79.Особливості лексики творів і. Вишенського

Іван Вишенський — палкий захисник церковнослов'янської мови. Її він сприймав як мову виключно культову, однак і в церкві допускав уживання також «простої мови».  У власній творчості І. Вишенський на теми богословсько-догматичні писав церковнослов'янською мовою. Цією лексикою пересипано тексти усіх творів І. Вишенського: «Писание до кн. Василия», «Писание до всьх обще...», «Писание к утькшим...», «Пзвещение краткое», «О єретиках». «Послання львовскому братству», «Позорище мьісленному» (внеокомудрие, благочестие, пришествие, утьшение, вьруяй, рещи, изректи, восприяти і т. д.  І все ж українська лексика в творах І. Вишенського є переважаючою: «Нехай ся не хвалит силный силою своею, богатый богатством своим, премудрый премудростию своєю».  Автор уживає лексику на позначення різноманітних реалій: грошики, хата, вечеря, борщик, черевики, коляда, ярмарок, стан, кривда, порада, колиска, хлопчик, тесля та ін.  У мові творів І. Вишенського наявні неологізми власного творення: златолюбец, скверноначальник, детиноигральский, еребро-дюбец та ін.  Тут можна також простежити і використання народних фразеологізмів.  Порівняння у І. Вишенського досить прості. Базуються вони на народній напівфразеології: «Но нехай ся он, як змия вьет и скачет, "Придет же день господень, яко тать в нощи», «як пустое коло мльїнное».  І. Вишенський — автор розгорнутих метафор: «Видити ли, як дух антихритов, ваши мьхи надув...»  Поширеним словесним засобом іронії в творах І. Вишенського є експресивно колючі прикметникові епітети: «подушкоспалі», «полмисна» (трапеза), «детиноигральский» (розум) та ін.  Особливо широко послуговувався письменник антитезою: «Днесь кат, а завтра священник, днесь кочмар и танцоведец, а завтра богослов и народовец» та ін.  Вплив усної розмовної мови позначиться в галузі дієслівних форм: речемо, хочемо, мусимо, мольте, присмотрьте.  І. Білодід відзначив: «Творчість І. Вишенського відіграла значну ролі, у зближенні традиційної слав'яноруської мови з мовою народною». 

80.Вживання Сковородою в поетичній практиці традиційної книжної мови, що була сумішшю українських, російських і старослов'янських елементів. Історична зумовленість цього явища вияв тут і певної обмеженості письменника, суперечливості його естетичних поглядів.

Орієнтація в творчій практиці Сковороди на зразки народної творчості. Відмінність мови його поетичних тво­рів від тогочасної книжної літературної мови. Широке використання ним народної лексики і фразеології, особ­ливо у пейзажних віршах та в піснях сатирнчно-критичного спрямування. Поетика народної пісні у Сковороди. Композиція його поетичних творів. Емоційна насиченість, оригінальність і різноманітність тропів, лаконізм і афорис­тичність вислову — характерні риси поетичного стилю Сковороди. Видатна роль і значення Сковороди у подальшому роз­витку української літератури на основі народності.

Г.Сковорода і проблема тлумачення тексту: Сковороди властивий універсальний алегоризмГ. Сковорода застосував дидактичний прийом трансформації смислів у тексти-відповіді і діалогічну мову для передачі етичної суті явищ. Використання прямої, відкритої діалогічної форми викладу свідчить, що автор передбачав у читача низку питань.цю форму використовував як засіб раціоналізації думкиСемантично складними, багатоплановими є тексти-притчі.Глибинний смисл тексту виражений не лексикою природної мови, а засобами вторинної системи шляхом перетворення образів у символи. Символами він уважав образи, які означають не тільки певні явища, а містять у собі вказівку на щось інше — на таємне значення, можливо, навіть протилежне предметному"Метафорична форма Г. Сковороди неодноразово була предметом на­укового аналізу його творів. Малося на увазі, що метафора є різновидом тропу, в якому окремі слова, або вирази зіставляються за збіжністю їхніх значень або за контрастом. Це положення цілком справедливе, якщо застосувати його до мови байок, написаних Г. Сковородою.Метафоризм мови Г. Сковороди відображений уже в назвах його творів: "Наркіс", "Кольцо", "Благодарний Еродій", "Діалог Имя ему — потоп зміин", "Книжечка о чтеніи священнаго писанія, нареченна Жена Лотова", "Книжечка, называемая sile nus Aclibiadis, сирЪче Икона Алківіадская"

Окремо можна розглядати проблему перекладу текстів Г. Сковороди сучасною мовою. Очевидно, що суто літературний підхід, який передбачає лише розуміння перекладачем мови творів мислителя і володіння вчасною літературною мовою, буде недостатнім. Це пояснюється тим, іщо смисл текстів Г. Сковороди суттєво залежить від контексту (насамперед культурно-понятійного контексту XVIII ст.) і при цьому не має безпосереднього мовного виразу в тексті. Особливу увагу треба звертати на слова і поняття, які з перебігом часу і культурними змінами змінили свій зміст, І втратили у сучасній мові притаманне їм смислове навантаження або одер­жали нові коннотації. Це ж стосується архаїзмів та слів, слововжиток яких можна зрозуміти лише текстуально.