2. Роль судової практики у регулюванні господарських правовідносин

Питання ролі судової практики залишається дискусійним і в господарському праві. Офіційно не визнаний судовий прецедент, як джерело, однак в науці та практиці давно панує вплив судових рішень на формування загальнообов’язкових правил поведінки, зокрема у сфері господарювання.

Україна є учасником Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де погодилась на застосування процесуальних механізмів, які у свою чергу припускають використання судового прецеденту, як джерела права.

Рішення Конституційного Суду України усувають прогалини у праві, та можуть бути поширені на аналогічні за юридичним змістом норми інших актів законодавства.

Законодавство має чималу кількість оціночних понять та неточностей, зміст, поняття та суть розкриваються постановами Пленуму Вищого господарського суду. Більшість листів, рішень вищих судових установ та позиції Верховного Суду є фактично джерелом права при розгляді справ для всієї системи судових органів за принципом: «аналогічні справи мають розглядатися аналогічно».

Наприклад, господарсько процесуальне право в деяких випадках прямо вказує на використання в процесуальній діяльності судових прецедентів, зокрема ст.. 111 – 16 Господарсько процесуальний кодекс.

Щодо рішень Конституційного суду України, то норми, які підлягають перевірці на конституційність завжди є конкретною нормою, але висновки суду мають, як правило, більш загальне значення і можуть бути поширені на аналогічні за юридичним змістом норми інших актів законодавства. У зв’язку з цим правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України, можуть розглядатися як судові прецеденти, які заповнюють прогалини в законодавстві і формують судову практику, забезпечуючи її однаковість.

Практика та наука вже давно йдуть шляхом закріплення судового прецеденту, як джерела права, однак, як відомо « право створює час, а не люди». На практиці зустрічаються непоодинокі випадки застосування судового прецеденту, тепер залишається одна проблема – належного його закріплення як джерела права на законодавчому рівні.

2. Нормативний договір як джерело господарського права та міжнародно-правове регулювання відносин у сфері господарювання

Нормативним договором є угода двох і більше суб’єктів, які встановлюють права та обов’язки як загальні правила поведінки на майбутній час для невизначеного кола суб’єктів.

У юридичній доктрині розрізняють внутрішньодержавні та міжнародні нормативні договори.

Щодо внутрішньодержавних договорів, то такі договори ґрунтуються на волевиявленні сторін, де одна сторона, як правило, економічно сильніша іншої, наприклад це договори приєднання, правила біржової торгівлі, договори перевезення, договори банківського рахунка тощо. Положення про договір, як самостійне джерело господарського права міститься у ст.. 174 ГКУ, якою прямо передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. З цього положення випливає висновок про те, що ГКУ закріпив обмеження у використанні до горову, як самостійного джерела регулювання господарських відносин – адже не може протирічити діючому закону, з чого випливає, що сторони не мають права відступати від закону і врегульовувати свої відносини договором на власний розсуд, якщо ці відносини врегульовані законом.

Щодо міжнародних нормативних договорів, то вони займають особливе місце в системі джерел господарського права, адже чинними вважаються міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Найбільш важливими серед таких є :

• Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.;

• Конвенція ООН 1980р. про міжнародний договір купівлі - продажу;

• Вашингтонська конвенція 1965 р. про врегулювання інвестиційних спорів між державами і особами інших держав.

Чинні міжнародні договори після надання Верховною радою України згоди на ратифікацію, такі договори стають частиною національного законодавства, при цьому варто відмітити, що якщо положенням міжнародного договору, який в установленому порядку набрав чинності, суперечить нормам відповідного законодавчого акту, то застосовуються правила міжнародного договору ( відповідно до ст.1 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року). А ч.2 ст. 9 передбачає, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе після внесення відповідних змін до Конституції.

Отже, міжнародні договори посідають особливе місце серед джерел господарського права, однак проблема полягає у тому, що Україна на сьогоднішній день не ратифікувала ряд конвенцій і інших документів міжнародного значення, які б врегулювали належним чином ряд проблем та прогалин вітчизняного законодавства, серед них: Конвенція ООН про уступлення дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі 2001 р.; Конвенція про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах 2005 р. тощо.

Висновки

Отже, мета, яка була поставлена роботою досягнута. Проаналізовані джерела господарського права, зокрема:

• досліджено питання співвідношення «джерело» та «форма» права;

• визначено поняття «джерела» та «джерела господарського права»;

• проаналізовано Конституцію України у сфері регулювання господарювання;

• досліджено Господарський кодекс – як основне джерело господарського права;

• визначено співвідношення норм Цивільного та Господарського кодексу України;

• розглянуто систему законодавства господарського права;

• досліджено правовий звичай, як джерело;

• досліджено нормативні договори та міжнародне регулювання господарських правовідносин.

Виходячи із всього вище зазначеного, висновки наступні:

• питання «джерела господарського права» є складним та дискусійним;

• не має єдиного підходу до визначення «джерело господарського права» та його класифікація;

• Конституція України не закріплює належним чином основні положення у сфері господарювання;

• Господарський кодекс України має чималу кількість банкетних статей, колізії, відсутність повного врегулювання сфери господарювання;

• Господарський кодекс України не розкриває основного змісту регулювання господарських правовідносин, містить лише поверхневі загальні положення, не відповідає сучасним умовам розвитку сфери господарювання;

• залишаються неурегульованими ряд положень Господарського і Цивільного кодексів;

• нагромаджена система законодавства;

• належним чином не закріплене положення щодо звичаю, відсутне визначення на рівні ГКУ;

• невирішеність питання щодо місця звичаю ділового обороту у ієрархії юридичної сили джерел господарського права;

• роль судової практики має двозначне положення;

• господарське законодавство не приведене до належного стану та до відповідності міжнародним нормам;

• не ратифіковані ряд важливих міжнародних документів

• та інші проблеми джерел господарського права.

Використані джерела