1. Вашингтонський консенсус: особливості застосування в Україні

Теоретична модель, запропонована МВФ для країн Латинської Америки

Основні принципи

1. Прискорена приватизація

2. Лібералізація ціноутворення

3. Відкриття економіки

4. Гіперінфляція

5. Пріоритетність макроекономічної стабілізації

6. Ставка на зовнішні запозичення як основний руший економ. зростання

7. 2. Географічна і галузева структура прямих іноземних інвестицій

8. Державний комітет статистики зафіксував у 2002 році рекордний для України показник залучення прямих іноземних інвестицій у $1,07 млрд., що на 32% перевищує обсяги 2001 року.

10. Галузева структура іноземних інвестицій визначається значною диференціацією. Більше 60 % іноземних інвестицій зосереджено у п'яти галузях - харчовій промисловості, внутрішній торгівлі, машинобудуванні, фінансах та паливній промисловості. Безпосередньо в 2000 році до галузей промисловості надійшло лише близько 42 % прямих іноземних інвестицій, тоді як у внутрішню та зовнішню торгівлю було вкладено 31,7 %.

11. У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість - 15,7%, торгівля 15,6%, фінансова сфера - 8,5% та машинобудування - 8,0%. - бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Привабливим є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування.

13. Росіяни мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування і фінансовий сектор. При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

15. Нерівномірною є регіональна структура залучення іноземних інвестицій. Так, понад третину інвестицій зосереджено у м. Києві та чотирьох найбільш "привабливих" областях - Київський, Донецькій, Львівській та Полтавській було вкладено 82,4 % усіх прямих іноземних інвестицій в Україну. Причому протягом 2000 року в Київ було вкладено 45,6 % всіх прямих іноземних інвестицій в Україну. За обсягами прямих іноземних інвестицій на одну особу місто Київ є явним фаворитом ($705 на особу). Це свідчить, зокрема, про велике значення, яке надають інвестори інфраструктурному та економічному розвитку регіону. Негативна динаміка спостерігається в Харківській та Черкаській областях.

17. в Україні було розпочато найбільший за кількістю робочих місць інвестиційний проект в Європі – німецький концерн „Леоні” 2002 - для автомобілів Опель. Всього у виробництво, на якому працюватимуть близько 4 тисяч осіб, буде інвестовано 40 млн. євро. А рівень залучення іноземних інвестицій на одного мешканця Чехії ($3603), Словенії ($2754) чи Естонії ($2647) найближчим часом залишиться для України ($111) недосяжним.

19. Нерезидентами США за останні 10 років було вкладено в українську економіку 16,9% загального обсягу, Великобританії 9,6%, Нідерландів –7,5%. Російські компанії - 6%. Однак, найбільші обсяги ПІІ (17,6%) надійшли у вітчизняну економіку з „офшорів”: Кіпру ($603 млн.) та Віргінських островів ($337 млн.).

21. Спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку

22. Станом на 1 травня 2003 року на території із спеціальним інвестиційним режимом залучено $1 млрд. інвестицій, з яких 37,5% іноземного походження. Таким чином, у СЕЗ та ТПР, які займають понад 10% території України, вкладено менше 7% всіх іноземних інвестицій. Це пояснюється зокрема алогічним розміщенням територій пріоритетного розвитку в депресивних територіях в розрахунку на те, що інвестор власними силами розвиватиме інфраструктуру. Зазначимо, що протягом останніх років зростає частка вітчизняних інвестицій. Так, якщо за 2000 рік вона склала 48% загальних інвестицій, то станом на 1 травня 2003 р. вона зросла до 63%.

24. Основні сектори росту

25. Двигуном економічного зростання, що триває в Україні протягом останніх 5 років, оглядачі визнають сектори, що значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування, телекомунікації та харчова промисловість. Водночас вагомою є роль експортоорієнтованих секторів – металургії та хімічної промисловості, - які бурхливо зростали завдяки сприятливій ситуації на зовнішніх ринках.

Основні системні наслідки економічного спаду 1992-1999 рр.

Народногосподарський комплекс України історично орієнтувався на максимальне включення до загальносоюзного подiлу працi. Згiдно з останнiм Україна як республiка СРСР була виробником палива, енергiї, хімічної сировини, металу, металомiстких виробів, продукції оборонно-промислового комплексу. На частку товарів народного споживання припадало всього 29 % промислової продукцiї. Наслiдком внутрісоюзної спецiалiзацiї української економiки став також високий ступiнь монополiзацiї виробництва: на початку 90-х років 75-80 % промислової продукцiї вироблялося на пiдприємствах-монополiстах.

