§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів

Чинне законодавство передбачає адміністративну відпові­дальність за окремі види фінансових правопорушень. До та­ких правопорушень, за які Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення встановлено адміністративну відпові­дальність, належать, зокрема: порушення правил про валютні операції (ст. 162); ухилення від подання декларації про доходи (ст. 164¹); порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164²); несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164⁴); незаконне розголошення або використання інформації, що становить бан­ківську таємницю (ст. 164¹¹); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164¹²); ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального стра­хування України платників обов’язкових страхових внесків і порушення порядку обчислення й сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165¹); порушення порядку формування та за­стосування цін і тарифів (ст. 165²); порушення строку реєст­рації як платника страхових внесків до Фонду загальнообо­в’язкового державного соціального страхування України на ви­падок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків (ст. 165³); порушення законодавства про загальнообо­в’язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які зумови­ли втрату працездатності (ст. 165⁴); ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або непов­на сплата страхових внесків, а також порушення порядку ви­користання страхових коштів (ст. 165⁵); порушення банківсь­кого законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загро­жують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166⁵); порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної осо­би (ст. 166⁶); протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку (ст. 166⁷); здійснення банківської діяльності без банків­ської ліцензії (ст. 166⁸); порушення законодавства щодо запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом (ст. 166⁹).

Справи про правопорушення в сфері фінансів розглядають уповноважені на те посадові особи органів державної конт­рольно-ревізійної та податкової служб, Національного банку, органів Пенсійного фонду України й Фонду соціального стра­хування України, Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку, Державного департаменту фінансового моніто­рингу Міністерства фінансів України, а також суди.

Глава 32 Управління зовнішньоекономічною діяльністю

§ 1. Організаційно-правові засади управління зовнішньоекономічною діяльністю

Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополі­тичну діяльність України спрямовано на забезпечення її на­ціональних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами та норма­ми міжнародного права.

З метою забезпечення всебічного розвитку на взаємо­вигідній основі економічних відносин з іншими державами в Україні здійснюють правове регулювання всіх видів зовніш­ньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки й техніки, еко­номічні зв’язки в сфері будівництва, транспорту, експедиторсь­ких, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківсь­ких операцій, надання різних послуг. Засади зовнішньоеконо­мічної діяльності визначають виключно закони України (п. 9 ст. 92 Конституції України), а організовує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України Кабінет Міністрів України (п. 8 ст. 116 Конституції України).

Правові, економічні та організаційні засади зовнішньоеко­номічної діяльності визначено в Законі України «Про зовніш­ньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.¹ й одержали розвиток у деяких інших законодавчих актах. Основними в зовнішньоекономічній діяльності є принципи: суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва; юридичної рівності й недискримінації; верховенства закону; захисту інте­ресів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; еквівалент­ності обміну, недопустимості демпінгу під час ввезення та ви­везення товарів. Законом також визначено: суб’єктів зовніш­ньоекономічної діяльності та їх право на її здійснення; види зовнішньоекономічної діяльності та засади її державного ре­гулювання; спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності; основи економічних відносин України з іншими державами й міжнародними та міжурядовими організаціями; загальні засади відповідальності суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності.

Прийняття цього Закону створило умови для активізації зв’язків української економіки зі світовим господарством, за­безпечення захисту прав громадян, господарюючих суб’єктів та державних органів і додержання ними законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності. При цьому є всі підстави говорити про те, що в цій сфері державної діяльності постійно проводять інтенсивну роботу, а її параметри охоплюють еко­номічні взаємовідносини практично з усіма країнами світу.