5.2 Спрямованість особистості

Спрямованість особистості розглядається як сукупність стійких мо­тивів, що орієнтують діяльність людини та є відносно незалежними від на­явних ситуацій. Спрямованість характеризується інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, в яких виражається світагляд особистості. Систе­ма ціннісних орієнтації утворює змістовну сторону спрямованості й виражає внутрішню основу ставлення особистості до дійсності.

Спрямованість особистості впливає на формування позиції літньої лю­дини стосовно нової реальності її способу життя, перспектив самореалізації. Для благополучного старіння літня людина повинна зі змістовного різнома­ніття навколишнього світу створити оптимальні умови своєї життєдіяльнос­ті та саморозвитку.

Узагальнюючи результати досліджень, Л.В. Бороздіна та О.І. Молча- нова стверджують, що сфера інтересів, захоплень, схильностей займає знач­не місце у людей похилого віку. Хоча деякі респонденти обмежувалися у відповідях констатацією наявності загального інтересу до світу (наприклад: "Я у своєму віці ще всім цікавлюся"), однак більшість опитуваних повідом­ляли про яке-небудь конкретне захоплення або заняття, диференціюючи в такий спосіб різноманіття інтересів. В основному люди похилого віку відда­вали перевагу пасивним формам проведення дозвілля: читання (частіше за інші); кіно, телебачення, радіо; відвідування різних лекцій тощо. Активні форми проведення вільного часу згадувалися значно рідше - тільки 26% жі­нок і 14% чоловіків повідомили про них. Як активні форми жінки називали шиття, в'язання, розведення квітів, прогулянки, окремі види туризму, худо­жню творчість (живопис, музика, поезія). Чоловіки віддають перевагу чи­танню літератури, проведенню бесід, спорту. При цьому чітко проглядається вікова динаміка улюблених занять: від у минулому активних до пасивних. Серед людей похилого віку, що мають яке-небудь захоплення, значно вище частка осіб, задоволених життям, у порівнянні з тими, в кого улюбленого заняття немає.

У процесі старіння підсилюється орієнтація літньої людини на сімейні відносини. М.Ф. Шахматов підкреслює, що така переорієнтація на проблеми близьких - закономірний етап психічного життя літньої й старої людини і може розглядатися як сприятливий факт. Процес звуження кола інтересів до соціального простору родини може виступати одним із соціально- психологічних механізмів адаптації до ситуації старіння.

Особливого значення у процесі старіння набуває тема здоров'я як особ­ливої цінності. У дослідженнях показано, що для певної групи осіб літнього й старечого віку здоров'я стає надцінністю, що породжує мотивацію та дія­льність з його підтримання і збереження.

Результати багаторічних досліджень М.Ф. Шахматовим особистості старіючих людей показують, що у старості не втрачаються моральні і соціа­льні якості особистості. Індивідуальність людини із властивою їй системою

особистих і соціальних цінностей не переживає у процесі старіння яких небудь істотних змін. Однак це не відноситься до випадків явно виражених органічних порушень, викликаних певними захворюваннями. З настанням старості людина втрачає фізичні сили, але не втрачає здатності до подаль шого прогресивного розвитку. При цьому успішність адаптації до процесу старіння залежить від того, наскільки людина виявилася йідготовленою до нового способу життя, до нових завдань і ситуацій, тобто на які цінності спрямована її активність, які в неї інтереси й уподобання.

Як підкреслює Т.І. Бездєнєжна, одним з головних факторів що забез­печують поступовий розвиток особистості в пізні роки, є змістовний твор- чии характер способу життя. Сюди ж відноситься і потреба особистості в експериментуванні з суспільними нормами, приписами, ролями. Приймаючи на себе певну роль, людина починає поводитися відповідно до її вимог ^ Особистісна типологія І. Гутмана включає два типи високої активності и продуктивності життя:

• "Прометеїв" тип, до якого належать люди, які все життя безупинно борються й у старості продовжують боротьбу з новими труднощами хворо­бами тощо. ' ^к

• "Продуктивно - автономний" тип, орієнтований на високі досягнен­ня, успіх, що забезпечується різноманітними стратегіями. Це самостійні лю­ди похилого віку, які критично ставляться до соціальних стереотипів і сус­пільних думок. '

На заключному етапі життя людина все частіше починає замислювати­ся про сенс життя, підводячи підсумки пройденого шляху й оцінюючи зроб­лене. Л.І. Анциферова вказує, що Е. Еріксон ще в середині XX ст звернув увагу на психологічний феномен, суть якого полягає в активності людини стосовно інтеграції пройдених нею стадій життєвого шляху. Успішно вирі­шуючи завдання інтегрування, особистість акумулює досягнення та енерге­тичний потенціал пройдених етапів, створюючи собі можливість подальшо­го поступального розвитку.

Характеризуючи представників вікової групи 70 - 80-літніх М.Ф. Шахматов вказує, що їм властива життєва орієнтація лише на сього­дення. Саме у цих старих людей спостерігається прагнення переосмислити свій життєвий 1 професійний досвід з позиції сьогодення. Ддя них втрачають колишню привабливість минулі успіхи, досягнення, звання; зникає почуття стійкості внутрісімейних зв'язків; втрачають колишній сенс матеріальні цін­ності. Подібна переоцінка системи цінностей минулого життя знаходить ви­раження у спокійному, споглядальному й самодостатньому способі життя До цього періоду часу може відноситись виникнення нових інтересів осно­вне місце серед яких займає звернення до природи, прагнення задовольняти­ся малим^ Нерідко з'являється потреба виявитися корисним і потрібним оільш слабким і хворим людям, бездомним тваринам. Доволі часто виявля­ються інтереси, пов'язані із загальними проблемами філософії релігії

мистецтва. Подібний феномен аамі старі люди пояснюють тим, що саме ста­рість дає їм можливість творчо переосмислити минулий життєвий і профе­сійний досвід.

Г.С. Абрамова, виділяючи три групи літніх людей, прямо пов'язує мо­жливість гідної й спокійної старості з їх гуманістичним ставленням до себе, до людей, до життя в цілому. Головна справа людини у старості полягає в розвитку своєї духовної сфери - в особистісному русі, у тому, що стосується розуміння змісту буття, унікальності кожної особистості, її незамінності.