20

Киця Олена Сергіївна

студентка І курсу магістратури

ІІІ потік 13 група

Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права

Вступ

1. Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права та їх класифікація.

2. Господарське законодавство:

   1. Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання;

   2. Господарський кодекс України як найважливіший акт регулювання господарських правовідносин. Щодо питання співвідношення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України;

   3. Закони і підзаконні акти, локальні нормативні акти, які регулюють питання господарювання.

3. Звичай ділового обороту (правові звичаї) як джерело господарського права

4. Роль судової практики у регулюванні господарських правовідносин

5. Нормативний договір як джерело господарського права та міжнародно-правове регулювання відносин у сфері господарювання

Висновки

Використані джерела

Вступ

У сучасних умовах наша держава переживає важливі та необхідні зміни, пов’язані не лише зі становленням правової держави, а й з інтеграцією її у європейський простір. Це зумовлює нагальну необхідність належного врегулювання всіх сфер життя, а також вдосконалення та оновлення законодавства, яке буде приведено у відповідність до вимог європейських стандартів. Не є виключенням і відносини в сфері господарювання, які потребують як упорядкування, так і належного врегулювання відповідно до сучасних умов розвитку даних відносин. В цьому контексті вважаю за необхідність дослідження джерел господарського права, як невід’ємної частини господарської науки загалом, адже питання розуміння джерел права залишається дискусійним і зараз.

У даній роботі маю за мету дослідити поняття джерел господарського права, визначити його складові, дати коротку характеристику кожного джерела господарського права, визначити роль звичаю ділового обороту та судової практики в регулюванні відносин у сфері господарювання.

Дана робота ґрунтується на теоретичних працях представників як вітчизняної так і зарубіжної юридичної науки, зокрема: О.А. Беляневич, О.М Вінник, В.С. Воронко, В.К. Мамутов, С.В. Несинова, О.П. Подцерковний, Т.С. Чебикіна та інші.

1. Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права та їх класифікація

В сучасній юридичній літературі питання співвідношення цих категорій є доволі дискусійним, адже до початку 90х років ХХІ ст.. категорія «форми» і «джерело» права ототожнювалися і визначалися як загальне – «джерело» та одиничне «форма». Сьогодні ж існують кілька підходів до цього питання, зокрема – одні вчені вважають, що «джерело» - це загальне поняття, а «форма» - має ознаки спеціального, інші, навпаки, що як одне так і друге є самостійними, а треті – ототожнюють ці категорії.

Для того, щоб краже зрозуміти ці категорії, звернемося до історії. Термін «джерело права» вперше було введено у науковий обіг ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони ХІІ таблиць «джерелами всього публічного і приватного права», оскіль­ки вони вважалися давньоримськими правознавцями витоками чинного на той час права.

Поняття «джерела права» нерідко використовується в літературі у розумінні «джерела пізнання права». Цим поняттям охоплюється все те, що містить відомості, які дають можливість пізнати зміст та осо­бливості права різних країн у різні історичні періоди. В цьому значен­ні джерелами права виступають тексти законів, записи звичаїв, судові справи, промови видатних юристів, літописи та історичні хроніки, археологічні пам' ятки тощо. 

Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визначали зміст цього поняття. Позитивіс­ти вважали, що джерелом права є позитивні, створені державою нор­мативні приписи, які захищаються її примусовою силою. Прихильни­ки нормативістської школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній нормі («грунднормі»), що і дає початок усьому праву. Всі правові норми виводяться з «грунднорми», при цьому кожна вища за юридичною силою норма є джерелом для нижчої, що їй підпорядкована: конституція є джерелом законів, закони — джерелом судових рішень та інших індивідуальних актів. Представники психологічної школи права розглядали право лише як явище людської психіки. Вони дійшли висновку про те, що так звані «джерела права» (звичаєве право, законне право тощо) є не чим іншим, як «самим правом, видом позитивного права, різновидом пра­ва». Прихильники соціологічного напрямку в правознавстві вважали джерелами права соціальну і юридичну практику.