Орiєнтацiя на союзних споживачів зумовила специфiку експортної продукцiї, значна частка якої потребувала для збуту саме внутрішнього ринку СРСР i користувалася слабким попитом на свiтовому.

Економiка України мала високий ступiнь енергозалежностi: на 90-95 % вiд зовнiшнiх поставок нафти, 75 % - природного газу. Специфiка енергоносiїв полягає саме в тому, що вони беруть участь у виробництвi всiх видiв продукцiї.

Об'єкт економічної стратегії в Україні на початку періоду трансформації характеризувався складною і недосконалою структурою, великою кількістю неузгоджених чинників розвитку, що мають різну природу.

Унаслідок цього 1990-1994 рр. стали періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння. Скорочення ВВП склало за цей час 46,5 %, промислового виробництва – 40,4 %. Головними чинниками спаду стали: радикальні інституційні зміни; руйнування СРСР та РЕВ і обвальний розрив економічних зв’язків; наслідки системної кризи народного господарства СРСР; успадковані структурні деформації; технологічна криза, застаріла технологічна база, витратність економіки; складна екологічна ситуація. Надмірний негативний вплив цих чинників став можливим через значну розбалансованість економічної стратегії, неузгодженість її елементів. Ефективність економічної стратегії на цьому етапі може бути оцінена як вкрай низька.

З 1989 по 1996 рр. рівень ВВП упав в три рази (36-38 млрд дол.), а ВВП на душу населення до 700-750 дол. на рік, що в півтори, два рази нижче, ніж в таких країнах, як Алжир, Колумбія, Ямайка, Папуа Нова Гвінея.

Динаміка ВВП показує, що антиінфлящйна політика 1994р., що практично паралізувала кредитно-фінансову, а разом з тим і виробничу діяльність, була однією з причин прискорення падіння ВВП, який знизився за 1994 р. на 23 % за офіційними даними і більше.

Таким чином, процес падіння виробництва в Україні носив характер стихійного саморуйнування економіки, що підштовхувався помитками уряду. Помилковість нашої монетарної політики полягає в тому, що у нас намагалися боротися з наслідками, а не причина .й . Політика уряд}' не збігається з реальним економічнім становищем країни.

Важка промисловість

За п'ять років незалежності Україна практично позбавилася цілих галузей, наприклад таких, як виробництво деяких видів побутової техніки.

Проблема великої промисловості сьогодні залишається не вирішеною. Більшість заводів та фабрик простоюють, внаслідок чого мас місце приховане безробіття, яке за оцінками деяких аналітиків досягає 20-30 %.

Сільське господарство

Безпрецедентним є також падіння збору урожаю в сількогосподраському секторі: з 53,1 мли т зернових в 1986р. до 24,5 млнт 1996р. можна зробити висновок, що середньостатистичний громадянин України харчується набагато гірше, чим 5-10 років тому.

Тіньовий сектор

Обсяг тіньового сектора в економіці країни оцінюється різними експертами від 20 % до 80 % ВВП (прийнято вважати 43 %).

В основі його виникнення і поширення лежить відсутність економічної свободи і надмірно високі податки. Можна стверджувати, що всі рентабельні недержавні підприємства, працюють частково, чи повністю в тіні, тому, що працювати легальне з нашою податковою системою неможливо.

Це особливо підкреслює факт виникнення при оподаткуванні фіктивного прибутку, за яким сума всіх податків на деякі види діяльності досягає 114 %. (1996р.).

Державний борг

Відомий факт, що сума всіх неоплачених боргів в економіці України на 1996 р. перевищила 40 млрд. дол., що перебільшує величину річного ВВП.

Приватизація

Приватизація, яка проходить у нас, не має європейських аналогів за своєю хибністю і непослідовністю, вона не підкріплена достатньо ні з юридичного, ні з економічного погляду. Наявність сертифікатної приватизації створила прекрасні умови для "прихватизації" і не сприяла приходу ефективного власника. Правовий хаос підірвав авторитет і приніс недовіру до керівництва не тільки громадян України але і іноземних інвесторів.

Соціальна криза

Як наслідок кризи економічної в Україні набуває розмаху криза соціальна. Це передусім:

1. втрата найбільш активними і професіонально значущими верствами населення економічно виправданих джерел регулярних прибутків,

2. бідність широких мас, що межує з убогістю, в поєднанні з непомірними прибутками надто вузьких верств населення,

3. руйнування соціальної інфраструктури, тобто розвал охорони здоров 'я і деградація освіти.

І як наслідок цього-скорочення населення і деградація культури...

