85. Особливості мови творів м. Зерова

Микола Зеров був тонким ліриком і блискучим перекладачем. За його життя вийшло два поетичні збірники: ≪Антологія античної поезії≫ (переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, Марціала) і ≪Камена≫ - збірка оригінальних віршів.Образи сонетів М. Зерова навіюють давні твори, зокрема ≪Слово о полку Ігоревім≫:Я бачив сон. Важенних перел град.На груди сипали мені старому (≪Сон Святослава≫). М. Зеров захоплювався французькими парнасцями; на його поезії найбільше відбився вплив Хосе Марії Ередіа - найбільшого віртуоза сонета у французькій поезі.Найулюбленіший епітет М. Зерова — чорний і в прямому і в переносному значенні, наприклад: «І чорний день десь дзвонить у стремена (Сон Святослава»); «і чорних воєн безпощадна тінь»(«Херсон»); як антонім уживається досить часто епітет білий: «Але ніщо не хвилювало так, Як Фарос твій, твій білий Гептастадій»(«Олександрія»).Чого зовсім не було в поезії М. Зерова, так це червоно-революційної лексики й фразеології. Цього тодішня ідеологічна система не прощала. Постійний творчий пошук, спрямований на реалізацію думок, мрій у сконденсованій формі сонета, спри-яв утвердженню нових мистецьких підхо-дів. М. Зеров постійно наповнював класичний сонет рисами власного пое-тичного стилю. "Сонет – то є архіте-ктурний принцип, а не декорація (..)єсть жанри, які вже поширились, застосувались і живуть, поволі модифікуючись. Такий, наприклад, сонет". Завдяки осмисленню вимог класичної форми, поету вдалося виявити нові відтінки цієї форми в суч-асній поезії. М. Зеров справді постає перед нами в ролі модифікатора сонета. Свіжість та оригінальність авторського мислення спостерігається в нових ідеях, чистоті та милозвучності мови. Базою евфонії є майстерне використання багатогранного природного звучання українських фонетичних груп, внаслідок чого всі звуки вимовляються чисто, чітко та ясно. Серйозна робота над сонетами сприяла уникненню збігу приголосних, повторів слів та висловлювань. Слова у реченнях об‘єднуються за вимогами звукової структурності, фонетичної злагодженості мови. М. Зеров постійно прагнув до милозвучності, звукової гармонійності при доборі слів, ураховуючи не тільки смислову сторону слів, а й ступені їх музикальних відтінків. При цьому поет постійно намагався зберігати в сонетах звичайну розмовну інтонацію, чим досягав неповторного звучання творів. Широке використання фонетичних, лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів мови помітне у всій поетичній творчості М. Зерова. Так, сонет "Суниці" на фонетичному рівні відтворює колорит пейзажних картин, що оточують ліричного героя. Завдяки засобам звукозапису, автор інтонаційно виділяє слова із цими звуками, підкреслюючи їх значимість та емоційну напругу. Звукові повтори сприяють повнішому та виразнішому відтворенню психологічних переживань ліричного героя, який намагається знайти хвилини спокою для своєї душі. Переважаюча алітерація звуку [с] передає моменти психологічного тиску суспільства на авторську свідомість та наростаюче бажання усамітнення з природою:«Од псів гавкучих солодко спочить,Од ницих душ, підступства і тривоги».

86. Проза Валер'яна Пiдмогильного навдивовижу зрима й рельєфна, сказати б сьогоднiшньою мовою, кiнематографiчна. Це глибоко психологiчне письмо, якому пiдвладнi найтоншi порухи людської душi.Кати та суддi, виносячи йому у свiй час страшний вирок, помилилися, думаючи, що мостять йому дорогу в небуття: iз сталiнського мороку й брежнєвського фарисейства чесне i щире слово Валер'яна Пiдмогильного повертається вже назавжди. Пiдмогильний користається символiчними ознаками дiйсностi. Вiн не занурюється у конкретi подiї, не блудить серед подробиць, а просто йде до мети — показати сучасну людину з її непевнiстю, хитаннями, розчаруванням, фаталiзмом, нахилом до мiстики, з її байдужiстю, навiть свого роду тягою до смертi.Революцiйна стихiя в його творах набуває мiстико-мiфологiчного вигляду. Бо ж сама революцiя та її гасла – це великий мiф. А поруч з мiстикою завжди ходить смерть, бо мiстика черпає свою енергiю з потойбiччя. Якщо порiвнювати манеру та стиль Пiдмогильного з iншими вiдомими письменниками, то на думку спадає Достоєвський, Чехов, Андрiй Платонов. З Достоєвським його рiднить зважливiсть до психологiчних експериментiв, тiльки що „жорстокий талант" росiйського письменника пом'ягшено тут лагiдним українським лiризмом; цей лiризм, у свою чергу, рiднить його з Чеховим. Чехiвська манера пробивається подекуди навiть у самiй композицiї оповiдання: „В епiдемiчному барацi", наприклад, автор дає i загальний фон i окремi епiзоди, i поодиноких персонажiв. Ось одна лиш картинка з цього оповiдання. Начальник станцiї, сповнений глибокого почуття вiд перемоги над сестрою Прiсею, вертається вночi додому.

