
- •V Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист мон України від 29.09.09 № 1/11-8124)
- •1.2 Основні віхи розвитку геронтології як науки
- •1.3 Міждисциплінарний характер геронтології
- •4. Виділення геронтопсихології в самостійну галузь досліджень
- •2.2 Соціальні аспекти геронтопсихології
- •2.3 Соціальні проблеми старих людей у сучасній Україні
- •2.4 Теорії старіння та старості
- •2.5 Періодизації старості та вікові кризи старості
- •2.6 Соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність в пізньому
- •3.1 Загальна характеристика інтелекту людини похилою віку
- •3.2 Механізми компенсації можливого зниження інтелектуальних функцій
- •3.3 Зміни основних пізнавальних процесів у старості
- •3.4 Психологічний смисл поняття "мудрість"
- •4.1 Загальна характеристика емоційної сфери старіючої людини
- •4.2 Типові емоційні стани старих людей
- •4.3 Вікова депресія у старості
- •4.4 Переживання, пов'язані з думками про смерть
- •4.5 Переживання горя, яке пов'язане зі смертю близьких
- •5.1 Дослідження особистості в похилому віці
- •5.2 Спрямованість особистості
- •5.3 Типології особистості в похилому віці
- •5.4 Особливості мотиваційно-потребнісної сфери
- •5.5 Самосвідомість та самооцінка людей похилого віку
- •5.6 Властивості особистості
- •6.1 Особливості прихильностей людини похилого віку
- •6.2 Вихід на пенсію: зміна статусу
- •6.3 Сімейні та особисті відносини
- •6.4 Самотність людей похилого віку
- •7.1 Проблеми здоров'я та медично-соціальне обслуговування людей похилого віку
- •7.2 Думки про смерть та страх смерті
- •7.3 Умирання та його альтернативні шляхи
- •7.4 У пошуках гуманної смерті
- •8.1 Природні ресурси людини, що старіє
- •8.2 Вікове психологічне консультування людей похилого віку
- •8.3 Особливості процедури сімейного, профорієнтаційного консультування та консультування у кризових ситуаціях людей похилого віку
- •8.4 Психотерапія в пізньому віці
7.3 Умирання та його альтернативні шляхи
Велике дослідження щодо цього явища провів К. Осис. Воно показало, що більшість з 35 тисяч умираючих, за якими велось спостереження, не відчували страху. Частіше спостерігалися відчуття дискомфорту, болю і байдужності. Один із двадцяти досліджених відзначав навіть душевний підйом.
Особлива увага приділялася у цьому дослідженні видінням і галюцинаціям умираючих. Зверталася увага, що це галюцинації людей, які перебувають у свідомості і чітко усвідомлюють навколишнє. Дещо іншою картина ставала лише безпосередньо перед смертю, хоча і за годину до неї 10 % пацієнтів перебувало у свідомості.
Було встановлено, що нерідко видіння відповідали традиційним релігійним концепціям і являли собою небеса, рай. Інші видіння були позбавлені релігійного відтінку, але теж були красивими образами - пейзажі, рідкісні красиві птахи або тварини. В основному ж люди у своїх видіннях бачать померлих близьких родичів.
Це дослідження показало, що характер видінь є відносно незалежним від фізіологічних, культурних і особистісних особливостей, виду захворювання, рівня освіти і релігійності людини. Ці висновки погоджуються з даними про посмертні переживання людей, які пережили клінічну смерть (Р. Моуді).
Це дало К. Осису можливість побудувати "повну модель смерті", що включає загальні елементи в типовій послідовності. У момент смерті людина починає чути неприємний шум, голосний дзенькіт або дзижчання й відчуває, що дуже швидко рухається через темний тунель. Потім людина бачить себе поза своїм фізичним тілом, перебуваючи при цьому ніби в ролі спостерігача. Потім з'являються духи померлих раніше родичів і друзів, які хочуть зустріти і допомогти. Багато хто бачать незнайомого люблячого духа, істоту з того свіїу, що, не застосовуючи звукового мовлення задає питання, які дозволяють оцінити власне життя. Він дозволяє також провести таку оцінку шляхом миттєвого перегляду панорами головних подій у житті помираючої людини.
Р. Нойєс в описах переживань близькості до смерті й самої смерті виділяє тристаущі
опір ~ усвідомлення небезпеки, поява почуття страху, спрямованість на боротьбу з небезпекою. Поки є хоч якісь шанси на виживання, у людини чітко виражене усвідомлення небезпеки. У момент усвідомлення даремності спроб вижити і відмови від опору страх зникає й людина відчуває спокій і безтурботність.
огляд життя - слідує безпосередньо за відмовою від опору. Відбувається у вигляді панорами спогадів, що змінюють один одного у швидкій послідовності. Найчастіше супроводжується позитивними емоціями.
трансцендентність - є логічним продовженням "огляду" життя. Люди сприймають своє життя із все більшим віддаленням. Життя бачиться єдине ціле, але в ньому є помітною кожна деталь. Потім переборюється і цей рівень і помираюча людина відчуває трансцендентний стан, іноді позначу- ваний як "космічна свідомість".
До альтернативних шляхів умирання відносять евтаназію й автоевта- назію.
Евтаназія (буквально: гарна смерть) - дії лікаря, метою яких є викликати смерть безнадійно хворої людини. Розрізняють активну і пасивну евтаназію. При активній лікар використовує спеціальні засоби, що прискорюють настання смерті. Пасивна означає відмову від дій, що сприяють підтриманню життя.
З юридичної точки зору активна евтаназія є неприпустимою. Етичний кодекс лікаря також не допускає проведення евтаназії ще з часів Гіппократа. Хоча це питання обговорюється. Пасивна евтаназія також не є беззаперечною, тому що головним питанням тут є критерії для її початку.
Автоевтаназія - дії самого хворого з наближення смерті. Її варто відрізняти від суїциду, який вважається емоційним (ірраціональним) убивством себе, тоді як автоевтаназія - це раціональне самогубство. До того ж вона завжди здійснюється безнадійно хворою людиною. При цьому багато авторів критикують ідею автоевтаназії, вважаючи що самогубство у принципі не може бути раціональним.
Відповідно до цієї точки зору автоевтаназія є етично виправданою в наступних випадках:
невиліковне захворювання, що далеко зайшло і яке викликає нестерпні страждання;
важка інвалідизація, при якій людина не може переносити обмеження свого існування (для людей похилого віку більш розповсюджена причина).
Питання евтаназії та автоевтаназії широко обговорюються в суспільстві, особливо на Заході. Але оскільки воно є питанням морального та етичного плану, то єдиної точки зору на нього ми навряд чи дочекаємось.