Інвестиційні ризики

Інвестиційний ризик будь-якої країни характеризується рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку від інвестицій.

У структуру інвестиційного ризику входять політичні, економічні та соціальні складові.

Політичні показники:

• внутрішні заворушення (від страйків до громадянської війни)

• зовнішні конфлікти (як наявні, так і потенційні)

• можливість націоналізації власності

• відсутність або можливість втрати міжнародної довіри

Економічні чинники:

1. ключові макроекономічні показники

2. специфічні індикатори, що характеризують фінансовий стан країни:

   • коефіцієнт обслуговування боргу – розраховується як відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до прибутку від експорту товарів і послуг. Раніше значення 0,2 по цьому показнику характеризувало високо ризиковані країни. Але внаслідок появи латино американських країн (мають показник приблизно 1) відбулося підвищення значення цього показника.

   • відношення зовнішнього боргу до ВНП – сигналом підвищення ризикованості є значення цього показника на рівні 0,5.

   • відношення всього зовнішнього боргу до загального обсягу експорту товарів і послуг. Сигналом підвищення ризикованості є значення цього показника на рівні 1,5.

   • індикатор ліквідності (до якого входять 3 показника)

   • коефіцієнт відношення резервів країни до фінансових вимог²

   • коефіцієнт дефіциту ліквідності – розраховується як відношення фінансових вимог до експорту товарів та послуг.

Соціальні чинники:

• рівень соціальної напруженості в країні

• загальний рівень злочинності

• екологічні параметри.

Інвестиційний потенціал

Потенційно Україна вважається інвестиційно привабливою країною.

Передумови інвестиційної привабливості України:

• вигідне географічне положення (знаходиться в центрі Європи і на перехресті торговельних шляхів)

• багато природних ресурсів і 60% сільськогосподарських земель, які мають високо родючі чорноземи

• рекреаційні ресурси (Крим, Карпати)

• освічена робоча сила

• надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці України

• несформований ринок товарів

• незадоволений попит населення

• наявність в Україні інвестиційного законодавства.

25. Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначені Митним Кодексом України (1991 р.)

Система митних органів України:

1. Державний митний комітет України

2. регіональні митні управління

3. митниці

4. митні пости

Основні функції митних органів:

• приймають участь у розробці митної політики та її реалізації

• забезпечують дотримання законодавства

• захищають економічні інтереси України

• стягують мита, податки та інші платежі

• здійснюють митну статистику зовнішньої торгівлі та спеціальну статистику

• ведуть товарну номенклатуру ЗЕД

• здійснюють контроль за вивозом стратегічних та інших важливих для України матеріалів

• здійснюють валютний контроль в межах компетенції

• забезпечують виконання міжнародних зобов’язань, що стосуються митної справи

• ведуть боротьбу з порушниками митної справи і законодавства.

Головною метою митно-тарифного регулювання є :

• регулювання зовнішньої торгівлі

• захист внутрішнього ринку

• стимулювання експорту.

Стаття 75 Митного Кодексу вводить в дію Закон “Про єдиний митний тариф” (ЄМТ) - систематизований перелік ставок мита, якими обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на її територію та вивозяться за її межі, -введений в дію 1992 р. Це основний закон, що визначає основні принципи і норми митно-тарифної політики України.

Основна мета закону: встановлення порядку формування та застосування ЄМТ України при ввезенні на митну територію та вивезенні за її межі товарів, послуг тощо з метою обкладання митом.

Отже, основою регулювання митно-тарифної політики та розробки основних принципів є Закон 1991 р. А ставки мита регулюються Законом 2001 р.

Мито – це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через кордон України та стягуються митницями.

24 квітень 1991 р. – прийнятий Закон України “Про ЗЕД”.

Закон складається з 7 основних розділів:

8. загальні положення (даються основні визначення, які стосуються ЗЕД)

9. регулювання ЗЕД (показано роль держави в регулюванні ЗЕД, визначено основні органи державного регулювання та місцевого управління, основні принципи митного регулювання, страхування зовнішньоекономічних операцій, державні замовлення, облік, звітність)

10. спеціальні правові режими ЗЕД

11. економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями

12. захист прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної та господарської діяльності України

13. відповідальність

14. порядок розгляду спорів у ЗЕД.