В радянській правовій науці спочатку сформувався матеріалістич­ний підхід до пояснення джерел права, під якими розуміли матеріаль­ні умови життя суспільства, спосіб виробництва, рушійні продуктивні сили та ін. Матеріалістичний підхід поступово трансформується у формально-матеріалістичний, а згодом — у суто формалістичний підхід до поняття «джерело права». Під останнім починають розуміти зовнішню форму виразу права, що призводить до ототожнення понять «форма права» та «джерело права». Вперше складний термін «джере­ло (форма) права» було введено в науковий обіг у середині 80-х років ХХ ст. При цьому в літературі застерігалося проти повного ототожнен­ня цих категорій і вказувалося, що застосування поняття «джерело» розкриває не сутність питання, а є даниною юридичній традиції, що зберігається в галузевих юридичних науках, які використовують цей термін для назви того, що сучасна теорія права виражає поняттям «форма».

Щодо поняття «форма» права, то вона вказує на те, що право як соціальне ціле має власний зміст, який становлять правові норми та принципи, що пов' язані між собою та утворюють відповідну структуру права — су­купність правових норм, інститутів, галузей права. Зміст права формується внаслідок повторювальності певних суспільних відносин і визначений наперед конкретно-історичними умовами, тенденціями та перспективами розвитку суспільства. Зміст права порівняно з фор­мою права має визначальне значення.

У сучасній теорії права категорія «джерело права» визначається у декількох значеннях:

• в історичному значенні характеризується як сукупність історичних документів та пам’яток права, які визначають особливості процесу виникнення і становлення права;

• в матеріальному значенні характеризується як сукупність економічних відносин та матеріальних факторів, що впливають на функціонування права та обумовлюють його розвиток;

• в ідеологічному значенні характеризуються як сукупність категорій та понять, які складають правову ідеологію як частину ідеології суспільства;

• в політичному значенні складають політичні погляди, ідеї та інтереси, які потребують правової форми виразу;

• у формальноюридичному значенні це спосіб зовнішнього прояву права, що визначає способи документального закріплення правових норм в тексті юридичних документів.

Виходячи із останнього значення, на мою думку, ми визначаємо належність національної правової системи до відповідної правової сімї і саме у цьому значенні категорія «джерело» та форма «співпадають». Наглядним підтвердженням даного висновку є вживання у сучасній юридичній літературі виразу « джерело (форма) права».

Отже, під джерелом (формою) права розуміють спосіб зовнішнього виразу права (змісту загальнообов’язкових правил поведінки), шляхом офіційного встановлення (санкціонування) чи закріплення правових норм в тексті певних юридичних документів, які виражають юридичну силу норм та ступінь її обов’язковості.

До основних джерел (форм) права відносять:

• правовий звичай

• судовий чи адміністративний прецедент

• нормативний договір

• нормативно - правовий акт.

Щодо поняття «джерел господарського права» та класифікації, то в доктрині також не має єдиного і повного визначення та підходу. Наприклад, С.І. Юшина під джерелом господарського права розуміє зовнішню форму вираження правотворчої діяльності в галузі господарювання держави за допомогою якої воля законодавця ( нормотворця0 стає обов’язковою для виконання; а до соновних джерел відносить:

• нормативно – правовий акт

• підзаконні акти

• міжнародні договори

• судова практика

• звичай

• локальні акти.

А О.П. Подцерковний під джерелом господарського права розуміє зовнішню форму виразу правил поведінки у сфері господарювання, загальнообов’язковість, що забезпечує їх, і регулятивна дія; до джерел зокрема відносить:

• господарське законодавство

• нормативні договори

• судову практику

• діловий звичай

• юридична доктрина.

Виходячі із всього вищезазначеного пропоную визначати джерело госпорадського права – як зовнішню форму виразу загальнообов’язкових правил поведінки у сфері господарювання, що приймаються чи санкціонуються спеціально уповноваженим на те органом з метою регулювання цих відносин, а також передбачені санції, у разі порушення даних норм.

Щодо класифікації, то вважаю доречним включення наступних положень:

• Конституція України;

• Господарський кодекс України;

• міжнародні договори;

• закони та підзаконні акти;

• локальні акти;

• звичай ділового обороту;

• судова практика.

У своїй сукупності джерела господарського права визначають рамки юридично значущої поведінки суб’єктів господарювання, а отже розглянемо кожну із цих категорій.