4.3 Вікова депресія у старості

В американській геронтопсихологічній літературі депресію вважають найбільш значущою характеристикою психічного життя у старості, і цей психічний стан вимагає докладного опису, оскільки психотерапевтичні ме­тоди роботи з людьми похилого віку розроблені більш ретельно для нівелю­вання саме цього стану.

Вперше про те, що у старості люди є дуже підвладними депресії, заго­ворив Гален у II столітті: він описав зв'язок між меланхолією й старістю.

Депресія - це афективний стан, що характеризується негативним емоцій­ним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних уявлень і загальною па­сивністю поведінки. Суб'єктивно людина відчуває важкі, болісні емоції і пере­живання: пригніченість, тугу, розпач. Характерне почуття провини за події минулого, особиста відповідальність за важкі наслідки, які стались у житті лю­дини, почуття безперспективності. Знижується самооцінка, змінюється сприй­няття часу; для поведінки в цілому є характерними сповільненість, безініціати­вність, швидка стомлюваність і, як наслідок, різке падіння продуктивності дія­льності. У важких, тривалих станах можливі суїцидні спроби.

На думку Американської асоціації психологів, на наявність депресії вказує присутність принаймні п'яти з перерахованих симптомів, що трима­ються протягом не менше двох тижнів:

• пригнічений настрій протягом більшої частини дня;

• втрата інтересу до джерел задоволень і до всіх видів активності;

• ненавмисне зниження ваги більш ніж на 5 % на місяць; істотне збіль­шення або зменшення апетиту;

• безсоння або надмірний сон майже щодня;

• психомоторна збудливість або явно виражена загальмованість;

• постійна стомлюваність або занепад сил;

• почуття власної марності або необгрунтоване почуття провини;

• зниження розумових здібностей і концентрації уваги;

• постійні думки про смерть.

Депресія прискорює розвиток процесів старіння. Вона проявляється як стан майже повного внутрішнього застою, нерідко пов'язаного з хронічними хворобами, передчасним старінням і ранньою смертю.

"Різні причини можуть призвести до переживання людиною цього ста­ну. У пізньому віці до їхнього числа можна віднести погіршення фізичного самопочуття, загальне збільшення числа захворювань, що виникають у лю­дини, і побічні ефекти їхнього лікування; ослаблення пізнавальної активнос­ті, у тому числі порушення у сфері слуху і зору; можливі конфліктні ситуа­ції в родині; втрату колишніх позицій в суспільстві; тривалі соціальні й фі­нансові проблеми; смерть близьких людей і таке інше.

Як зауважує Я. Стюарт-Гамільтон, стан депресії переживають майже всі люди у відносно легкій формі багато разів у житті. У більшості випадків почуття меланхолії з'являється у відповідь на яку-небудь подію, але через кілька днів воно зникає. Депресія, що вимагає лікарської допомоги і розгля­дається як психічне захворювання, є тривалою і достатньо серйозною, пе­решкоджає нормальній життєдіяльності людини. До сумного настрою за­звичай додається різке зниження фізичної та інтелектуальної активності, з'являється нераціональне почуття марності або провини; можуть виникнути думки про суїцид. Необхідно відзначити, що депресія такого рівня і масшта­бу зустрічається у старості набагато рідше, ніж в інших вікових групах, але ізольовані симптоми захворювання з'являються значно частіше. Це пов'яза­но, ймовірно, з тим, що літні та старі люди стикаються з більшою кількістю стресогенних факторів, таких як важкі втрати, тривалі болісні хвороби тощо. А відповідно до думки психіатрів і медичних психологів, людина в період старіння найчастіше реагує на ситуаційні стресові впливи саме депресією. Про це говорять і дані, отримані у спеціальних дослідженнях.

Депресивні стани можуть спостерігатися і у людей літнього віку, що не мають особливих проблем з фізичним і психічним здоров'ям. Однак для них характерний стабільно знижений настрій, хоча й без порушення звичних форм поведінки і контактів з оточуючими. В основі цього стану можуть бу­ти тяжкі переживання марності проживання життя, втрати інтересу до того, що відбувається навколо них, відсутність очікуваних радісних подій для се­бе в майбутньому.

Психогенна депресія найчастіше розвивається на тлі захворювань, вла­стивих людям літнього й старечого віку. Її супроводжують гіпертонічні кри­зи, непритомності, запаморочення, напади стенокардії, хоча відзначені со­матичні порушення в основному є звичайними.

Чим старше людина, тим більшою мірою стають елементарними й од­номанітними прояви психогенної депресії, що набувають подібності із різ­ними станами, зумовленими судинною патологією. Переживання, пов'язані із втратою рідних і близьких, протікають менш гостро й більш інертно. Іноді

депресії супроводжують недовірливість, буркотливість, скепсис, опозиційне ставлення до навколишньої дійсності.

Симптоми депресії без мозкових порушень часто зустрічаються у жі­нок похилого віку, але вдвічі частіше у чоловіків. У старості депресія дося­гає найвищого рівня в 65 років. Переживання й прояви депресії можуть бути також наслідком впливу когортного ефекту та соціокультурних традицій. Так, в деяких культурах серед молоді вважається модним проявляти свій емоційний стан як депресивний і демонструвати розчарованість життям, байдужність до його радостей, меланхолію. Нинішнє покоління людей по­хилого віку не схильне скаржитися на депресію, підкреслювати її прояви, воно вважає більш прийнятним посилатися на психічну пригніченість ми­мохідь або через скарги на соматичне нездоров'я.