Крім цього закону. Існують також законодавчі акти, на яких будуються та які регулюють стосунки України з іншими державами (преференційний режим, вільна торгівля тощо).

Основні принципи державного регулювання ЗЕД в Україні:

7. ЗЕП – це основна складова зовнішньої політики України

8. єдність системи державного регулювання і контролю за її здійсненням

9. єдність митної території України

10. пріоритет економічних заходів державного регулювання ЗЕД

11. рівність учасників ЗЕД та захист державою їх прав та законних інтересів

12. виключення неправомірного втручання держави та її органів у ЗЕД, і як наслідок нанесення шкоди її учасникам та економіці України в цілому.

Крім економічних, існують адміністративні заходи регулювання ЗЕД. До зовнішньоторговельної політики відносяться 2 методи:

• митно-тарифне регулювання (застосування імпортних та експортних тарифів)

• нетарифне регулювання (застосування квотування, ліцензування тощо).

Ці методи встановлені у відповідних законах. Регулювання інших видів ЗЕД (інвестування, валютно-фінансові операції) регулюються відповідними законами.

Експорт та імпорт України

• З 1998 р. практично відмінені кількісні обмеження з України. Всі постанови уряду України про кількісні обмеження публікуються не пізніше, ніж за 3 місяці до введення їх в дію.

• Існує заборона експорту або імпорту того чи іншого товару для захисту національних інтересів (економічна безпека, захист культурних цінностей, фінансові положення тощо).

• Товари, які ввозяться на територію України, мають відповідати технічним, санітарним, фармакологічним, екологічним стандартам і вимогам в Україні.

• В Україні на товари, які стосуються військової сфери, оззброєння, збереження національної безпеки, існую державна монополія.

68. Всі міжнародні комерційні операції поділяються:

1. операції купівлі / продажу – це експорт або імпорт у чистому вигляді. Тобто контрагент (торговий партнер) виступає в кожному контракті тільки як продавець-експортер або тільки як покупець-імпортер.

2. товарообмінні операції або зустрічна торгівля – в таких операціях один і той же контрагент може виступати імпортером одних товарів та експортером інших товарів.

Зустрічна торгівля – це альтернативний засіб реалізації зовнішньої торгівлі, коли традиційні засоби платежу є занадто дорогими, складними або їх зовсім не існує.

60-ті рр. – зустрічна торгівля виникла в сучасній формі.

Частка зустрічної торгівлі в обсягу зовнішньої торгівлі зросла з 2% у 60-х рр. до 20% сьогодні.

Зустрічна торгівля має багато різних форм здійснення:

• бартер – прямий обмін товарами і послугами без оплати готівкою.

Проблеми:

• відбувається неодночасно (тобто одна сторона в багатьох випадках кредитує іншу сторону, внаслідок чого виникають ризикові ситуації)

• фірми ризикують отримати непотрібні їм товари.

• зустрічна закупівля – угода про взаємну купівлю має місце тоді, коли фірма погоджується придбати певний обсяг продукції для тієї країни, яка здійснила продаж.

Наприклад, Україна експортує до Китаю товари. Китай сплачує ці товари, якщо Україна закупить на певну суму виручки товари в Китаї.

Ці угоди найбільш поширені зараз.

• офсет – подібний до зустрічної закупівлі тим, що одна сторона погоджується придбати товари і послуги за певний % суми виторгу від початкового продажу.

Різниця між зустрічною закупівлею і офсетом: експортер може укладати угоди з будь-якою фірмою цієї країни і мова йде про будь-який товар.

• продаж через третю сторону – користування послугами спеціалізованого торгового дому у здійсненні операцій зустрічної торгівлі.

• компенсаційні операції – відбувається обмін декількома товарами з кожного боку.

