2. Господарський кодекс України як найважливіший акт регулювання господарських правовідносин. Питання співвідношення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України

Прийняття Господарського кодексу України від 16.01.2003 року, який набув чинності з 01.01.2004 року (далі – ГКУ) розпочав новий виток становлення та розвитку господарського права не тільки як газулі права, але й як науки. Ідея прийняття ГКУ виникла в результаті усвідомлення тієї обставини, що сфера господарювання вимагає не тільки приватно - правового, а й публічно - правового регулювання, а також неспроможності Цивільного кодексу належним чином врегулювати всі відносини, пов’язані з господарською діяльністю.

Раніше, при розробці ГКУ його супротивники, зокрема цивілісти С. Головатий, Я. Шевченко, О. Підопригора й інші стверджували, що такий акт призведе до відходу від ринкових умов господарювання, до повернення адміністративно – командної системи управління економікою. Однак дивлячись на практику його застосування можна відмітити, що він відповідає загальносвітовим ринковим механізмам та регулює належним чином сферу господарювання.

ГКУ – результат багаторічної роботи вчених і практиків, яким вдалося систематизувати невідоме досі, суперечливе, врегульоване неналежним чином законодавство. Проте варто відмітити про бланкетність норм ГКУ, яка на мою думку, виступає проблемою господарського права, адже накопиченість великої кількості законів та інших нормативно - правових актів свідчить не про якість врегулювання відносин, а навпаки, про неспроможність ГКУ належним чином врегулювати господарські відносини та ускладнюють його застосування. У науці чимало науковців схиляються до тієї точки зору, що ГКУ містить основні положення, кожна з яких деталізується окремим законом. Однак, я вважаю, що ГКУ в такій ситуації, коли він не спроможний врегулювати відносини, які стрімко розвиваються, постає необхідність прийняти його в новій редакції, чи взагалі новий, який би увібрав в себе всі акти в сфері господарського законодавства, які є сьогодні, та спростив як користування, так і застосування тих чи інших норм.

Є недоліки з приводу некоректності деяких положень, зокрема ст..207 ГКУ застосовує поняття недійсності господарського зобов’язання, хоча слід було б застосовувати поняття недійсності господарського правочину. Більшість цих недоліків пов’язана з неузгодженою позицією законотворця при укладенні цивільного і господарського кодексів.

Однак є і позитивні риси, зокрема ГКУ інтегрував майнові та організаційні відносини у сфері господарювання, оскільки вони були такими, що виходили за межі компетенції Цивільного кодексу. До таких можна віднести: порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання, ліцензування та патентування, дозвільні процедури торгової та іншої діяльності, сфера державного впорядкування цін, антимонопольна політика, стандартизація та сертифікація, державні закупівлі тощо. ГКУ відокремлює господарську діяльність, що має систематичний, професійний характер, у рамках самостійного правового механізму, відмінного від механізму здійснення загально цивільних прав. З прийняттям ГКУ скасовано ряд законів, вперше сформульовано ряд визначень, які мають важливе значення для правильного розуміння того чи іншого інституту господарського права. Зокрема, вперше визначається система заходів господарсько - правової відповідальності, санкції за порушення у сфері господарювання тощо.

Щодо питання співвідношення Цивільного і Господарського кодексів, то така проблема постала одразу ж після прийняття останнього, а саме постало питання їх спільного застосування, адже чимало норм співпадали, або навпаки, створювали протилежні відмінності, колізії. Наприклад, ст.189 та 198 ГКУ передбачає, що грошові зобов’язання можуть виражатися у національній валюті, а ст.256 Цивільного кодексу (далі – ЦКУ) – допускає іноземну валюту.

Сьогодні більшість проблем спільного застосування норм ЦКУ та ГКУ вирішені. Цьому сприяв Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України». В цьому Листі йдеться про рекомендації суддям та іншим суб’єктам правозастосування щодо вирішення питання різного змісту норм ЦКУ та ГКУ. Відмінність у змісті приватноправових норм ГКУ стосовно норм ЦКУ слід розглядати як особливість, притаманну господарським правовідносинам у порівнянні з загальноцивільними, тобто, за умови конкуренції між нормами ГКУ та ЦКУ пріоритет мають норми ГКУ, які становлять особливість регулювання господарських відносин. Варто також відмітити, що застосування ЦКУ у сфері приватногосподарських відносин здійснюється в частині, яка не врегульована нормами ГКУ, наприклад, ГКУ в окремих нормах прямо орієнтує на можливість застосування норм ЦКУ, зокрема це ст.55, 56, 92, 17, 162, 175, 179, 181, 193, 196, 202, 262, 291, 305, 317, 350 ГКУ тощо.

Таким чином, норми ЦКУ заповнюють всі прогалини в господарсько - правовому регулюванні приватногосподарських відносин; у разі, коли норми ГКУ суперечать нормам ЦКУ, слід застосовувати ГКУ, адже він характеризується як спеціальний у даних відносинах.

Стосовно цього питання висловився В.Я. Карабань, який відмітив, що норми ГКУ, що регулюють публічні відносини у сфері господарювання, не конкурують з нормами ЦКУ, оскільки за своїм змістом виходять за межі приватноправового механізму регулювання ЦКУ.