формується вищим керівництвом у вигляді наступної довгострокової мети, яка забезпечує якість:

1. Покращення економічного стану підприємства

2. Розширення нових ринків збуту

3. Досягнення технічного рівня продукції, який перевищує основний рівень продукції конкурентів

4. Задоволення проблем певних галузей, регіонів чи споживачів

5. Покращення найважливіших показників якості продукції

6. Зниження рівня дефектності продукції

7. Збільшення строків гарантії на продукцію

8. Розвиток після продажного обслуговування

Система якості, яка розроблюється керівництвом як засіб реалізації політики підприємства в області якості:

а) забезпечення якості – сукупність заходів, які створюють необхідні умови для якісного виконання кожного етапу петлі якості

б) управління якістю продукції означає прийняття рішень по вище вказаним заходам на основі обліку, контролю і аналізу

Аналіз номенклатури продукції – найважливіший елемент в управлінні якістю продукції, від якого залежать пропозиції та рішення, тому не варто економити ні часу, ні коштів для проведення і постійного повторення аналізу випускаємої номенклатури.

Аналіз повинен здійснюватися за трьома видами продукції:

• майбутня (нова)

• існуюча

• продукція, яка підлягає зняттю з виробництва

в) покращення якості продукції – постійна діяльність, яка направлена на:

- підвищення технічного рівня продукції

- підвищення якості виготовлення продукції

- удосконалення елементів виробництва

- удосконалення системи якості.

Поняття «петля якості» − життєвий цикл продукції потребує проведення заходів з підвищення та підтримки якості виробів на всіх її одинадцяти етапах:

1. Маркетингові дослідження, у т. ч. у пошуку та вивченні ринку (споживачі та товари, інші учасники ринку)

2. Проектування і розробка технічних вимог

3. Матеріально-технічне забезпечення

4. Підготовка і розробка виробничих процесів

5. Виробництво продукції

6. Контроль, проведення випробувань та обстежень

7. Упаковка і збереження

8. Реалізація та розподіл продукції (дистриб’ювання)

9. Монтаж та експлуатація

10. Технічна допомога та післяпродажне обслуговування

11. Утилізація товару після використання

5. Шляхи підвищення якості продукції.

1) Удосконалення соціально-економічних відносин, які забезпечують нормальні умови добросовісної підприємницької діяльності, інтенсивний шлях розвитку, коли питання якості висувається на передній план і стає основним джерелом подальшого соціально-економічного росту, задоволення потреб споживачів та суспільства в цілому, а також потреб екології та зовнішньої торгівлі. Сюди слід віднести створення на підприємстві служби маркетингу та гуртків якості. Цей шлях витікає з того, що об’єктивно існує протиріччя між якістю та екстенсивним розвитком економіки (поспішним), особливо яка розвивається (функціонує) за принципом «все й відразу»

2) досягнення соціальної спрямованості на високу якість, надання споживачу прав, захист його інтересів; споживач має відігравати центральну роль у вирішенні проблем якості під девізом «Споживач завжди правий», тобто слід формувати ринок споживачів та їх постійну групу

3) Активний вихід підприємств на світові ринки та співпраця з іноземними учасниками ринку. Це забезпечує досягнення світового рівня продукції, але це практично неможливо без стабільної національної валюти. Якість так і не стала в США першочерговою стратегією бізнесу (з амер. джерел). Вони не знають як підійти до вирішення питання якості. В Україні ця проблема знаходиться в стадії становлення. Універсальних заходів, прийомів підвищення якості і продуктивності на будь-якому підприємстві не існує. Кожне підприємство має самостійно вирішувати, що якнайкраще підходить до їх умов, не покладаючись на рекомендації зі сторони. Загальним має бути сам підхід до пошуку шляхів вирішення проблеми. Це повинна бути нова управлінська філософія (мислення), у відповідністю з якою змінюється вся система цінностей управління, коли керівники приділяють першочергову увагу зовсім не тому, чому раніше. Існують різні методи підвищення якості (методи Демінга, Джурана, Кросбі) та досвід різних компаній. Найважливішим результатом є не технічне переоснащення, не методи контролю, не управління якістю, а перетворення підвищення якості у складову частину місії підприємства, яка направлена на максимальне задоволення потреб споживачів і суспільства в доброякісній продукції