Характерними рисами старечої депресії є постійно смутний і похмурий настрій: внутрішнє життя людей похилого віку затьмарює думка, що життя прожите дарма, а іноді почуття провини за те, що вони приносять мало ко­ристі близьким. При сильній депресії втрата смаку до життя знижує здат­ність опиратися труднощам, робить літню людину ще більш безпомічною, ще більше сповільнює рухові акти і процеси мислення. У крайніх формах депресії люди похилого віку відмовляються від будь-якої активності, крім елементарного самообслуговування. Виражена депресія спричиняє знижен­ня самооцінки і загострює чутливість до будь-яких зовнішніх факторів: будь-яка сварка з близькими свідчить літній людині про те, що вона не по­трібна і не любима.

Дуже важливо відзначити, що депресія багато в чому зумовлює той факт, що літня людина зайнята тільки собою, своїми проблемами й хворо­бами. Це робить більш вираженим егоцентризм літніх, їхнє прагнення прое­ктувати свій внутрішній світ на навколишнє. Депресія спотворює розуміння минулого, у зв'язку з цим літній людині починає здаватися, що в минулому не було нічого гарного, цінного, а це заважає позитивній для старості роботі з осмислення прожитого життя. Вплив переживання власної непотрібності іншим і зниження самооцінки відбивається в тому, що у всіх вчинках близь­ких вони бачать прояви нелюбові до себе. Літня людина, переживаючи без­силля і безнадійність, поступово припиняє пошук зв'язків з іншими людьми, віддаляється від них і примирюється зі своєю самотністю.

Депресивні люди похилого є віку пасивними, неговіркими, недовірли­вими та надзвичайно залежними від думки інших людей, особливо близь­ких. При цьому люди похилого віку у стані депресії дуже часто відчувають озлобленість (хоча вона проявляється у "стертому" вигляді й часто є неусві- домленою). Коли літня людина не усвідомлює й відкрито не виражає (або не насмілюється) виразити озлобленість, вона зростає й набуває форми само­звинувачення.

В ряді досліджень описаний характер розвитку депресії у старості. Як тригер звичайно виступають стресогенні фактори (це, однак, не відноситься

до ендогенної депресії). Причому такі значущі стресогенні фактори, як вихід на пенсію, втрата друзів і, особливо, смерть чоловіка (дружини) можуть і не призвести до депресії, але забезпечити вразливість до неї. Подальший роз­виток цього стану обумовлений значенням втрати для людини, відсутністю соціальної підтримки, дефіцитом ресурсів примирення із втратою.

Когнітивні моделі депресії пов'язують її прояви у старих людей з нега­тивними паттернами оцінки дійсності, при яких люди дотримуються перебі­льшено негативних поглядів на себе, інших людей і майбутнє. Інтерперсо- нальна теорія асоціює старечу депресію з феноменом "вивченої безпорадно­сті".

Проблема депресії тісно пов'язана із проблемою суїциду в старості. Є дані американських психологів, відповідно до яких люди похилого віку вчи­няють самогубство частіше, ніж представники інших вікових категорій. Так, у США середній відсоток самогубств становить 12,2 випадки на 100 тисяч чоловік, а для людей похилого віку ця цифра становить 20,1 випадків на 100 тисяч чоловік. Збільшення числа самогубств у старості зумовлене високим рівнем їх винятково серед чоловіків: вони виявляють підвищену схильність до суїциду в період до і після 60 років, а також у віці близько 85 років. У жі­нок пік самогубств припадає на зрілий вік - 40-45 років. Проте є дані, відпо­відно до яких жінки у старості досить часто роблять спробу суїциду, що не веде до летального результату. Способи, якими літні чоловіки вчиняють са­могубства, з більшою ймовірністю призводять до смерті.

Три фактори, які сильно підвищують ризик при схильності до само­губства: міжособистісні кризи, падіння рівня самооцінки, втрата сенсу жит­тя і перспективи. Ці фактори особливо підсилюються в перші роки після ви­ходу людини на пенсію. Серед людей творчих професій, відомих і навіть знаменитих, існує ще одна причина для самогубства у старості - гордість: творчій, такій, що пережила славу, людині важко підкоритися вгасанню не тільки свого таланту, але і розуму.

Найбільш частою причиною суїцидів у старості є депресія або поєднан­ня депресії з якими-небудь соматичними захворюваннями. Вдівці і вдови, а також розлучені чоловіки частіше вчиняють самогубства, ніж одружені лю­ди; також рідкими самогубства є у людей похилого віку, зайнятих посиль­ною соціальною діяльністю. Дослідження суїциду у літніх людей дають дій­ти висновку про те, що всі звичайні для старості втрати (вихід на пенсію, втрата супутника життя, збільшення числа соматичних захворювань) стають причиною суїциду опосередковано - через посилення депресії. Труднощі реабілітації людей похилого віку зі схильністю до суїциду полягають у то­му, що їх перші суїцидальні спроби рідко бувають невдалими, і про свої на­міри вони не схильні розповідати. Однак доведено, що такі люди часто звер­талися до лікарів, і ці візити викликали в них почуття безнадійності та заго­стрювали депресію. Ці дані свідчать на користь необхідності моніторингу людей похилого віку стосовно суїцидальних думок, особливо тих, хто

відноситься до "групи ризику", - літніх самотніх чоловіків, які страждають депресіями й соматичними хронічними захворюваннями.

Також відзначається значна кількість суїцидів у будинках-інтернатах та інших стаціонарах. І хоча в цих закладах люди похилого віку мають у своєму розпорядженні менші можливості для здійснення суїциду, однак пе­ребування у стаціонарах і навіть сама антиципація переміщення в них різко підвищує рівень депресії у людей похилого віку зі збереженими когнітив- ними функціями.