31.«Граматика малороссийского наречия»

О. Павловського (1818).

"Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка", автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики.

У 1818 р. вийшла друком «Граматика малоросійського наріччя» О. Павловського. У ній вперше було запропоновано :

• передавати звук [i], що походив з давніх [о], [е], [ѣ], лише літерою і : гомінъ,

• передавати дзвінкі африкати [dʒ] та [dz] літеросполученнями дж, дз.

Такі правила не залишилися в сучасній орфографії :

• позначення літерою ѣ сучасної літери є : маѣшъ,

• позначення сучасного буквосполучення йо як іо : у іого,

• проривний [ґ] позначався як кг : кгрунтъ,

• етимологічне [шс'я] позначалося як -сься : засміѣсься [засмієшся],

• передача йотованого [о] як іо : у іого,

• етимологічне [чц'і] позначалося як -цьці : печуроцьці,

• етимологічне [т'с'а] передавалося як -цьця : быцьця,

• у кінці слів після приголосної ставився знак твердості : Чмыръ,

• звук [и] передавався літерами ы, и, е : підняты, називаю, шепшина,

• звук [е] передавався літерами ы, е : чырвоный, очеретъ,

паралельно вживалися прийменники зъ та съ : зъ воломъ, съ конемъ.

31. (Вар 1)Граматики та граматичні праці першої половини хіх століття

1818 у Петербурзі надруковано «Грамматика малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського, а 1822 — його ж «Прибавленіе къ ГрамматикЂ малороссійскаго нарЂчія». У них уперше описано фонетичну систему й морфологічну будову живої української мови. Більше в Східній Україні, як і в Росії узагалі, у XIX ст. граматики української мови не з’являлися, українська мова була повністю усунена зі школи й офіційного вжитку, не раз російський уряд забороняв українське друковане слово.

В той же час на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австрії, на початку XIX ст. посилюється увага до рідної мови, виявом чого, зокрема, стало вивчення її граматичної будови. Так, відомий галицький культурний діяч І. Могильницький протягом 1822 — 1824 написав «Грамматику языка славеноруского», у передмові до якої аргументовано, на рівні тогочас. науки, довів самостійність української мови серед інших слов’янських мов.

1846 там же польською мовою вийшла «Граматика руської мови» Й. Лозинського.

1849 у Львові опубл. «Грамматика руского языка» Я. Головацького, яка з усіх до того написаних граматик української мови була найбільш змістовною, у ній на належному тогочасному науковому рівні аналізувалися як загальноукраїнські фонетичні й граматичні явища, так ідіалектні, переважно властиві галицьким говорам.

В Галичині поступово зростає кількість шкіл з українською мовою навчання, для них створюються граматики, серед яких найпопулярніші:

«Граматика малоруського язика для шкіл парафіальних в Галіції» Т. Глинського (1845),

«Граматика руского язика» М. Осадци (1862),

«Методична граматика язика малоруского» П. Дячана (1865),

«Граматика руского языка» О. Партацького (1871),