4) Постійне спрощення і удосконалення виробництва, а не посилення контролю якості готової продукції. В управлінській культурі треба перейти від жорсткого адміністрування до стосунків з працівниками (підлеглими) на рівних, тобто до самоуправління, яке дається нелегко і не з доброї волі чи від високої свідомості керівників. Лише більш жорстока конкуренція та необхідність уникнення банкрутства змушують їх йти на це. Політика постійного удосконалення (політика самоуправління) вимагає винагороди людей за раціональні пропозиції, винаходи, ідеї, але більшість керівників намагаються знайти та покарати винного, а не вирішувати проблеми і заохочувати того, хто їх вирішує

5) Перегляд взаємовідносин з постачальниками. Потрібно зробити своїх постачальників і субпідрядників партнерами у боротьбі за якість, а не звинувачувати їх за неякісну поставку. Підприємство з новим управлінським мисленням навпаки намагається, щоб їх постачальники якомога тісніше співпрацювали з виробником, залучаючи їх вже на початковій стадії розробки нового товару, пропонуючи їм:

а) довгострокові контракти тим, хто може забезпечити якісні поставки точно в строк. Доречно організувати навчання постачальників в себе на підприємстві постачанню точно в строк – «just in time».

Існують інші підходи до покращення взаємовідносин з постачальниками (моральне, матеріальне стимулювання), налагодження дружніх, довірливих, партнерських стосунків.

б) створення сумісних груп з виробничих працівників, маркетологів, які регулярно зустрічаються для обговорення проблем якості

в) видача винагород кращим постачальникам, які стабільно забезпечують якість і точно в строк здійснюють поставки

6) Впровадження системи організації поставки точно в строк за першою вимогою виробника, тобто сировина, матеріали та комплектуючі повинні надходити виробнику безпосередньо перед їх запуском, замість складування

7) Розвиток самоуправління трудового колективу у вирішенні виробничих, соціальних проблем та форм стимулювання праці. Слід більше приділяти увагу постійним, хоча і незначним покращенням у виробничих процесах, ніж чекати крупних реконструкцій, які все й відразу можуть змінити. Крупні прориви – добра мета в науці, теорії, а не в управлінні. Керівники з традиційними поглядами на організацію та управління виробництвом вважають, що вирішальним фактором підвищення якості, ефективності та конкурентоздатності є впровадження принципово нової техніки та технології. І поки вони очікують нових проривів управлінці з новим мисленням успішно обходять їх у конкурентній боротьбі без будь-якої технократичної екзотики, але повсякчасно покращуючи виробничий процес.

Політика постійних та дрібних удосконалень передбачає передачу влади рядовим працівникам, надаючи їм функції прийняття рішень і контролю за процесом виробництва. Звичайно, більшість керівників підприємства намагаються регламентувати кожен крок працівника, в рамках нового управлінського мислення у боротьбі за якість можуть бути використані різні шляхи: від гуртків якості до постачання точно в строк. Головне при цьому, як використовуються ці шляхи і який сенс у них вкладають керівники

8) – використання нових принципів нового управлінського мислення: принципи довіри, чесність, щирість, відкритість, доброзичливість

– реальна участь працівників в управлінні, у т. ч. у вирішенні виробничих питань (самоуправління трудового колективу)

– при аналізі господарської діяльності слід використовувати найбільш значущі показники підвищення ефективності виробництва, а саме:

1. витрати матеріальних ресурсів

2. скорочення запасів

3. прискорення переналадки обладнання

– створення гуртків контролю за якістю повинно логічно розвивати самоуправління в сфері виробництва.