
- •V Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист мон України від 29.09.09 № 1/11-8124)
- •1.2 Основні віхи розвитку геронтології як науки
- •1.3 Міждисциплінарний характер геронтології
- •4. Виділення геронтопсихології в самостійну галузь досліджень
- •2.2 Соціальні аспекти геронтопсихології
- •2.3 Соціальні проблеми старих людей у сучасній Україні
- •2.4 Теорії старіння та старості
- •2.5 Періодизації старості та вікові кризи старості
- •2.6 Соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність в пізньому
- •3.1 Загальна характеристика інтелекту людини похилою віку
- •3.2 Механізми компенсації можливого зниження інтелектуальних функцій
- •3.3 Зміни основних пізнавальних процесів у старості
- •3.4 Психологічний смисл поняття "мудрість"
- •4.1 Загальна характеристика емоційної сфери старіючої людини
- •4.2 Типові емоційні стани старих людей
- •4.3 Вікова депресія у старості
- •4.4 Переживання, пов'язані з думками про смерть
- •4.5 Переживання горя, яке пов'язане зі смертю близьких
- •5.1 Дослідження особистості в похилому віці
- •5.2 Спрямованість особистості
- •5.3 Типології особистості в похилому віці
- •5.4 Особливості мотиваційно-потребнісної сфери
- •5.5 Самосвідомість та самооцінка людей похилого віку
- •5.6 Властивості особистості
- •6.1 Особливості прихильностей людини похилого віку
- •6.2 Вихід на пенсію: зміна статусу
- •6.3 Сімейні та особисті відносини
- •6.4 Самотність людей похилого віку
- •7.1 Проблеми здоров'я та медично-соціальне обслуговування людей похилого віку
- •7.2 Думки про смерть та страх смерті
- •7.3 Умирання та його альтернативні шляхи
- •7.4 У пошуках гуманної смерті
- •8.1 Природні ресурси людини, що старіє
- •8.2 Вікове психологічне консультування людей похилого віку
- •8.3 Особливості процедури сімейного, профорієнтаційного консультування та консультування у кризових ситуаціях людей похилого віку
- •8.4 Психотерапія в пізньому віці
6.1 Особливості прихильностей людини похилого віку
У старості підвищується залежність від інших людей, однак не тільки фізична, але й емоційна. Людське спілкування є важливим і цінним в будь- якому віці, але у старості ця цінність набуває особливого змісту, оскільки для представника будь-якого іншого віку минуле залишається позаду, а попереду розгортається майбутнє. Стару людини оточує лише минуле. їх майбутнє рідко фіксується в довгострокових планах, частіше воно втілюється в майбутньому дітей і онуків. Точніше, саме в онуках, оскільки ставлення до них старих людей є більш теплим і менш егоцентричним, ніж до дітей.
У старості звужується фокус уваги, коло інтересів і коло прихильностей. Тому часто всі сподівання, надії, вся ніжність і любов старої людини дістається кому-небудь одному з його близьких - це характерно для віку.
У старості зростає вразливість, що особливо яскраво проявляється в контактах із близькими. Старі люди сильніше переживають негативні, ніж позитивні аспекти спілкування. Сум буває пов'язаний з відмовою від спілкування. В цілому емоції стають менш яскравими, зменшується їх інтенсивність. Близьким буває важко знайти спосіб порадувати старого. Іноді знижується здатність до емоційного співпереживання, хоча в деяких людей можна помітити посилення емоційної реактивності. Байдужність, яка проявляється у частини людей похилого віку, можна трактувати як спосіб захисту від почуттів, що порушують звичний хід переживань і змушують витрачати додаткові зусилля.
Коло спілкування вкрай звужується і набуває езопового характеру. При втраті вибірковості спілкування може стати монологічним. Воно виражається у згоді партнерів на роль слухача і промовця, що зі сторони сприймається як розуміння й емоційне співзвуччя.
Існують також розходження в емоційних переживаннях стосовно процесу взаємодії жінок і чоловіків. Емоційність жінок є більш багатою, але пов'язано це з перевагою емоцій негативного полюсу.
У спілкуванні проявляє себе виражена у старості потреба усвідомлювати свою значущість. Вона може бути задоволена завдяки відчуттю того, що ти потрібен родині, дітям, онукам, і можливістю служіння іншим людям своїм професійним і життєвим досвідом, а також збереженими здібностями. Ця потреба у своєму найблагороднішому варіанті набуває характеру творчої потреби, яку називають також потребою в самореалізації. Творчо можна виконувати не тільки артистичні або суспільні заняття, але й щоденні дії, пов'язані з обов'язками з ведення домашнього господарства, вихованням онуків, заняттям улюбленою справою. Такий спосіб підходу до своїх справ дає людині можливість постійно тренувати свої здібності та зберігати інтелектуальний рівень і, крім того, є джерелом позитивних емоційних переживань.
Втрата сенсу життя може бути пов'язана з неможливістю задоволення таких потреб. Кожен, хто повинен позбутися улюблених занять, у кого немає улюбленої справи, що заповнює не тільки його час, але думки і почуття, може
Втратити смак до життя.
Втрата інтересу до життя проявляється в байдужості й деякому формалізмі у спілкуванні. Творчість у будь-яких її проявах робить літню людину самодостатньою, духовно й емоційно незалежною, цікавою у спілкуванні. Відсутність інтересу до навколишнього світу призводить до того, що людина стає непотрібною і нецікавою ні собі, ні іншим. Діяльне життя виступає умовою поступального розвитку особистості в пізні роки: старі люди своїми діями здатні планувати своє соціальне оточення та справлятися з труднощами спілкування.