2. Методи управління.

На сучасному етапі використовуються наступні методи управління:

1. адміністративні;

2. економічні;

3. соціально-психологічні.

Адміністративні (організаційно-розпорядні). До них відносяться:

1. видання наказів та розпоряджень для підлеглих підрозділів, виконання яких є обов’язковим.

2. встановлення прав та обов’язків кожного працівника.

Економічні – найбільш вагомі. До них відноситься використання в управлінні економічної самостійності підприємства:

1. розробка податкової політики

2. розробка митної політики

3. розробка фінансової політики (державних бюджетних асигнувань)

4. ціноутворення

5. матеріальна зацікавленість

6. розробка знижок

7. розробка сприятливої зовнішньо-економічної політики тощо.

Сутність економічних методів полягає в тому, що на трудовий колектив вплив здійснюється через систему економічних показників, пов’язаних з системою матеріального стимулювання. Тому при використанні економічних методів управління немає необхідності спонукати трудовий колектив та окремого працівника до впровадження нової продукції чи покращення її якості, до росту продуктивності праці чи економії матеріальних ресурсів. З переходом економіки на ринкові відносини, що забезпечують інтенсивний шлях розвитку, економічні методи управління мають займати домінуюче положення, але їх переважання не означає ігнорування адміністративних методів, особливо з боку держави.

Соціально-психологічні. Це переконання, виховання, що спрямовано на формування гармонійних відносин в колективі, на гарний психологічний клімат; доброзичливе ставлення між членами колективу сприяє підвищенню продуктивності їх праці. При формування робочих груп, бригад використовують рекомендації соціальної психології.

3. Основні напрями удосконалення управління на макро- та мікрорівнях.

Ті радикальні, політичні, соціально-економічні зміни, що відбуваються на Україні, призводять до того, що підприємства опиняються у зовсім новому для них народно-господарському середовищі. Це викликає необхідність змін та удосконалення не лише методів, засобів і стилю управління виробництвом, але й потребує докорінної перебудови організаційної структури управління та місії підприємства.

Основні напрями удосконалення управління:

1. подальша демократизація управління на основі розвитку радикальної соціально-економічної реформи

2. удосконалення планування та прогнозування виробництва

3. удосконалення організаційної структури управління (спрощення, здешевлення апарату управління, зменшення кількості його членів)

4. застосування у плануванні та управлінні економіко-математичних методів, використання електронно-обчислювальної та організаційної техніки і засобів зв’язку

5. удосконалення системи підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки управлінських кадрів

6. поступовий перехід до соціально-психологічних та економічних методів, що забезпечують усвідомлення участі працівників в управлінні виробництвом

7. забезпечення плюралізму (багатогранності), використання багатьох форм власності на засадах корпоратизації (об’єднання) перш за все на середніх та крупних підприємствах та на засадах приватизації переважно у малому бізнесі. Усі форми власності повинні розвиватися на принципах перш за все соціальної та економічної ефективності, заради задоволення суспільних потреб та попиту.

8. Забезпечення демонополізації виробництва

9. Впроваджувати нові принципи управління, прогресивні, у тому числу ті, що використовуються в інших країнах

10. створити правову базу, яка б забезпечувала розвиток нових соціально-економічних відносин з урахуванням особливостей історичного досвіду нашого народу

11. подолання трудового нігілізму (неприйняття, невиконання) та виконання і знання законів