7.3 Умирання та його альтернативні шляхи

Велике дослідження щодо цього явища провів К. Осис. Воно показало, що більшість з 35 тисяч умираючих, за якими велось спостереження, не від­чували страху. Частіше спостерігалися відчуття дискомфорту, болю і бай­дужності. Один із двадцяти досліджених відзначав навіть душевний підйом.

Особлива увага приділялася у цьому дослідженні видінням і галюци­націям умираючих. Зверталася увага, що це галюцинації людей, які перебу­вають у свідомості і чітко усвідомлюють навколишнє. Дещо іншою картина ставала лише безпосередньо перед смертю, хоча і за годину до неї 10 % па­цієнтів перебувало у свідомості.

Було встановлено, що нерідко видіння відповідали традиційним релі­гійним концепціям і являли собою небеса, рай. Інші видіння були позбавлені релігійного відтінку, але теж були красивими образами - пейзажі, рідкісні красиві птахи або тварини. В основному ж люди у своїх видіннях бачать померлих близьких родичів.

Це дослідження показало, що характер видінь є відносно незалежним від фізіологічних, культурних і особистісних особливостей, виду захворю­вання, рівня освіти і релігійності людини. Ці висновки погоджуються з да­ними про посмертні переживання людей, які пережили клінічну смерть (Р. Моуді).

Це дало К. Осису можливість побудувати "повну модель смерті", що включає загальні елементи в типовій послідовності. У момент смерті люди­на починає чути неприємний шум, голосний дзенькіт або дзижчання й від­чуває, що дуже швидко рухається через темний тунель. Потім людина ба­чить себе поза своїм фізичним тілом, перебуваючи при цьому ніби в ролі спостерігача. Потім з'являються духи померлих раніше родичів і друзів, які хочуть зустріти і допомогти. Багато хто бачать незнайомого люблячого духа, істоту з того свіїу, що, не застосовуючи звукового мовлення задає питання, які дозволяють оцінити власне життя. Він дозволяє також провести таку оцінку шляхом миттєвого перегляду панорами головних подій у житті по­мираючої людини.

Р. Нойєс в описах переживань близькості до смерті й самої смерті ви­діляє тристаущі

1. опір ~ усвідомлення небезпеки, поява почуття страху, спрямованість на боротьбу з небезпекою. Поки є хоч якісь шанси на виживання, у людини чітко виражене усвідомлення небезпеки. У момент усвідомлення даремності спроб вижити і відмови від опору страх зникає й людина відчуває спокій і безтурботність.

2. огляд життя - слідує безпосередньо за відмовою від опору. Відбува­ється у вигляді панорами спогадів, що змінюють один одного у швидкій по­слідовності. Найчастіше супроводжується позитивними емоціями.

3. трансцендентність - є логічним продовженням "огляду" життя. Лю­ди сприймають своє життя із все більшим віддаленням. Життя бачиться єдине ціле, але в ньому є помітною кожна деталь. Потім переборюється і цей рівень і помираюча людина відчуває трансцендентний стан, іноді позначу- ваний як "космічна свідомість".

До альтернативних шляхів умирання відносять евтаназію й автоевта- назію.

Евтаназія (буквально: гарна смерть) - дії лікаря, метою яких є виклика­ти смерть безнадійно хворої людини. Розрізняють активну і пасивну евтана­зію. При активній лікар використовує спеціальні засоби, що прискорюють настання смерті. Пасивна означає відмову від дій, що сприяють підтриман­ню життя.

З юридичної точки зору активна евтаназія є неприпустимою. Етичний кодекс лікаря також не допускає проведення евтаназії ще з часів Гіппократа. Хоча це питання обговорюється. Пасивна евтаназія також не є беззапереч­ною, тому що головним питанням тут є критерії для її початку.

Автоевтаназія - дії самого хворого з наближення смерті. Її варто відрі­зняти від суїциду, який вважається емоційним (ірраціональним) убивством себе, тоді як автоевтаназія - це раціональне самогубство. До того ж вона завжди здійснюється безнадійно хворою людиною. При цьому багато авто­рів критикують ідею автоевтаназії, вважаючи що самогубство у принципі не може бути раціональним.

Відповідно до цієї точки зору автоевтаназія є етично виправданою в наступних випадках:

• невиліковне захворювання, що далеко зайшло і яке викликає нестерп­ні страждання;

• важка інвалідизація, при якій людина не може переносити обмеження свого існування (для людей похилого віку більш розповсюджена причина).

Питання евтаназії та автоевтаназії широко обговорюються в суспільст­ві, особливо на Заході. Але оскільки воно є питанням морального та етично­го плану, то єдиної точки зору на нього ми навряд чи дочекаємось.