59. Найважливіші словники української мови новітньої доби. Словник української мови в 20 томах.

У 60-80-х роках певних успіхів досягло українське мовознавство, особливо практичне. Зусиллями лексикографів Інституту мовознавства ім. О. Потебні НАН України було створено і в 1968 р. видано тритомний «Російсько-український словник». У 1963 р. закінчено публікацію шеститомного «Українсько-російського словника». Вийшли друком українсько-англійські й англо-українські, українсько-німецькі й німецько-українські, українсько-французькі й французько-українські, болгарсько-український, чесько-український словники. За межами нашої країни побачили світ також українсько-словацький і словацько-український, українсько-чеський, угорсько-український і українсько-угорський, українсько-румунський і румунсько-український, українсько-хорватський або сербський і хорватсько- або сербсько-український словники, українсько-білоруський словник. Видавалися термінологічні словники з фізики, гірничої справи, геології, /375/ математики, гідротехніки, машинознавства та загального машинобудування та ін. Не все тут було гаразд — проглядалася тенденція до русифікації української термінології, і все ж ці лексикографічні праці сприяли поширенню української мови в науці. Декілька одномовних і перекладних словників відбили багатство української фразеології. Лексика Т. Шевченка представлена в «Словнику мови Шевченка» (1964 р.). Не обійшли мовознавці увагою й історичну лексику — видано «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (1977-1978 рр.). Українське мовознавство прикрашає «Етимологічний словник української мови», видання якого на сьогодні поки що не завершене. Видавалися і видаються орфографічні, орфоепічні, інверсійні та інші словники-довідники. Вершинним поки що досягненням української лексикографії є одинадцятитомний «Словник української мови» (1970-1980 рр.), реєстр якого нараховує понад 134 тисячі слів. Широко розгорнулися дослідження в галузі української ономастики, особливо гідронімії.

Словник української мови в 20 томах (СУМ-20) — академічний тлумачний словник української мови, видання якого розпочато у 2010 році видавництвом «Наукова думка».

Головний науковий редактор — Русанівський Віталій Макарович (1931—2007).

Науковий керівник проекту — Широков Володимир Анатолійович.

Установа-видавець — Український мовно-інформаційний фонд НАН України.

Укладання словника здійснювалося на базі комп'ютерної лексикографічної системи, розробленої в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України.Двадцятитомний «Словник української мови» успадкував форму попереднього одинадцятитомного академічного «Словника української мови» (1970—1980). Відтак для кожного з наведених у словнику значень вказується принаймні одна «ілюстрація» або приклад слововживання з художньої, наукової, науково-популярної чи навчальної літератури, а також журналів, газет, Інтернету і мови реклами.На відміну від одинадцятитомного словника до списку цитованих авторів було включено майже 200 нових імен, які повністю або частково замовчувалися у радянські часи (наприклад, Емма Андієвська, Богдан-Ігор Антонич, Василь Барка, Борис Грінченко, Іван Дзюба, Майк Йогансен, Ліна Костенко, Євген Маланюк, Тарас Мельничук, Іван Огієнко, Валер'ян Підмогильний, Улас Самчук, Василь Стус та ін.) чи утвердилися в українській літературі вже після завершення видання одинадцятитомного словника (Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Марія Матіос, Юрко Покальчук, Василь Шкляр та інші).При укладанні словника, лексикографи керувалися принципом «лексикографічної замкненості»: усі слова, що вжито у поясненнях слів також мусять бути у реєстрі словника.До кожного тому словника у кінці додано покажчик словосполучень та список реєстрових слів.