2 види:

• короткострокові угоди, які носять тимчасовий характер і укладаються на невелику суму

Поняття, яке пов’язано з компенсаційними операціями – неконвертоване сальдо. Наприклад, італійська фірма постачає меблі в Україну на суму 5000$. Україна може запропонувати товари лише на суму 4000$. Різниця складе 1000. Ця різниця називається неконвертоване сальдо. По цій угоді італійська фірма відкриває рахунок в Україні для 1000$, і цю суму вона може використовувати лише на території України.

• крупно масштабні операції на компенсаційній основі

Суть: одна країна, використовуючи технологію і обладнання іншої країни, будує на своїй території промисловий об’єкт, продукцією якого і буде розраховуватися за поставлене обладнання і технологію.

Такі угоди укладаються на великий термін на великі суми, але на рівні державних органів.

• операції з давальницькою сировиною (толінг) – проведення зовнішньоекономічних операцій з безмитним ввезенням та вивезенням сировини і ресурсів (давальницької сировини).

Важлива підстава для віднесення операції до толінгу: сировину, яка ввозиться або купується на території країни переробки, переробне підприємство вносить під безмитний режим.

19. Митні режими, що діють в Україні

В останні роки значно зростає кількість форм ЗЕД (наприклад, компенсаційні угоди, зустрічні угоди, франчайзинг тощо), тому потрібно говорити про митні режими. Слід сказати, що ці митні режими встановлені на основі міжнародної практики з точки зору інтеграції України у світове господарство.

Митні режими в Україні:

1. експорт

2. реекспорт

3. тимчасовий ввіз або вивіз

4. випуск у (до) вільний обіг (іншими словами, імпорт)

5. реімпорт

6. переробка на митній території

7. переробка під митним контролем

8. переробка за межами митної території

9. вільна митна зона

10. магазин без митної торгівлі

11. вільний склад

12. відмова на користь держави

13. ліквідація

14. транзит

Митні режими можна умовно поділити на 5 основних груп:

1 група – режими, які використовуються при здійсненні основного обсягу зовнішньоторговельних операцій. Це режими 1)2)3)4)5), особливе місце тут займають 9) і 11).

2 група – режими, за яких переміщення товарів через кордон поєднується з роботою митних органів: 10) 11)

3 група – режими, які стосуються переміщення товарів через кордон, які стосуються власне переробки

4 група – режими, які стосуються закінчення ЗЕД: 12) 13)

5 група – транзит.

Світові транзитні перевезення поділяються на:

• внутрішній транзит

• прохідний транзит

На Україні сам механізм цього режиму ще не достатньо розроблений. Вважається, що при транзиті через митну територію України цей режим стає контрабандним.

Експорт та імпорт – найбільш поширені митні режими в Україні. Це основні складові зовнішньоекономічного балансу та основні статті доходів і видатків платіжного балансу.

Реекспорт – продаж іноземним суб’єктам ЗЕД товарів, які були раніше ввезені до України. В Україні цей режим використовується рідко (це пов’язано з питаннями оподаткування). Широко використовується в Польщі.

Особливості імпорту:

1. один з найбільш врегульованих режимів в Україні

2. процедура розмитнення і документів аналогічна експорту. Лише імпортер має сплатити певні імпортні збори і податки

3. перехід права власності на товар, тобто виконання всього комплексу митних формальностей.

Реімпорт – практично не розроблений і не застосовується в Україні.

Переробка товарів на митній території – це режим, при якому іноземні товари використовуються у встановленому порядку для переробки на митній територій України без застосування заходів економічної політики і з поверненням сум ввізного мита і податків при умові, що цей товар буде вивозитися.

Переробка під митним контролем – не застосовуються заходи економічної політики та не сплачуються податки.

Переробка за межами митної території України – можна вибирати: або часткове звільнення, або повністю.

Магазин без митної торгівлі – не застосовуються заходи економічної політики, товари звільняються від мита та податків.

Вільний склад і вільна митна зона – використовуються у певних територіальних межах.