87. Одним з важливих питань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів – позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене лише одним або кількома носіями мови контекстне значення. Поетичне мовлення є джерелом різноманітних мовних інновацій, сферою, в якій виразно розкриваються системні й функціональні можливості мови. Індивідуально-авторські новотвори в сучасному поетичному мовленні посідають помітне місце, і без всебічного вивчення їх не можна говорити про новаторство в поезії взагалі. Пошуки сучасних поетів у галузі індивідуального словотвору мають вплив на розвиток образної системи поезії, збагачують поетичний лексикон, визначають перспективи творення нових номінативних одиниць за певними словотвірними типами, спонукають поетів до подальшого активного використання виражальних засобів мови. У зв’язку з цим особливого значення набуває аналіз фактів, що зумовлюють виникнення і функціонування авторських новотворів. Вивчення оказіональних новотворів поглиблює розуміння природи мови, показує її лексичний шар як динамічну систему, переконує, що творчість П.Тичини виявляється не тільки в опануванні нових тем, у пошуках нових образів, віршових форм, а й у збагаченні мови поезії індивідуально-авторськими новаціями, основне призначення яких – у художній формі відтворити особливості навколишнього світу й пробудити в читача образне мислення.

88. Рильський - художник, митець слова. Образна мова i побудова вiрша допомагають розкрити момент внутрiшнього прозрiння героя. Початок - лаконiчний, крупним планом:

Автор прагне передати словами ритм, мелодiйнiсть незрiвнянної музики великого польського композитора, всесвiтньо вiдомi вальси якого М. Рильський дуже любив. Вже в першiй строфi вiн характеризує звуки шопенiвського вальсу, використовуючи цiлу гаму епiтетiв, пiдсилених порiвняннями: "кокетливо-свавiльнi", "...сумнi, як вечiр золотого дня". Поет припускає у поетичнiй уявi, що звуки вальсу - це переплавлене почуття музиканта, його нещасливе кохання до Жорж Санд; чи, може, це - вiдлуння гiркої розлуки з батькiвщиною. Рильський, використовуючи широку палiтру художнiх засобiв, передає ту повiнь емоцiй, якi народжує в душi людини музика; серед них найбiльше епiтетiв: усмiшка примхлива, срiбна даль, сива невiдомiсть. Таємничiсть музики пiдсилюється риторичними питаннями, що передають емоцiйнiсть автора вiд "нiжного виходу звукiв". Ми розумiємо, що емоцiйнiсть - це спiльна риса для музики i поезiї. Художня палiтра Рильського багата i оригiнальна, що є безсумнiв ним свiдченням неповторного бачення, сприйняття i вiдображення свiту видатним митцем слова.

89. Мова поезії Б.Лепкого ще повністю не вивчена, тай праць, присвячених письменнику та аналізу його творчості, не так вже й багато. Різні причини передували усуненню Б.Лепкого з нашого духовного життя, а найголовнішою була причина ідеологічна, політична, що панувала в нашому інтелектуальному житті майже вісімдесят років. Вільне, об’єктивне ставлення до спадщини поета залишалось лише за кордоном, куди емігрувала значна частина української творчої інтелігенції, яка, маючи вільний доступ до архівів країн Європи, Канади та США, багато Мудрого зробила в плані вивчення нашої духовної спадщини і поінформування наслідками своєї праці як української, так і світової громадськості. Саме в діаспорі з’явилося декілька ґрунтовних досліджень творчого доробку Б.Лепкого, які сприяли об’єктивному розумінню його поезії та прози. Мовою його творів і в діаспорі майже ніхто не займався. Про це свідчать ті досить-таки ґрунтовні дослідження творчості Б.Лепкого, що стали доступними й нам. В них, на превеликий жаль, не знаходимо глибокого аналізу його мови, новаторства його поезій, з якою прийшов він в нашу літературу, щоб збагатити й нашу мову всіма відомими йому мовними художніми засобами. Серед багатства цих засобів поважне місце в його поезії займають метафори, які надавали його віршам особливого звучання, сприяли створенню потрібних йому образів, які б знаходилися у тісному зв’язку з навколишнім світом, внутрішнім, психологічним життям людини і сприяли б емоційному сприйманню його поезій.Тематичний дiапазон цього поета дуже широкий: мирна праця i вiйна, природа i кохання, людськi долi i материнство, рiдна мова - та через усi твори проходить палка любов поета до рiдної землi, до своїх спiввiтчизникiв. Дуже детально змальовує Малишко характери i почуття людей, як у поемах, так i в маленьких (часто сюжетних) вiршах. Iнодi вiн розповiдає нам про цiлий життєвий шлях героя, iнодi - про окремi епiзоди з його життя. Цiле життя ми проживаємо разом з колгоспною ланковою ("Це було на свiтанку") i колгоспним бригадиром Хомою Метеликом ("Урожай") - чесними трудiвниками, закоханими у рiдну землю.