6.1 Особливості прихильностей людини похилого віку

У старості підвищується залежність від інших людей, однак не тільки фізична, але й емоційна. Людське спілкування є важливим і цінним в будь- якому віці, але у старості ця цінність набуває особливого змісту, оскільки для представника будь-якого іншого віку минуле залишається позаду, а по­переду розгортається майбутнє. Стару людини оточує лише минуле. їх май­бутнє рідко фіксується в довгострокових планах, частіше воно втілюється в майбутньому дітей і онуків. Точніше, саме в онуках, оскільки ставлення до них старих людей є більш теплим і менш егоцентричним, ніж до дітей.

У старості звужується фокус уваги, коло інтересів і коло прихильнос­тей. Тому часто всі сподівання, надії, вся ніжність і любов старої людини ді­стається кому-небудь одному з його близьких - це характерно для віку.

У старості зростає вразливість, що особливо яскраво проявляється в контактах із близькими. Старі люди сильніше переживають негативні, ніж позитивні аспекти спілкування. Сум буває пов'язаний з відмовою від спілку­вання. В цілому емоції стають менш яскравими, зменшується їх інтенсив­ність. Близьким буває важко знайти спосіб порадувати старого. Іноді знижу­ється здатність до емоційного співпереживання, хоча в деяких людей можна помітити посилення емоційної реактивності. Байдужність, яка проявляється у частини людей похилого віку, можна трактувати як спосіб захисту від по­чуттів, що порушують звичний хід переживань і змушують витрачати дода­ткові зусилля.

Коло спілкування вкрай звужується і набуває езопового характеру. При втраті вибірковості спілкування може стати монологічним. Воно виражаєть­ся у згоді партнерів на роль слухача і промовця, що зі сторони сприймається як розуміння й емоційне співзвуччя.

Існують також розходження в емоційних переживаннях стосовно про­цесу взаємодії жінок і чоловіків. Емоційність жінок є більш багатою, але по­в'язано це з перевагою емоцій негативного полюсу.

У спілкуванні проявляє себе виражена у старості потреба усвідомлюва­ти свою значущість. Вона може бути задоволена завдяки відчуттю того, що ти потрібен родині, дітям, онукам, і можливістю служіння іншим людям своїм професійним і життєвим досвідом, а також збереженими здібностями. Ця потреба у своєму найблагороднішому варіанті набуває характеру творчої потреби, яку називають також потребою в самореалізації. Творчо можна ви­конувати не тільки артистичні або суспільні заняття, але й щоденні дії, по­в'язані з обов'язками з ведення домашнього господарства, вихованням ону­ків, заняттям улюбленою справою. Такий спосіб підходу до своїх справ дає людині можливість постійно тренувати свої здібності та зберігати інтелек­туальний рівень і, крім того, є джерелом позитивних емоційних переживань.

Втрата сенсу життя може бути пов'язана з неможливістю задоволення таких потреб. Кожен, хто повинен позбутися улюблених занять, у кого немає улю­бленої справи, що заповнює не тільки його час, але думки і почуття, може

Втратити смак до життя.

Втрата інтересу до життя проявляється в байдужості й деякому форма­лізмі у спілкуванні. Творчість у будь-яких її проявах робить літню людину самодостатньою, духовно й емоційно незалежною, цікавою у спілкуванні. Відсутність інтересу до навколишнього світу призводить до того, що люди­на стає непотрібною і нецікавою ні собі, ні іншим. Діяльне життя виступає умовою поступального розвитку особистості в пізні роки: старі люди своїми діями здатні планувати своє соціальне оточення та справлятися з трудноща­ми спілкування.