2. Загальна характеристика джерел господарського права

   1. Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання

Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання здійснюється на основі єдиного нормативно правового акту – Конституції України (далі – КУ), яка визначає загальні принципи здійснення господарської діяльності. Так, згідно ст.. 42 КУ кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час, підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Норми КУ є нормами прямої дії, що означає конституційні права та свободи підприємців такими, що діють безпосередньо. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону, чи іншого нормативно правового акту з точки зору його відповідності КУ, як акта прямої дії ( відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01 листопада 1996 р.№ 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Ст.5 Господарського кодексу ( далі – ГК) закріплює положення, відповідно до якого правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання, економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної незалежної демократичної соціальної правової держави щодо:

• забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України ( ч.4 ст.13 КУ);

• право власності Українського народу на земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України,природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах, визначених КУ (ч. 1 ст..13 КУ);

• право кожного громадянина користуватися природніми об’єктами права власності народу відповідно до закону (ч.2 ст.13 КУ);

• забезпечення державного захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині та суспільству (ч. 4 ст. 13 КУ);

• право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст..41 КУ);

• визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 13 та 41 КУ);

• економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст.. 42 КУ);

• забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (ст..42 та 92 КУ);

• забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України (ст..43 та 92 КУ);;

• забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів (ст..43 та 92 КУ);

• взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст..18 КУ);

• визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст.. 8 КУ)

Отже, проаналізувавши всі положення конституційних основ правопорядку у сфері господарювання можна визначити, що Конституція України містить ряд важливих норм, які знаходять свою точну деталізацію у ряді нормативно - правових актів, зокрема в положеннях Господарського кодексу України.