Ключовим завданням економiчної стратегії переходу до ринку, що здійснювалася в Українi з 1992 р., стала лiбералiзацiя цiн, у якiй вбачався засiб лiквiдацiї цiнових диспропорцiй, надання цiнi функцiй оцiнки суспiльної корисностi, та передачі тактики ціноутворення на приватний рівень. При цьому було знехтувано загальновiдомим положенням про те, що структура цiн визначається структурою економiки, а побудова цiни рiвноваги є функцiєю ринкового середовища, яке опосередковує i забезпечує узгодження iнтересiв попиту i пропозицiї. До уваги також не було взято високу iнфляцiйнiсть економiки i наявнiсть значного iнфляцiйного "навiсу" (спадок прихованої iнфляцiї кiнця 80-х років) - монополізацію ринку ресурсів та споживчих товарів, імпортозалежність.

“Приватизація” ціноутворення не супроводжувалася розробкою відповідної стратегії компенсації зазначених особливостей на державному рівні. Це викликало обвальне зростання цiн, яке вiдбулося одразу пiсля їх лiбералiзацiї. Недолiки банкiвської i фiнансової систем обумовили збільшення попиту на готiвку, під час задоволення якого грошова емiсiя у 1992-1993 рр. фактично вийшла з-пiд контролю, розвертаючи вiдому спiраль "цiни-доходи". Гiперiнфляцiя зумовила рiзке падiння рiвня економічної безпеки національної економіки і суб’єктів господарювання, "втечу вiд грошей", ажiотажний попит на “тверду” валюту, порушення фiнансової та виробничої систем, пiдрив схильностi до нагромадження, руйнування системи забезпечення вiдтворення, зростання соцiальної напруженостi.

Протягом 1994 р. внаслідок введення жорсткого грошово-кредитного регулювання відбулася зупинка гіперінфляції. Було здійснено різке стиснення обсягу грошової маси в обігу. Це дозволило вже у 1994 р. різко скоротити темпи інфляції та забезпечити сприятливі монетарні умови для впровадження гривні.

Високі темпи iнфляцiї, знецiнення основних i оборотних коштiв пiдприємств, платiжна криза i різке зменшення державних витрат призвели до рiзкого скорочення приватних капiталовкладень в Українi з початку 90-х років Фактично було паралізовано інвестиційну діяльність. За 1991-1997 рр. обсяг інвестицій в основний капітал скоротився у п’ять разів, або в середньому на 21 % щорічно.

Суттєвим чинником негативних структурних змін виявилася також лібералізація зовнішньої торгівлі. Iмпортна експансiя, в свою чергу, за недостатностi попиту, виявилась потужним чинником пригнiчення українського виробництва, яке через значні витрати, недосконалі технології та управління виявилося неконкурентоспроможним. У результаті коефіцієнт залежності України від імпорту за 1992-1994 рр. зріс з 14 до 37 %, а в 1995 р. він оцінювався вже у 43%.

Основою стратегічного курсу, проголошеного у 1994 р., стало прискорення ринкової трансформації. У виголошеному в жовтні 1994 р. Зверненні Президента України до Верховної Ради „Шляхом радикальних економічних реформ” було поставлено низку пріоритетів економічної стратегії:

• стабілізація фінансово-грошової системи;

• радикальні інституційні зміни;

• структурна політика;

• аграрна політика;

• утвердження відкритості економіки і входження України у світовий економічний простір;

• соціальна політика.

З жовтня 1994 р. розпочався етап стабілізації та лібералізації економіки. Йому властиві різке уповільнення інфляції та темпів економічного спаду. Фактично вперше було здійснено спробу встановлення цілісної державної економічної стратегії.

Постає питання про загальну оцінку ефективності економічної стратегії у 1992-1999 рр. протягом цих років відбулося значне погіршення економічної безпеки України з багатьох параметрів. Диспропорції економічної стратегії спричинили серйозні наслідки у соціально-економічній системі. Відбулося зниження ефективності державної економічної стратегії без посилення дієвості приватних економічних суб’єктів.

Таке становище має дві основні причини. По-перше, під час визначення напрямів та завдань економічної стратегії не було враховано успадкований стан соціально-економічної системи. Я. Корнаї відзначав, що для успішного проведення "шокової терапії" суспільство повинне мати резерви: "гуманітарний" - для здійснення соціальної політики, товарно-виробничий - для "запуску" товарного ринку, валютний - для забезпечення імпорту в разі потреби та кредитний - для підтримки підприємств при входженні до ринку. Жодного з таких резервів в економіці України на початку 90-х не існувало.

По-друге, чинником кризи стала власне економічна стратегія держави. Оскільки реформування розпочалося не з перетворення основних виробничих вiдносин - вiдносин власностi, - а iз стимулювання розвитку допомiжних - грошово-фiнансових, це викликало комплексний конфлiкт між суб'єктами iнтересiв у суспiльствi за збiгу їх об'єктiв.